Провадження 22-ц/790/1629/13 Головуючий 1 інст.: Бєссонова Т.Д.
Справа № 2016/4174/2012 Доповідач: Піддубний Р.М..
Категорія: «захист немайнових прав»
24 квітня 2013 року. м. Харків
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого судді: Піддубного Р.М.,
суддів: Швецової Л.А., Хорошевського О.М.,
при секретарі: Колісник Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
встановила:
У квітні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з названим позовом, мотивуючи який зазначив, що 23 липня 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом, в якому просила стягнути з нього на відшкодування завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майнової та моральної шкоди 21 070 грн. При цьому в своєму позові ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 поширили недостовірну інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, зокрема зазначила наступне: «цивільний позивач» ОСОБА_2 на брехні їде і брехнею поганяє...», «... фальсифікатор кримінальної справи...», «... цинізм людини, причетної до вбивства мого сина ОСОБА_5, не знає меж...», «... апеляційний суд позбавив ОСОБА_2 «премії»...», «... премія за вбивство...», «... зі своїми спільниками докладав неймовірних зусиль щоб доводити мене до стресового стану...», «... про свої методи садизму ОСОБА_2 розповів у запереченнях на мою апеляцію, похвалявся що брав активну участь в акції адміністративного суду наді мною...», «...настав час відповідати за садизм, знущання наді мною і пам'яттю мого сина...». Посилаючись на те, що поширення вказаної інформаціє порушує його особисті немайнові права, ОСОБА_2 просив зобов'язати відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спростувати інформацію у той же спосіб, яким вона була поширена, офіційно вибачитись перед ним та стягнути в солідарному порядку з відповідачів на відшкодування завданої йому моральної шкоди 1 699 грн., які перерахувати на користь Ізюмського міського центру реабілітації дітей.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 грудня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове, яким заявлений ОСОБА_2 позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що поширена ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у позовній заяві до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди інформація не порушує право останнього на повагу до його честі та гідності, оскільки є оціночним судженням, у зв'язку з чим відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.
Як убачається із матеріалів справи, вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 грудня 2008 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. Цим вироком встановлено, що 29 вересня 2006 року ОСОБА_6, керуючи автомобілем «Опель- Кадет», державний номерний знак НОМЕР_1, який на праві власності належить ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, порушивши вимоги Правил дорожнього руху України, допустила зіткнення з велосипедом під керуванням ОСОБА_7, який є сином ОСОБА_3, внаслідок чого той був смертельно травмований.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області від 13 травня 2010 року, що набрала чинності, встановлено, що відповідач ОСОБА_2, який є власником транспортного засобу - автомобіля «Опель- Кадет», державний номерний знак НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_6 на момент дорожньо- транспортної пригоди, перебував у стані алкогольного сп'яніння, не вжив заходів для збереження свого майна, не запобіг використанню належного йому автомобіля ОСОБА_6, яка також перебувала у стані алкогольного сп'яніння, допустивши останню до керування джерелом підвищеної небезпеки.
У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2, як власника джерела підвищеної небезпеки, експлуатація якого з порушенням правил дорожнього руху призвела до загибелі її сина ОСОБА_7, на відшкодування завданої їй майнової та моральної шкоди 21 070 грн. При цьому в тексті позовної заяви ОСОБА_3 поширила інформацію, яка на думку ОСОБА_2 принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 297 ЦК України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 277 ЦК фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
У п.п. 15, 18 Постанови від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 19 вказаної Постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 471 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Встановивши, що інформація, поширена ОСОБА_3 у позовній заяві до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, визнати недостовірною та спростувати яку просив останній, є вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача та висловлюваннями, що з огляду на характер використання мовних засобів не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, тобто є оціночними судженнями, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ця інформація не є предметом судового захисту та відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позову про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, відхилити.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 12 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді
Головуючий підпис
Судді підписи
КОПІЯ. З оригіналом згідно. Суддя