24 квітня 2013 року Справа № 5011-33/8437-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГубенко Н.М.
суддівГольцової Л.А. Іванової Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Земельний банк"
на рішення від та на постанову відгосподарського суду міста Києва 04.09.2012 Київського апеляційного господарського суду 10.12.2012
у справі господарського суду№ 5011-33/8437-2012 міста Києва
за позовомПублічного акціонерного товариства "Земельний банк"
до Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41"
простягнення 1 830 902, 38 доларів США (еквівалент 14 633 487,24 грн.)
у судовому засіданні взяли участь представники:
- позивачаГорох О.П.;
- відповідачаГерета І.М.;
В судовому засіданні 17.04.2013, на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 24.04.2013.
Згідно з розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України Кота О.В. від 22.04.2013 № 02-05/425 розгляд справи № 5011-33/8437-2012 господарського суду міста Києва здійснюється у складі колегії суддів: головуючий - Губенко Н.М., судді Гольцова Л.А., Іванова Л.Б.
26.06.2012 Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" про стягнення 1 830 902, 38 доларів США (еквівалент 14 633 487,24 грн.), з яких безпідставно набуті кошти у розмірі 1 270 000 доларів США та збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 560 902, 00 доларів США.
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2012 у справі № 5011-33/8437-2012 (суддя Мудрий С.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 (колегія суддів у складі: Зеленін В.О. - головуючий суддя, судді Мальченко А.О., Синиця О.Ф.), у позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 у справі № 5011-33/8437-2012, та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2011 у справі № 4/503 розірвано кредитний договір № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006 з додатками до нього, укладений між Публічним акціонерним товариством "Земельний банк" та Відкритим акціонерним товариством "Шляхово-будівельне управління № 41"; позивачем на підтвердження обставин викладених у позовній заяві надано копії меморіальних ордерів № 6857815 від 30.09.2008, № 6858052 від 30.09.2008, № 6858053 від 30.09.2008, № 6890154 від 08.10.2008, № 6889000 від 08.10.2008 та № 6889001 від 08.10.2008 з призначенням платежу: надання кредиту (ВАТ "ШБУ-41") відповідно до кредитного договору № 498/1-980 від 03.10.2006, в той час як між сторонами укладено кредитний договір № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006; відтак, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача 1 830 902,38 доларів США як безпідставно отриманого майна.
Вищий господарський суд України не може погодитись з наведеним висновком суду першої інстанції та вважає його передчасним, з огляду на наступне.
За приписами частини другої статті 4 3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись з даним позовом посилався на те, що спірні кошти перераховані ним відповідачу на підставі кредитного договору № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006.
З відзиву на позовну заяву (т. 1 а. с. 68-70) вбачається, що відповідач не заперечує проти доводів позивача про те, що спірні кошти перераховані на підставі кредитного договору № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2011 у справі № 4/503 розірвано саме кредитний договір № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006, укладений між Публічним акціонерним товариством "Земельний банк" та Відкритим акціонерним товариством "Шляхово-будівельне управління № 41".
Відповідно до частини першої статті 47, статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Статтею 84 ГПК України передбачено, що у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції не врахував приписів названих норм, не спростував та не відхилив доводи Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", викладені у позовній заяві, стосовно того, що спірні кошти перераховані ним відповідачу на підставі кредитного договору № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006.
Крім того, місцевий господарський суд не навів правового обґрунтування чому не взято до уваги судом як доказ наявності заборгованості Відкритого акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління № 41" за кредитним договором додані до позовної заяви копії балансів відповідача (т. 1 а. с. 52-54).
В свою чергу, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не усунув порушення допущені місцевим господарським судом, що свідчить про неповне дослідження судами обох інстанцій обставин справи.
Водночас, позовні вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, обґрунтовано нормами ст. 22 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 ст. 623 ЦК України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 3)вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 51/250.
Відповідно до приписів ст.142 ГК України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Виходячи з викладеного, Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" повинно довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, а також розмір відшкодування.
Апеляційний господарський суд надавши правову оцінку поданим позивачем доказам, встановивши, що кредитний договір № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006 розірвано судом у зв'язку із істотним порушенням умов договору позивачем; сума неодержаного прибутку, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням можливості отримання ним прибутку; дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, що позивач не довів, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, всіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування такої міри відповідальності як збитки.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції відмовляючи у позові в частині стягнення безпідставно набутих коштів дійшов висновку про те, що позивач у даному випадку має право звернутись з позовом на підставі ч. 5 ст. 653 ЦК України про відшкодування збитків, завданих розірванням договору, а не безпідставно отриманих коштів, з яким не може погодитись колегія суддів суду касаційної інстанції, оскільки ч. 5 ст. 653 ЦК України передбачено, що якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору; як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2011 у справі № 4/503 розірвано кредитний договір № КЛ-498/1-980 від 03.10.2006 у зв'язку із істотним порушенням умов договору Публічним акціонерним товариством "Земельний банк"; тобто, правом вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору, передбаченим ч. 5 ст. 653 ЦК України, наділене Відкрите акціонерне товариство "Шляхово-будівельне управління № 41", а не Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" як-то зазначив апеляційний господарський суд.
При цьому, апеляційним господарським судом не враховано, що ч. 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що положення глави 83 (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про те, що позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів обґрунтовані позивачем ст. ст. 1212, 1213 ЦК України залишились без належної правової оцінки суду апеляційної інстанції.
Водночас, посилання позивача у касаційній скарзі на порушення його процесуальних прав, зокрема, неналежне його повідомлення про час та місце розгляду справи визнаються колегією суддів суду касаційної інстанції необґрунтованими, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 11110 ГПК України в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду; з матеріалів справи вбачається, що представник позивача приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції (протокол судового засідання від 04.09.2012- т.1 а. с. 103).
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду підлягають частковому скасуванню, а саме в частині відмови у стягненні безпідставно набутих коштів у розмірі 1 270 000 доларів США.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" задовольнити частково.
Скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 у справі № 5011-33/8437-2012 в частині відмови у стягненні безпідставно набутих коштів у розмірі 1 270 000 доларів США, та в цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 04.09.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 у справі № 5011-33/8437-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО
Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА
Л.Б. ІВАНОВА