03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
факс 284 15 77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції: Мазур І.В.
№ 22-ц/796/5293/2013 Доповідач: Шебуєва В.А.
24 квітня 2013 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва
в складі: головуючого-судді Шебуєвої В.А.,
суддів Українець Л.Д., Оніщука М.І.,
при секретарі Товарницькій А.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору дарування частини квартири,-
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним договору дарування частини квартири задоволено. Визнано частково недійсним договір дарування частини квартири від 24 січня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, а саме в частині дарування 17/32 частин квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8,50 грн. судового збору та 37,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 45,50 грн. судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2Посилається на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що посилання позивачки на те, що дарувальник ОСОБА_4 не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент укладення оспорюваного правочину, не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується об'єктивними доказами. В медичних документах відсутні будь-які посилання на будь-які психічні розлади ОСОБА_4 та їхні симптоми. Апелянт вважає, що висновки посмертної судово-психіатричної експертизи №473 від 23 травня 2012 року є неконкретними та суперечать матеріалам справи. Судом не було надано належної оцінки показам свідків - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та листоноши ОСОБА_6 Також суд не звернув уваги на лист ЖБК «Авіатор-15» від 12 жовтня 2010 року, відповідно до яких ОСОБА_4 самостійно отримувала пенсію, та особисто зверталася до правління ЖБК для отримання документів. Крім того, звертає увагу суду на те, що позивачка ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного договору.
В апеляційній інстанції ОСОБА_1 та його представник підтримали апеляційну скаргу та просять її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість..
Вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 11 листопада 2003 року ОСОБА_7 заповів своїй дочці ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується копією заповіту, посвідченого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №6с-958 (а. с. 15 т. 1).
ОСОБА_7, помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а заповіт було оспорено його дружиною ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_8 в судовому порядку.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 жовтня 2008 року, позов ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було задоволено частково та визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільно нажитого майна подружжя та на 1/32 частину вказаної квартири - в порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині, а всього на 17/32 частин вказаної квартири. Визнано за ОСОБА_8 право власності на 1/32 частину квартири в порядку спадкування обов'язкової частки у спадщині. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 14/32 частин зазначеної квартири (а. с. 17-21 т. 1)
В судовому засіданні ОСОБА_2 пояснила, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 1999 року. Відповідно до довідки форми №3 позивачка з 2005 року зареєстрована у вказаній квартирі.
24 січня 2009 року між ОСОБА_4, ОСОБА_8 (дарувальники) з однієї сторони та ОСОБА_1 (обдаровуваний) було укладено договір дарування частини квартири, відповідно до якого ОСОБА_4 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 17/32 частин квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_8 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 1/32 частину вищезазначеної квартири, а відповідач ОСОБА_1 прийняв у дарунок вказане нерухоме майно. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №124 (а. с. 6 т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла в віці 90 років (а. с. 10 т. 1).
ОСОБА_2 порушила перед судом питання про визнання договору дарування від 24 січня 2009 року частково недійсним в частині дарування ОСОБА_4 17/32 частин квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 Зазначила, що проживала з спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім'єю з 1999 року до часу її смерті, а тому відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом.
Встановивши обставини по справі, оцінивши у сукупності надані сторонами докази, на підставі положень ст. ст. 203, 215, 225 ЦК України суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Відповідно до Акту комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи №473 від 23 травня 2012 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи на день укладання договору дарування частини квартири 24 січня 2009 року ОСОБА_4 страждала на психічний розлад в формі органічного ураження головного мозку судинного ґенеза з психоорганічним синдромом, стан декомпенсації (гіпертонічний криз - 23 січня 2009 року) (F 07.9 згідно МБК-10) при цьому вищезазначені у неї порушення психічної діяльності значно впливали на її здатність в зазначений період часу розуміти значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність (а. с. 253-263 т. 1).
Психічний розлад в формі органічного ураження головного мозку судинного ґенеза з психоорганічним синдромом включає в себе порушення пам'яті, інтелекту, емоційно-вольової сфери критичної здатності. Як вбачається з матеріалів комплексної посмертної судово-психіатричної експертизи, гіпертонічний криз супроводжується значно вираженою значною слабістю, стомленістю, зниженням настрою, пасивністю, байдужим ставленням до навколишнього, зниженням здатності осмислення навколишньої обстановки в цілому і ускладненням контакту з іншими особами, при цьому, перераховані симптоми зберігаються протягом певного періоду.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_10 підтвердив висновки комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи №473 від 23 травня 2012 року.
Суд першої інстанції дав належну оцінку висновок комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи у сукупності з показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12 , ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 щодо фізичного та психічного стану ОСОБА_4 на час вчинення оспорюваного правочину. Також суд відхилив покази свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_6, приватного нотаріуса ОСОБА_5, оскільки вони спростовані наявними у справі доказами.
Колегія суддів погоджується з оцінкою судом першої інстанції доказів по справі. Колегія суддів враховує також , що в акті комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи від 23 травня 2012 року зазначено, що пояснення позивачки ОСОБА_2, свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_20 в цілому співпадають з даними відносно психічного стану ОСОБА_4, які знайшли своє відображення в медичній документації, і клінічними уявленнями про закономірності протікання наявних у неї психопатологічних порушень, а пояснення відповідача ОСОБА_21, свідків ОСОБА_22, ОСОБА_18, ОСОБА_6, ОСОБА_5 суперечать вищезазначеному (а. с. 263 т. 1).
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на лист ЖБК «Авіатор-15» від 12 жовтня 2010 року, адресований юридичній компанії «Сіваченко та партнери», у якому зазначено, що ОСОБА_4 особисто зверталася до правління ЖБК для отримання документів, необхідних у зв'язку із судовою справою за її позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на Ѕ частину майна, набутого у шлюбі, та про визнання права на обов'язкову частку у спадщині. Дані довідки не стосуються психічного стану ОСОБА_4 на момент вчинення оспорюваного договору дарування. Спір щодо права власності ОСОБА_4 розглядався у зв'язку з оформленням спадщини після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 та вирішений 12 червня 2008 року
Посилання апелянта на те, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки вона не є стороною оспорюваного договору є безпідставними. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 225 ЦК України правом на звернення до суду із позовом про визнання недійсним правочину вчиненого дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, у разі смерті цієї особи, наділені інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені.
ОСОБА_2 порушила питання про визнання частково недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_1, як спадкоємець четвертої черги спадкоємців за законом.
В судовому засіданні сторони не заперечували, що ОСОБА_2 проживала разом з ОСОБА_4 і остання немає спадкоємців першої, другої та третьої черги. Відповідач ОСОБА_1 пояснив, що дарувальника ОСОБА_4 є для нього сторонньою особою. Він також не пам'ятає коли вона померла.
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, виданої Дванадцятою Київською державної нотаріальною конторою станом на 11 квітня 2013 року дані про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та проживала за адресою: АДРЕСА_1, відсутні.
Як пояснив суду представник позивачки, ОСОБА_2 проживає в квартирі АДРЕСА_1 і після смерті ОСОБА_4 Для звернення до нотаріальної контори для оформлення спадщини після померлої ОСОБА_4 ОСОБА_2 спочатку мала відновити майнові права спадкодавця на частку в нерухомому майні.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції правильно застосовано ст. ст. 147, 212 ЦПК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Судом було правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, дана вірна оцінка зібраним доказам по справі, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 13 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді