"05" березня 2013 р. справа № 2а-2753/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.
за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області
на постанову Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області про стягнення недоплаченої одноразової компенсації, -
03 листопада 2011 року позивач звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області з вимогою перерахувати та виплатити одноразову компенсацію за шкоду, заподіяну здоров'ю особи, яка стала інвалідом 3 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат.
Постановою Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2011 року адміністративний позов було задоволено. Визнано протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області в проведенні перерахунку та виплати позивачу одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення, нарахувати та виплатити позивачу, суму одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи, передбаченої ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Управління праці та соціального захисту населення Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог, посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, йому встановлена 3 група інвалідності пов'язана з виконанням обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та посвідченням серії НОМЕР_2 відповідно (а.с.8,9).
Одноразова компенсація як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи була призначена позивачу 23 березня 2006 року в розмірі 189,60 грн. відповідно до Постанови КМУ (а.с.17).
Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та інвалід 3 групи має право на отримання одноразової компенсації як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи, в розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат на момент виплати, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не у розмірі компенсації, виплаченої відповідачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 р. «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлено конкретні розміри компенсацій у визначеній (твердій) грошовій сумі, що суперечить вимогам Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що мають 3 групу інвалідності, у розмірі тридцяти мінімальних заробітних плат, при цьому частиною 7 цієї ж статті передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що при визначенні розміру одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, застосуванню підлягають норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року з наступними змінами та доповненнями, а не положення постанови Кабінету Міністрів України за № 836 від 26.07.1996 р.
Дія частини 1 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №6рп/2007 та від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Виходячи з вищевикладеного на момент виникнення спірних відносин ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» діє в редакції до внесення відповідних змін Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», та передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі кратному мінімальній заробітній платі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення позовних вимог та визнання неправомірності дій відповідача при нарахуванні суми одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частиною 5 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що одноразова компенсація як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який став інвалідом 3 групи, виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту громадян, а тому послання апелянта на те, що він є неналежним відповідачем по справі є безпідставним.
Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 р. № 936 «Порядок використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що виплата таких компенсацій та допомоги провадиться управліннями праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадян та центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (п. 4 Порядку). Таким чином, доводи апелянта щодо неналежного відповідача є безпідставними.
Доводи відповідача про відсутність кошторисних призначень для реалізації ч. 1 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не можуть бути підставою для невиконання вимог зазначеного Закону.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував в своїх рішеннях, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання нею взятих на себе зобов'язань.
При цьому слід зазначити, що незастосування позовної давності до спірних правовідносини є безпідставними, оскільки статтею 99 КАС України передбачено саме строк звернення до суду за захистом своїх прав. Крім того невиплата позивачу зазначеної допомоги у повному розмірі викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційних положень до Закону №796-ХІІ, а тому захист його порушених прав щодо отримання недоплаченої суми може відбуватися лише в порядку визначеному ч. 3 ст. 152 Конституції України шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії.
Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України,( в редакції на час винесення постанови) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст..17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інш. Проти Великобританії» рішення від 22.10.1996р., «Девеер проти Бельгії» рішення від 27.02.1980р.).
Тому, враховуючи дату звернення позивача до суду першої інстанції з адміністративним позовом, а саме 03 листопада 2011 року, та відсутність поважності причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги слід залишити без розгляду.
Такий висновок колегії суддів узгоджується з положеннями, викладеними у листі Вищого адміністративного суду України від 13.10.2010 року № 1425\11\13-10.
Дія частини 5 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинялась Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Проте рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 10-рп/2008 такі зупинення визнано неконституційним. Відповідно до статті 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», в разі якщо акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України, вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до статті 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.
Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення неправильного рішення, тому воно підлягає скасуванню, а позовні вимоги повинні бути залишені без розгляду.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 203, ст.ст. 100, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новоархангельської районної державної адміністрації Кіровоградської області - задовольнити.
Постанову Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 29 листопада 2011 року - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без розгляду.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: В.Ю. Поплавський
Суддя: С.В. Сафронова