"28" березня 2013 р. справа № 2а/0470/11606/12
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.
суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
за участю секретаря судового засідання: Шкуропадської В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєр»
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року у справі №2а/0470/11606/12 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєр» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 13094, 12 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 70, 74 грн. В обґрунтуванні заявлених вимог позивач посилався на вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», в частині визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який не було дотримано відповідачем у 2011 році.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що відповідачем порушено вимоги ст.ст.19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тому застосування адміністративно-господарських санкцій та пені відносно підприємства є правомірними.
Не погодившись з постановою суду, товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєр», посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Як свідчать матеріали справи, згідно звіту відповідача «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік» середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві склала 17 осіб, у зв'язку з чим, відповідно до вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив інвалідів для відповідача складає 1 особу. Зі звіту форми 10-ПІ вбачається, що фактично в 2011 році на підприємстві відповідача не були працевлаштовані особи, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Згідно зі ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-
господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. <…> Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду і на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року N 70, роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.
В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вбачається, що обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено як на суб'єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.
Обов'язок суб'єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів.
Відповідачем на протязі 2011 року не вживалися заходи по створенню робочих місць для інвалідів, не подавалися звіти у формі №3-ПН до Центру зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ст..20 Закону України «Про зайнятість населення», який був чинними у звітному 2011 році, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платними збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих міць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день. Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005р №420, форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
Таким чином, вказаними нормами права встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.
Отже, встановлені обставини справи свідчать про бездіяльність відповідача щодо інформування державних органів про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а відтак свідчить про невжиття заходів спрямованих на виконання нормативу, встановленого ст..19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Таким чином, суд першої інстанції вірно визначився щодо вини відповідача у невиконанні встановленого Законом нормативу, у зв'язку з чим дійшов правильного висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та пені за 2011р.
Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків суду першої інстанції. В апеляційній скарзі відповідач фактично посилається на те, що на підприємстві, з огляду на специфіку виконуваних робіт, не можливо працевлаштувати інвалідів. Вказані обставини, на думку колегії суддів, не є підставою для звільнення відповідача від виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєр» залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2012 року у справі №2а/0470/11606/12 - без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з часу її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому КАС України.
(Повний текст ухвали виготовлено 02.04.2013р.)
Головуючий: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк