Харківський апеляційний господарський суд
24 липня 2006 року справа № 6592-7/254
Колегія суддів у складі: головуючого судді Погребняка В.Я.
судді Гончар Т.В.
судді Істоміної О.А.
при секретарі Марченко В.О.
За участю представників сторін:
Кредитора: Дмитрієва С.В., довіреність № 9854/9/10-009 від 18.02.2006 р.,
Боржника: Тумко В.А., доручення № б/н від 26.10.2005 р.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 2046 С/2 від 27.06.2006 р.) Державної податкової інспекції в м. Суми на ухвалу господарського суду Сумської області у справі № 6592-7/254 від 15.05.2006 р.
за заявою Фізичних осіб, які об'єднали своїх вимоги, -працівників АТЗТ «Сумський фарфоровий завод», м. Суми
до Акціонерного товариства закритого типу «Сумський фарфоровий завод»», м. Суми
про визнання банкрутом, -
Встановила:
Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. (суддя Рижков М.Б.) заяву кредитора -ДПІ в м. Суми -про визнання недійсною мирової угоди від 07.10.2003 р., затверджену ухвалою суду від 25.11.2003 р. відхилено. Ухвалу обгрунтовано тим, що наявність помилки, на яку вказує заявник, повинна бути доведена особою, яка діяла під її впливом. Заявник документальних підтверджень як обставин помилки, такі і обману не надав. Члени комітету кредиторів фактичних заперечень проти укладеної угоди не заявили.
Кредитор -ДПІ в м. Суми - з ухвалою господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену вище ухвалу, визнати недійсною мирову угоду від 07.10.2003 р., затверджену ухвалою господарського суду Сумської області від 25.11.2003 р., як таку, що укладена під впливом помилки по ст. 229 ЦК України, а в разі доведення в судовому засіданні, що боржник по даній мировій угоді навмисно ввів кредитора в оману щодо реальних показників його виробничих потужностей та реального стану платоспроможності, визнати мирову угоду від 07.10.2003 р. недійсною по ст. 230 ЦК України, як таку, що укладена під впливом обману. Апелянт зазначає, що підставою для укладання мирової угоди стало звернення боржника, з якого вбачалося, що внаслідок великої суми боргу, фізичного та морального зносу основних засобів боржник не в спромозі виконати свої зобов'язання перед кредиторами протягом більше як 40 років. Але, як вбачається з податкових декларацій та статистичної звітності, за результатами 2004 р. підприємство має прибуток в розмірі 602,9 тис. грн., а за результатами 2005 р. прибуток 665,7 тис. грн., що свідчить про отримання підприємством значних прибутків, які втричі перекривають суму поточних платежів по мировій угоді, що не узгоджується з песимістичними висновками та економічними показниками, які були подані боржником до підписання мирової угоди. В разі збереження тенденції збільшення прибутків боржник має змогу погасити перед кредиторами всі борги, в т.ч. і ті, що були списані по мировій угоді, протягом 6 років, а не 40, як було спрогнозовано. Апелянт також зазначає, що при підготовці проекту мирової угоди, а також при проведенні економічних розрахунків посадові особи боржника не могли не знати про реальні потужності підприємства та його економічний стан, при цьому при обґрунтуванні необхідності списання половини заборгованості підприємства ними свідомо було занижено економічні показники рентабельності підприємства , внаслідок чого кредитори були введені в оману стосовно фактичних обставин діяльності підприємства-боржника.
Боржник надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить ухвалу господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Боржник зазначив, що норми ЦК України 2003 р. не можуть застосовуватися до цивільних відносин, що виникли до 2004 р.
Дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників кредитора, боржника, судова колегія вважає, що апеляційна скарга кредитора задоволенню не підлягає, ухвала господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2002 р. (вх. № 6592) фізичні особи, що об'єднали свої вимоги до боржника (107 осіб), звернулися до господарського суду Сумської області із заявою про порушення справи про банкрутство відносно АТЗТ «Сумський фарфоровий завод».
Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.11.2002 р. порушено провадження у справі про банкрутство, підготовче засідання призначено на 21.11.2002 р., розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Сугоняко О.Л., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, зобов'язано боржника подати обґрунтований відзив на заяву та відомості, передбачені ч.3 ст.11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Ухвалою господарського суду Сумської області від 21.11.2002 р. (за наслідками підготовчого засідання) зобов'язано кредиторів опублікувати в офіційному друкованому органі оголошення про порушення судом справи про банкрутство, в якому зазначити всі необхідні реквізити.
Відповідне оголошення було надруковано в газеті «Голос України» № 239 від 17.12.2002 р.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 14.04.2003 р. (за наслідками попереднього засідання) затверджений реєстр вимог кредиторів з загальною сумою вимог кредиторів 3 571 878,2 грн. в кількості 10 заяв кредиторів, в т.ч. заборгованість перед працівниками 301 103,97 грн., ДПІ в м. Суми 624 047,53 грн., Управління ПФУ в Зарічному районі м. Суми 1 299 593,86 грн.
На зборах комітету кредиторів 12.05.2003 р. було обрано голову комітету кредиторів, заслухано звіт розпорядника майна боржника та питання подальшого провадження антикризового керування щодо АТЗТ «Сумський фарфоровий завод». З останнього питання слухали представника голови комітету кредиторів, яких запропонував погашати кредиторські вимоги в рамках мирової угоди, оскільки ліквідація неможлива і недоцільна, підприємство працює і зупинити його неможливо, виробничий цикл відбувається без перешкод, поточні зобов'язання перед партнерами і державним бюджетом та зобов'язання по заробітній платі виконуються своєчасно. Єдина проблема-це погашення кредиторських вимог минулих років.
В обговоренні пропозиції прийняв участь і представник ДПІ в м. Суми, який погодився з пропозицією голови комітету кредиторів і зауважив, що мирова угода найбільш доцільна тільки при умові безперебійної сплати поточних зобов'язань та підписання «реальної»(термін за текстом протоколу) мирової угоди.
На зборах комітету кредиторів 07.10.2003 р. була розглянута мирова угода та було вирішено укласти мирову угоду на умовах, запропонованих боржником, доручити підписати мирову угоду від імені боржника голові правління АТЗТ «Сумський фарфоровий завод», від імені кредиторів -голові комітету кредиторів, в термін до 14.10.2003 р. направити мирову угоду для підписання керівнику ДПІ в м. Суми.
Листом від 06.10.2003 р. розпорядник майна направив до господарського суду Сумської області мирову угоду від 07.10.2003 р., протокол засідання комітету кредиторів № 8 від 07.10.2003 р., список кредиторів із зазначенням поштової адреси та суми заборгованості.
Як свідчить текст мирової угоди від 07.10.2003 р., вона була підписана від імені боржника керівником боржника, від імені кредиторів -головою комітету кредиторів та погоджено ДПІ в м. Суми.
Судова колегія звертає увагу на те, що погодження від імені ДПІ в м. Суми зроблено тією ж посадовою особою податкового органу, яка підписала апеляційну скаргу на ухвалу від 15.05.2006 р.
Умови мирової угоди від 07.10.2003 р. передбачали відстрочку та (або) розстрочку, а також прощення боргів.
Сторони мирової угоди підтвердили, що заборгованість боржника перед кредиторами на дату підписання цієї угоди відповідає сумі грошових вимог, зазначених в реєстрі вимог кредиторів, затвердженому на засіданні господарського суду 14.04.2003 р. складає 3 571 878,20 грн.
Так, зокрема, погашення вимоги кредиторів другої черги було розстрочено, вимоги щодо сплати податків і зборів в частині податкового боргу, який передував трьом останнім календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство, були визнані безнадійним боргом і списані; кредиторські вимоги зі сплати податків і зборів в розмірі 2 069 527,07 грн. частково (50%) списані, а в іншій частині розстрочені на 5 років.
Ухвалою господарського суду Сумської області від 25.11.2003 р. затверджено мирову угоду від 07.10.2003 р., провадження у справі припинено.
Як вбачається з протоколу судового засідання 25.11.2003 р. та змісту ухвали від цього ж числа, в судовому засіданні був присутній також і представник ДПІ в м. Суми, який про неможливість укладення мирової угоди на таких умовах не заявив, заперечень проти мирової угоди не подав.
02.02.2006 р. (тобто більш як через 2 роки після затвердження господарським судом мирової угоди від 07.10.2003 р.) до господарського суду Сумської області надійшла заява в м. Суми про визнання недійсною мирової угоди, яка була обґрунтована посиланням на ст.ст.229, 230 ЦК України.
Оскаржуваною ухвалою від 15.05.2006 р. суд вимоги ДПІ в м. Суми відхилив.
Судова колегія вважає за необхідне наголосити на такому.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України, а ч.2 ст.4-1 ГПК України вказує, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»».
Судова колегія звертає увагу на те, що в преамбулі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вказано, що цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
З цим узгоджується і припис ст.4 Закону, відповідно до якої щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності) боржника, ліквідація банкрута.
Таким чином, пріоритетним завданням процедури банкрутства законодавець визначив відновлення платоспроможності (в переліку процедур банкрутства за стадією розпорядження майном йде мирова угода, санація, а вже потім ліквідація; преамбула Закону відновлення платоспроможності ставить на перше місце тощо).
Порядок, строки умови укладання та набрання чинності мировою угодою, розгляд мирової угоди в господарському суді, підстави недійсності або розірвання мирової угоди встановлені ст.ст.35-39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Так, відповідно до ст.35 Закону, під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Рішення про укладання мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів -членів комітету кредиторів та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладання мирової угоди.
Згідно зі ст. 37 Закону мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.
Мирова угода має містити положення про:
розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;
відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;
Крім цього, мирова угода може містити умови про:
виконання зобов'язання боржника третіми особами;
обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права.
Вивченням мирової угоди від 07.10.2003 р., затвердженої господарським судом Сумської області 25.11.2003 р., встановлено, що її зміст повністю відповідає вимогам ст.ст. 36-37 Закону, розгляд мирової угоди в господарському суді проведено з дотриманням вимог ст.38 Закону, і при розгляді мирової угоди конкурсний кредитор -ДПІ в м. Суми -дав згоду на укладання мирової угоди на викладених в ній умовах.
Згідно ч.5 ст.38 Закону з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.
В судовому засіданні представник боржника пояснив, що вимоги мирової угоди виконуються в повному обсязі, затримок щодо сплати розстрочених платежів, в т.ч. і по податках і зборах, немає, поточні зобов'язання виконуються в повному обсязі і своєчасно.
Представник кредитора -ДПІ в м. Суми -підтвердив, що мирова угода щодо податків і зборів виконується, поточні платежі сплачуються вчасно і в повному обсязі, заборгованості перед бюджетом підприємство не має.
Згідно з ч.1 ст.39 Закону за заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством.
На час укладання мирової угоди діяв ЦК УРСР 1963 р., статтями 48-58 якого були встановлені підстави недійсності угод.
З 01.01.2004 р. набрав чинності ЦК України.
Згідно п.4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, що виникли до набрання чинності ЦК України, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки правовідносини з виконання умов мирової угоди продовжують існувати і після 01.01.2004 р., ЦК України щодо визнання правочинів (угод) містить аналогічні ЦК УРСР 1963 р. норми, судова колегія вважає, що оцінка наявності підстав для визнання мирової угоди недійсною здійснюватися відповідно до норм ЦК України.
Разом з тим, судова колегія вважає, що ні твердження кредитора про визнання мирової угоди недійсною з підстав, передбачених ст.229 ЦК України, ні твердження кредитора про визнання мирової угоди недійсною з підстав, передбачених ст.230 ЦК України, не ґрунтуються на матеріалах справи, не підтверджені будь-якими доказами, зроблені при хибному розумінні мети процедури відновлення платоспроможності, а висновки про недійсність мирової угоди з посиланням на результати роботи підприємства в 2004-2005 р.р. після укладання мирової угоди є методологічно невірними.
Так, відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисне ввела другу сторону в обману щодо обставин, які мають істотне значення для справи (ч.1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Кредитор, стверджуючи про помилку чи обман, посилається на лист боржника від 27.06.2003 р. за № 299, а також звіт про господарську діяльність АТЗТ «Сумський фарфоровий завод», з яких начебто вбачається про вкрай скрутне фінансове становище боржника, а також те, що при існуючому розмірі кредиторської заборгованості на її погашення знадобиться більш як 40 років.
Судова колегія вважає, що ці обставини в обґрунтування наявності підстав для визнання мирової угоди не можуть бути взяті до уваги, виходячи з наступного.
По-перше, і в листі від 27.06.2003 р. № 299, і в звіті про господарську діяльність наголошується на тому, що, починаючи з вересня 2002 р., на підприємстві була проведена реорганізація управлінської структури, активізувався виробничий процес, максимально завантажені виробничі потужності, всі відрахування до бюджетних та позабюджетних фондів здійснюються у повному обсязі і головним негативним фактором, який стримує розвиток підприємства і характеризує підприємство як інвестиційно непривабливе є кредиторська заборгованість, яка сформувалася за минулі роки. Про те, що підприємство працює, виробничий цикл відбувається без перешкод, поточні зобов'язання перед працівниками, державним бюджетом та партнерами виконуються своєчасно, а єдиною проблемою безперебійного функціонування є погашення кредиторських вимог минулих років - вказано і в протоколі зборів комітету кредиторів № 1 від 12.05.2003 р., на якому був присутній і кредитор -ДПІ в м. Суми.
Тобто, кредитор знав, або за всіма обставинами справи повинен був знати про дійсний фінансово-економічний стан боржника та про те, що єдиною перешкодою подальшого розвитку підприємства є кредиторська заборгованість, що накопичилася за минулі роки.
По-друге, обґрунтовуючи помилку позитивними результатами роботи підприємства після укладання мирової угоди та невідповідністю прогнозованих строків погашення всієї заборгованості, кредитор допускається хибного розуміння правової природи мирової угоди і очікуваних від її укладання результатів, оскільки саме такий результат відновлення платоспроможності і має бути в результаті укладання мирової угоди -погашення поточних зобов'язань та зобов'язань за мировою угодою, підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності, зміна структури балансу за рахунок списання, відстрочення чи розстрочення кредиторської заборгованості, а відтак, не можна механічно порівнювати прогнозні терміни погашення кредиторської заборгованості до і після укладання мирової угоди, оскільки умови і фінансовий стан, за яких зроблені ці прогнози, є абсолютно різними.
По-третє, обґрунтовуючи обман, кредитор стверджував про навмисні дії посадових осіб боржник щодо ненадання достовірної інформації про фінансовий стан боржника. Судова колегія наголошує, що вся податкова, фінансова та статистична звітність була доступна кредитору і на час укладання мирової угоди, і жодні факти не свідчать про те, що боржником під час складання та подання зазначеної звітності як за період, що передував укладанню мирової угоди, так і після цього, були допущені її перекручення чи викривлення показників звітності.
Відтак, судова колегія приходить до висновку, що ні помилки, яка має істотне значення, ні факту обману при укладанні мирової угоди не було, а, отже, відсутні правові підстави для визнання мирової угоди від 07.10.2003 р. недійсною та скасування ухвали господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р.
Крім того, судова колегія наголошує, що відновлення провадження у справі про банкрутство боржника фактично буде мати наслідком як порушення прав працюючого підприємства через застосування процедур банкрутства (мораторій тощо), так і порушення прав всіх кредиторів.
Посилання кредитора на порушення судом ст.84 ГПК України не є підставою для скасування вірної по суті ухвали, оскільки порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що за таких обставин оскаржувана кредитором ухвала господарського суду Сумської області прийнята при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, викладені в ухвалі суду висновки відповідають обставинам справи, а тому ухвала господарського суду Сумської області від 15.05.2006 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга кредитора підлягає залишенню без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103 п.1, 105-106 ГПК України, ст.ст. 35-39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судова колегія,
Постановила:
Ухвалу господарського суду Сумської області по справі № 6592-7/254 від 15.05.2006 р. залишити без змін.
Апеляційну скаргу кредитора -Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.
Головуючий суддя В.Я.Погребняк
Суддя Т.В.Гончар
Суддя О.А.Істоміна