Україна
Харківський апеляційний господарський суд
Ухвала
"03" серпня 2006 р. Справа № АС-42/86-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Євтушенкові В.В.
за участю представників сторін:
позивача - Уркевича В.Ю., копія пост. дов. б/н від 04.11.05 р.
відповідача - Бажинова С.І., дов. №2702/10/10-025 від 20.09.05 р., Бородавки К.П., копія пост. дов. №1580/10/10-025 від 12.05.06 р.
прокурора - Мірошниченко М.Л., прокуратура Харківської області.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх. № 2130 Х/1-12), відповідача (вх. №2156 Х/1-12) та заступника прокурора Харківської області (вх. №2156 Х/1-12) на постанову господарського суду Харківської області від 10.05.06 р. по справі № АС-42/86-06
за позовом державного підприємства "Івашківський спиртзавод", с. Івашки,
до Дергачівської МДПІ Харківської області, м. Дергачі,
за участю прокуратури Харківської області
про визнання нечиннми податкових повідомлень-рішень
встановила:
Державне підприємство "Івашківський спиртзавод", позивач, звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції, відповідача, про визнання нечинними винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень №0000112330/0 від 01.04.2005 р. щодо завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2004 р. у розмірі 577116,00 гривень; 0000092330/0 від 01.04.2005 р. щодо нарахування сум податкового зобов"язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 907161,00 грн.; №0000102330/0 від 01.04.2005 р. щодо нарахування суми податкового зобов"язання з податку на прибуток підприємства і організацій у розмірі 1822300,00 грн.
Постановою господарського суду Харківської області від 10.05.2006 р. у справі № АС-42/86-06 (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволені частково.
Визнано нечинними податкові податкові повідомлення-рішення №0000102330/0 від 01.04.2005 р. в частині донарахування зобов"язання з податку на прибуток в сумі 49350,00 грн., №0000092330/0 від 01.04.2005 р.в частині донарахування зобов"язання з податку на додану вартість у сумі 39480,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з державного бюджету на користь позивача держмито в сумі 1,70 грн.
Позивач з постановою господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Просить цю постанову скасувати як винесену з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Позивач у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
Відповідачач також з постановою господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Просить цю постанову скасувати як винесену з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідач у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
Заступник прокурора Харківської області також з постановою господарського суду Харківської області від 10.05.2006р. не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою. Просить цю постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог як винесену з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Прокурор у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.
Колегія суддів, дослідила матеріали справи та доводи апеляційних скарг позивача, відповідача, а також прокурора, вислухала пояснення представників сторін та прокурора, перевірила правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права та дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а постанову господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та було встановлено господарським судом першої інстанції, перевіркою відповідачем позивача було виявлено перевитрати понад встановлені норми електричної енергії та газу природнього на загальну суму 197426,20грн., в т.ч. електричної енергії при нормі 4521110 кВт/год позивачем використано 4828930 кВт/год, перевитрати склали 307820 кВт\год, газу природнього при нормі 3939,485 тис.м.куб. використано 4424,64 тис.м.куб., перевитрати склали 404,24 тис.м.куб., в зв*язку з чим відповідач зробив висновок про порушення позивачем п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасов не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається..
Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Позивачем в податковому обліку приросту (убутку) балансової вартості запасів у порядку, передбаченому п.5.9 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств" враховувались такі види запасів як:
-товари, сировина (меляса бензин стабільний газовий, корми)
-допоміжні матеріали, паливо;
-незавершене виробництво (тварини на відгодівлі, рослинництво);
-готова продукція, малоцінні предмети.
Місцевий господарський правильно дійшов висновку про те, що в розрахунок приросту (убутку) запасів за правилами п.5.9 вартість природного газу та електроенергії, спожитих при виробництві готової продукції, взагалі не включаються, тому що ці ресурси не є запасами, так як особливістю природного газу та електроенергії є те, що вони не зберігаються на підприємстві, оскільки момент їх отримання, що зафіксований за допомогою лічильників, співпадає з моментом їх споживання (вибуття).
Відповідно до листа управління методології бухгалтерського обліку у виробничній сфері Міністерства фінансів України № 053-995 від 08.06.2000р. операції по придбанню і реалізації електроенергії відображаються в бухгалтерському обліку без застосування рахунків класу 2 «Запаси».
Згідно з п.п. 11.2.1. ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачи з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).
А отже такі матеріально-енергетичні ресурси як природний газ та електроенергія не можуть бути об'єктами обліку, передбаченого п.5.9., оскільки не є товарами, матеріалами, комплектуючими виробами, напівфабрикатами або малоцінними предметами і момент їх придбання співпадає з моментом їх споживання (вибуття), тобто вони не потрапляють на склад або незавершене виробництво чи готову продукцію.
В акті перевірки відповідачем позивача не містяться дані, які б могли слугувати доказами понаднормативного використання природно газу та електроенергії, чи використання їх на інші цілі не пов*язані з виробничою діяльністю, відсутнє також посилання на первинні бухгалтерські документи, згідно яких встановлено таке порушення.
Таким чином місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, неправомірного зменшення відповідачем позивачу валових витрат на суму 197426,20грн., на підставі чого було донараховано зобов"язання з податку на прибуток в розмірі 49350,0грн. та з податку на додану вартість у розмірі 39480,0грн.
Наведене підтверджується і висновками судово-економічної експертизи №5437 від 29.08.05р.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено місцевим господарським судом спір стосовно віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум відсотків по товарному кредиту виник у зв"язку з включенням позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість нарахованої на суму процентів, що підлягала сплаті позивачем на підставі договорів купівлі-продажу товару на умовах товарного кредиту від 01.09.04р. з ПП "Авірс", від 25.05.04р. з ТОВ "Стандарт - С", від 01.10.04р. з ПП "Будмонтажсервіс", від 03.03.04р. з ТОВ "Діскус ЛТД", згідно яких сума товарного кредиту склала 8668,8 тис.грн., ПДВ - 1444,8 тис.грн.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому термін “валові витрати виробництва (обігу)» слід розуміти у значенні, визначеному Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств» (пункт 1.11 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість»).
Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Як свідчать матеріали справи, підприємство позивача займається виробництвом етилового спирту із зброджуваних матеріалів; оптовою торговлею напоями; виробництвом парфумерної продукції та косметичних засобів; діяльністю автомобільного вантажного транспорту; оптовою торговлею хімічними продуктами; продукти нафтопереробки.
Сталь арматурна та змазка ремонтна "ХАДО", яка придбавалась по вказаним угодам на умовах товарного кредиту безпосередньо на виробництві позивача не використовувалась, а перепродувалась цим же підприємствам за ціною вищою від ціни придбання, але без врахування суми процентів по товарному кредиту, а розрахунок проводився тільки в вексельній формі. На час розгляду спору векселя до сплати не пред*явлені та не оплачені.
Відповідно до підпункту 1.11.2 пункту 1.11 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним чи фізичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений термін та під процент.
З урахуванням зазначеної нарми та положення пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість», дата виникнення податкових зобов'язань по товарах, які передаються на умовах товарного кредиту, припадає на дату відчуження таких товарів, а термін проведення позичальником розрахунків за отримані товари не змінює терміну нарахування податкових зобов'язань.
Водночас проценти, які мають бути нараховані або які нараховані згідно з угодою товарного кредиту, повинні включатися до бази оподаткування ПДВ, оскільки база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, а до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку (пункт 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість»).
А тому суми ПДВ, нараховані (сплачені) на проценти за товарний кредит, можуть бути включені до складу податкового кредиту по мірі віднесення витрат, пов'язаних із нарахуванням (сплатою) таких відсотків, до складу валових витрат, однак на валові витрати відносяться лише проценти, нараховані (сплачені) у зв'язку з веденням господарської діяльності.
Від операції з придбання та реалізації сталі арматурної та змазки "ХАДО" позивач отримав лише збитки у сумі нарахованих процентів за користування товарним кредитом. При подальшій реалізації цих товарів, вартість їх не збільшувалась на суму процентів.
Оскільки за угодами товарного кредиту процент (відсотки) нараховується саме на товари, збільшуючи їх вартість в залежності від встановленого угодою строку кінцевого розрахунку, а об'єктом нарахування процентів (відсотків) є товари, а не інші об'єкти, то проценти (відсотки) за товарним кредитом не можуть бути платою за користування послугою з товарного кредиту, надання якої за угодами товарного кредиту взагалі є неможливим і місцевий господарський суд вірно зазначив, що витрати з придбання товарів за угодами товарного кредиту складаються з вартості товарів збільшеної на суму процентів.
З урахуванням приписів п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", витрати з придбання товарів за угодами товарного кредиту можуть бути віднесені до валових витрат обігу та виробництва лише в разі використання таких товарів у власній господарській діяльності платника податків, що здійснив їх придбання , а відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
А отже діяльність з придбання товарів за угодами товарного кредиту та їх подальшої реалізації в короткий проміжок часу без включення до вартості таких товарів сум процентів за користування товарним кредитом, тобто безпідставне здійснення збиткових операцій, не може бути визнана господарською діяльністю, а витрати з такого придбання не підлягають віднесенню до складу валових витрат обігу та виробництва.
Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" до податкового кредиту можуть бути віднесені лише суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Відповідно до положень п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в разі придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються .
Окрім цього господарський суд першої інстанції вірно вказує на те, що на підприємстві позивача відсутні довіреності від покупців на отримання сталі арматурної та змазки "ХАДО"., по бухгалтерському обліку вказані ТМЦ не приходувались, товарно-транспортними накладними та вантажно-розвантажувальними роботами фактичне приймання та відвантаження товару не підтверджується, що свідчить про безтоварний характер операції.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні» видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, а отже сплата процентів простими векселями законодавчо не передбачена, а згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" під податком розуміється обов'язковий внесок до бюджету відпо відного рівня, здійснений платником податку у порядку та на умовах, визначених законами України.
Згідно з пунктом 1.2. статті 1 Закону України № 2181-111 від 21.12.00 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів. При цьому, під коштами відповідно до п. 1.13 зазначеної статті розуміються гривні або іноземна валюта.
А отже з огляду на положення вищевказаних норм сплата податків в Україні резидентами проводиться виключно у грошовій формі шляхом перерахування на бюджетні рахунки відповідних сум у гривні, під якою в да ному випадку слід розуміти національну валюту України у вигляді відповідних банкнот та казначейських білетів, а не цінний папір, визначений у гривнях, зокре ма вексель.
Наведене підтверджується також змістом п.п. 4.2.10. п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого не включається до складу валового доходу номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих боржником на користь платника податку, зокрема векселів. Так, згідно із статтею 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" вексель є розрахунковим документом і може вико ристовуватись у господарській діяльності, проте з наведеного не випливає що вексель є гривнею, оскільки він лише має грошове вираження у гривнях.
Відповідно до ст. ст. 34, 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі -Уніфікований закон) простий вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Такий вексель повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання.
Уніфікований закон не визначає порядок та процедуру пред'явлення векселів до платежу, а тому у даному випадку, виходячи з ст. 8 ЦК України, слід керуватися ст.ст. 207, 208 цього Кодексу.
Пред'явлення векселя до платежу згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України є тим правочином, який зумовлює виникнення у боржника обов'язку здійснити виконання безумовного зобов'язання по сплаті визначеної у векселі суми на користь конкретного векселедержателя. Зокрема, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Статтею 39 Уніфікованого закону встановлено, що платник за векселем має право вимагати вручення йому держателем векселя з розпискою про отримання платежу при здійсненні платежу за таким векселем. Подібна норма передбачена ст. 545 ЦК України, згідно з якою якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку пред'явлення векселя до платежу та його сплати грошовими коштами не здійснювалося, а тому надмірної сплати податку до державного бюджету фактично не відбулося, а контрагентів позивача по угодам товарного кредиту ПП "Авірс" та ТОВ "Діскус-ЛТД" ліквідовано та виключено з держреєстру, ТОВ "Стандарт - С" не знаходиться за юридичною адресою, що унеможливлює і в подальшому пред"явлення векселів до сплати.
А отже висновок господарського суду першої інстанції стосовно неправомірності включення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ процентів, нарахованих за користування товарним кредитом, який не сплачений грошовими коштами, є цілком обгрунтованим.
Таким чином місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив матеріали справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування та задоволення апеляційних скарг позивача, відповідача, а також прокурора, відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись пунктом 198, статтями 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
постановила:
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Харківської області від 10.05.2006 р. у справі № АС-42/86-06 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом місяця з моменту складення ухвали у повному обсязі.
Повний текст ухвали виготовлено 04.08.2006 р.
Головуючий суддя
Судді