23 квітня 2013 року Справа № 5011-57/16148-2012
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
головуючого - суддів:Грейц К.В. , Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали касаційної скарги ФОП Садохи Валентини Валентинівни
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року
у справі № 5011-57/16148-2012
господарського судуміста Києва
за позовомФОП Садохи Валентини Валентинівни
до1. Міністерства оборони України 2. Концерну "Військторгсервіс"
провизнання права власності та зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
від позивача -не з'явився
від відповідача-1 -не з'явився
від відповідача-2 -Баран М.Ф.
ФОП Садоха Валентина Валентинівна звернулася до місцевого господарського суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс", у якій (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просила визнати приміщення площею 47,0 кв. м, виділене із вбудованих приміщень площею 117,10 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, № 2, окремим об'єктом нерухомої власності; визнати право власності Садохи Валентини Валентинівни на 23/25 частин приміщення площею 47,00 кв. м, за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, № 2.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2012 року (суддя - Гулевець О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року (головуючий суддя - Іоннікова А.І., судді - Зубець Л.П., Мартюк А.І.), у справі № 5011-57/16148-2012 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою у справі, ФОП Садоха Валентина Валентинівна звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким визнати право власності Садохи Валентини Валентинівни на 23/25 частин приміщення площею 47,00 кв. м, за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, № 2.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права.
Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 19.04.2013 року № 03-05/454 для розгляду касаційної скарги у даній справі було сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Грейц К.В., судді - Бакуліна С.В., Поляк О.І.
03.04.2013 року до Вищого господарського суду України надійшла заява скаржника про розгляд касаційної скарги без участі його повноважного представника.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
У судове засідання 23.04.2013 року з'явився лише представник відповідача-2, представник відповідча-1 своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2010 року між Мукачівською філією Концерну "Військторгсервіс" та ФОП Садохою Валентиною Валентинівною було укладено договір № 14, згідно з п. 1.1 якого Мукачівська філія Концерну "Військторгсервіс" надає позивачу в оренду частину приміщення невиробничого призначення площею 47,00 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, № 2, яке знаходиться та обліковується в Мукачівській філії Концерну "Військторгсервіс" для надання послуг.
Пунктом 2.1 договору визначено, що Мукачівська філія Концерну "Військторгсервіс" передає позивачу приміщення, вказане в п. 1.1 договору, в оренду по акту прийому-передачі.
Відповідно до п. 4.1 договору за використання приміщення ФОП Садоха В.В. зобов'язується сплачувати Мукачівській філії Концерну "Військторгсервіс" договірну плату згідно виставленого рахунку.
Пунктом 7.5 договору сторони погодили, що Садоха В.В. має право провести поліпшення стану приміщення, наданого в оренду, за письмовою згодою Мукачівської філії Концерну "Військторгсервіс" та на підставі актів виконаних робіт, складених комісією за участю сторін даного договору, затверджених балансоутримувачем.
01.09.2010 року між сторонами було підписано акт, за яким позивачу було передано в оренду вказане приміщення.
02.09.2010 року позивач звернувся до Мукачівської філії Концерну "Військторгсервіс" за отриманням погодження на проведення покращень (капітального ремонту) орендованого приміщення, навівши запланований перелік робіт, що підлягають до виконання.
Листом № 260 від 02.09.2010 року Мукачівська філія Концерну "Військторгсервіс", погоджуючись з тим, що приміщення перебуває у незадовільному стані, надала свою згоду на проведення позивачем покращувальних (ремонтних) робіт позивачем.
27.12.2010 року між позивачем та Мукачівською філією Концерну "Військторгсервіс" було підписано акт приймання-передачі виконаних покращувальних ремонтних робіт орендованого приміщення на загальну суму 154370,00 грн.
Зазначаючи про те, що в результаті поліпшення частини вбудованого приміщення площею 47,00 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, № 2, було створено новий об'єкт нерухомого майна, посилаючись на положення ч. 4 ст. 778 ЦК України, позивач просив визнати приміщення площею 47,0 кв. м, виділене із вбудованих приміщень площею 117,10 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, № 2, окремим об'єктом нерухомої власності, а також визнати за ним право власності на 23/25 частин даного приміщення.
Встановивши вказані обставини справи місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а відтак у позові відмовили повністю.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає наведені висновки судів попередніх інстанцій правомірними та такими, що зроблені при повному з'ясування ним обставин справи з наданням їм правильної юридичної оцінки, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина 3 наведеної норми).
Відповідно до ст. 20 ГК України держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Згідно з ч. 2 ст. 19 ЦК України способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Встановивши, що вимога позивача про визнання приміщення площею 47,0 кв. м, виділеного із вбудованих приміщень площею 117, 10 кв. м за адресою: Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Духновича, № 2, окремим об'єктом нерухомої власності не відповідає встановленим законом способам захисту прав, суди попередніх інстанції дійшли правомірного висновку про відмову у позові в цій частині.
Відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
З аналізу наведеної норми слідує, якщо за згодою наймодавця наймачем були здійснені поліпшення речі, останній набуває право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. При цьому вибір способу відшкодування здійснюється наймачем на власний розсуд або за погодженням сторін.
У разі, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, тобто та, яка має істотно інші ознаки у порівнянні із попереднім об'єктом найму, наймач стає її співвласником, частка якого у праві власності визначається шляхом співвідношення вартості орендованого майна до зробленого поліпшення та вартості витрат наймача.
Виходячи з того, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів на підтвердження створення внаслідок здійсненого ним поліпшення орендованого майна нової речі, тобто з іншими параметрами, техніко-економічними показниками та іншою якістю інженерно-технічного забезпечення об'єкта, суди попередніх інстанції мотивовано відмовили у позові про визнання за позивачем права власності на 23/25 частин орендованого приміщення.
Таким чином, доводи скаржника про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду касаційної скарги позивача Вищим господарським судом України.
При цьому наймач не обмежений в праві відшкодувати понесені ним витрати на поліпшення орендованого майна в інший спосіб, передбачений чинним законодавством.
В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу ФОП Садохи Валентини Валентинівни залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2013 року у справі господарського суду міста Києва № 5011-57/16148-2012 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Поляк