"26" березня 2013 р. справа № 2а-3416/2011
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.
за участю секретаря судового засідання: Фірсік Д.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради
на постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
В квітні 2011 року позивач звернувся з вищевказаним позовом, просив зобов'язати відповідача призначити та виплатити мені одноразову щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за 2007 - 2010 роки.
Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетрвоська від 21 листопада 2011 року адміністративний позов було задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача в частині нарахування та виплати ОСОБА_2 щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 75 грн. у 2010 році. Зобов'язано відповідача здійснити, перерахунок та виплату позивачу, недоплачену суму щорічної одноразової допомоги на оздоровлення за 2010 рік в розмірі трьох мінімальних заробітних плат, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплаченої суми.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача як евакуйований у 1986 році із зони відчуження внаслідок аварії на ЧАЕС другої категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.5). Щорічна допомога на оздоровлення в жовтні 2010 року виплачувалась в розмірі 75 грн. відповідно до Постанови КМУ від 12.07.2005 №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а.с.9).
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач як евакуйований у 1986 році із зони відчуження внаслідок аварії на ЧАЕС другої категорії в 2010 році має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі трьох мінімальних заробітних плат на момент виплати відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у розмірі щорічної допомоги, виплаченого відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року встановлено конкретні розміри допомоги на оздоровлення у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення виплачується евакуйованим у 1986 році із зони відчуження внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що при визначенні розміру щорічної допомоги на оздоровлення, застосуванню підлягають норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року з наступними змінами та доповненнями, а не положення постанови Кабінету Міністрів України за № 562 від 12.07.2005 р.
Дія частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №6рп/2007 та від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
В подальшому змін та доповнень до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не вносилось та не приймалося. Тому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в редакції до внесення відповідних змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог та визнання неправомірності дій відповідача при нарахуванні суми доплати на оздоровлення за 2010 рік.
Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян, а тому послання апелянта на те, що він є неналежним відповідачем по справі є безпідставним.
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку). Таким чином, доводи апелянта щодо неналежного відповідача є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
Незастосування позовної давності до спірних правовідносини як на тому наполягає позивач є безпідставними, оскільки статтею 99 КАС України передбачено саме строк звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку визначеному ч. 3 ст. 152 Конституції України шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 198, ст.ст. 183-2, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Амур-Нижньодніпровської райдержадміністрації Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Постанову Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 листопада 2011 року - залишити без змін
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти з дня складання в повному обсязі.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.В. Сафронова