"15" березня 2013 р. справа № 2а-7947/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.
суддів: Семененка Я.В. Добродняк І.Ю
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 листопада 2011 р. у справі № 2а-7947/11 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними дій,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив поновити строк звернення до суду, визнати протиправними дії відповідача, зобов'язати відповідача здійснити позивачу, згідно встановленої у відповідний час категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи перерахунок та виплату пенсії в розмірах, встановлених Законом у відповідності до вимог ст.ст.50-51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за період з 28.05.08р.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 листопада 2011 р. у справі № 2а-7947/11, прийнятої за результатами розгляду справи в порядку скороченого провадження адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову відповідача. Зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю на підставі ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" виходячи з розміру 30 процентів мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, визначеної ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням раніше проведених виплат за період з 18.08.2011р. по 22.07.11р. В решті позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати.
Дана адміністративна справа розглянута судом апеляційної інстанції відповідно до ст. 197 КАС України, в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, позивач віднесений до другої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
На момент здійснення відповідачем відповідних виплат позивачу розміри додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, встановлені вказаним Законом в редакції, відновленій згідно Рішення Конституційного Суду України №10рп/2008 від 22.05.2008р.
Відповідно до вимог ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
У відповідності до ч.4 ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою визначені підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у звязку з втратою годувальника,
Згідно зі статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком. Як передбачено ст.53 того самого Закону, виплата додаткової пенсії здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.
Однак, відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Згідно описової частини постанови суду першої інстанції, судом встановлено пропуск строку звернення до суду та відсутність підстав для його поновлення, однак, резолютивна частина постанови висновку суду першої інстанції про залишення без розгляду позовних вимог, заявлених до 18.02.11р. не містить, як і не містить розгляду заявленої позивачем в позовній заяві вимоги про поновлення строку звернення до суду.
Так, як свідчать обставини справи, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень виплачується позивачу додаткова пенсія не в належному розмірі.
При цьому необхідно враховувати, що предметом позову в даній справі є бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язана з пенсійними виплатами, які є регулярними, щорічними платежами, тому слід перевіряти строк звернення до суду залежно від виду платежу та тривалості періоду, за який виник спір.
Враховуючи, що позивач одержував щорічно дані платежі та на протязі періоду - 2008 - 2011 роки міг звернутись до органу Управління праці та соціального захисту населення з вимогами про надання роз'яснення формування своєї допомоги, однак цим правом скористався лише в серпні 2011 року,- дату отримання відповіді на звернення не можна вважати за дату, з якої позивачу стало відомо про порушення своїх прав.
Зокрема, для правильного обчислення строку звернення до суду важливим є визначення його початкового моменту.
Виходячи з вимог ст. 99 ч. 2 КАС України початок перебігу строку звернення до суду, суд пов'язує не з фактом обізнаності особи, якій належить порушене право в зв'язку з тим, що цей суб'єктивний момент є результатом недбалого ставлення особи до охорони власних прав, а з моменту, коли вона повинна була дізнатися про таке порушення. Об'єктивними даними про цей момент є актуальність положень рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року (офіційне опублікування в Офіційному Віснику України № 38 від 06.06.2008 року) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік (офіційне опублікування в Урядовому кур'єрі № 247 від 31.12.2007 року), які широко обговорювалися в Україні засобами масової інформації, на телебаченні на той час, а тому позивач не міг не знати про факт порушення його прав. Позивачем не доведено, що ним пропущено шестимісячний строк, передбачений ст. 99 КАС з поважних причин.
Посилання на юридичну необізнаність позивача, з урахуванням принципу, закріпленого ст.68 Конституції України не може бути належною підставою для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення з позовом.
Посилання на не застосування строку давності до правовідносин, пов'язаних з відшкодуванням шкоди не приймається до уваги, оскільки додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю є пенсійним платежем та за своїм змістом не є відшкодуванням шкоди, внаслідок чого відсутні підстави для поновлення строку звернення до суду.
Виходячи з наведених правових норм та приймаючи до уваги, що адміністративний позов подано з порушенням законодавчо встановленого строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що в даному випадку недотримання судом першої інстанції вимог зазначених вище норм призвело до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог пред'явлених за період до 18.02.11р., що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову і залишенню позовної заяви в цій же частині без розгляду.
Стосовно решти позовних вимог, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що з урахуванням вимог ст. 99 КАС України та Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" № 3491-VI від 14.06.2011р. в період з 18.08.2011р. по 22.07.11р. дії відповідача щодо виплати позивачу додаткової пенсії у розмірі меншому, ніж встановлено статтями 50-51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є неправомірними.
Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно зі статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Суд першої інстанції, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами, дійшов правильного висновку, що при розрахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої ст.ст. 50-51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений Законами України "Про Державний бюджет України" на відповідні роки, виходячи з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком, а не приписи постанов Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.08р. та № 654 від 16.07.08р.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу державної пенсії та додаткової пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, колегія суддів вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що за період з 18.02.11р. по 22.07.11р. судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, підстави для його скасування в цій частині відсутні.
Керуючись ст.ст. 100, 197, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 листопада 2011 р. у справі № 2а-7947/11 задовольнити частково.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 листопада 2011 р. у справі № 2а-7947/11 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, пред'явлених за період до 18.02.2011р., позовну заяву в цій частині залишити без розгляду.
В решті постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 03 листопада 2011 р. у справі № 2а-7947/11 залишити без змін.
Ухвала суду відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Н.А. Бишевська
Суддя: Я.В. Семененко
Суддя: І.Ю. Добродняк