Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"10" липня 2006 р. Справа № 14/188-06
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , судді ,
при секретарі Криворученко О.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Суденка Р.В.. копія пост, дов. №1-11-376 від 30.12.05 р.
третьої особи - не з"явився.
прокурора - Мірошниченко М.Л., прокуратура Харківської області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1877 С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 27.04.06 р. у справі № 14/188-06
за позовом прокурора Сумського району Сумської області в інтересах держави в особі Сумської районної державної адміністрації
до відкритого акціонерного товариства" Комерційний Банк "Надра", м. Київ,
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - товариство з обмеженою відповідальністю "Алекто", м. Суми,
про визнання недійсним договору гарантії,
встановила:
Прокурор Сумського району в інтересах держави в особі Сумської райдержадміністрації звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою про визнання недійсним з моменту укладення договору гарантії від 25.04.2003р., укладеного між Сумською райдержадміністрацією та ВАТ «Комерційний банк «Надра»з виконання боргових зобов'язань ТОВ «Алекто» перед ВАТ «Комерційний банк «Надра»за кредитним договором № 13/1/2002/980-К/93 від 30.10.2002р.
Рішенням господарського суду Сумської області від 27.04.200 р. у справі № 14/188-06 (суддя Миропольський С.О.) позов задоволено повністю.
Визнано недійсним з моменту укладення договор гарантії від 25.04.2003р., укладений між Сумською райдержадміністрацією та ВАТ «Комерційний банк «Надра».
Стягнуто з ВАТ «Комерційний банк «Надра»в доход державного бюджету 85,00 грн. державного мита, на користь державного підприємства «Судовий інформаційний центр»- 118,00 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, в позові про визнання договору гарантії недійсним відмовити. Підставами скасування рішення вважає неправильне застосування судом першої інстанції при його прийнятті норм матеріального та процесуального права.
Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається, зокрема, на те, що стаття 17 Бюджетного кодексу України не встановлює вичерпного кола суб"єктів, які мають право надавати гарантії, а лише регулює порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов"язань цими органами, а стаття 18 цього кодексу, яка зобов"язує встановлювати граничний обсяг надання гарантій на кожний бюджетний період відповідно з законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, не є підставою для визнання договору гарантії недійсним.
Також відповідач вказує на те, що статтею 13 Закону України "Про державний бюджет на 2003 р." встановлено заборону надання гарантій, повернення яких передбачається здійснювати за рахунок державного бюджету, тоді як в даному випадку гарантія з боку державної адміністрації надана за умови погашення боргу за рахунок місцевого бюджету, а не державного та що позов подано безпідставно прокурором та не в інтересах особи, права якої порушені, а належним позивачем в даній справі є Сумська районна рада, оскільки вона вирішує питання місцевого бюджету .
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляіційну скаргу.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з"явлися, хоча належним чином були повідомлені про дату та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення позивачеві та третій особі рекомендованим листом копії ухвали апеляційного господарського суду, якою було призначено апеляційну скаргу до розгляду. Також відзив на апеляційну скаргу, витребуваний ухвалою апеляційного господарського кодексу від 29.05.2006 р., позивачем надано не було.
Прокурор проти довідів апеляційної скарги заперечує, вважає рішення господарського суду першої інстанції законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, зокрема, на те, що улкадений між сторонами 25.04.06 р. договір гарантії слід визнати недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 р.), який діяв на момент укладення цього договору, так як Сумська районна державна адміністрація при його укладенні діяла у спосіб, не передбачений законами України, оскільки не мала права виступати гарантом по боргових зобов"язаннях через те, що пунктом 1 статті 17 Бюджетного кодексу України встановлений вичерпний перелік державних органів, які можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов"язань, в якому районні ради та районні державні адміністрації не зазначені, та не було відповідного рішення Сумської районної ради щодо визначення граничного обсягу надання гарантій за бюджетний період, в якому укладався договір гарантії, як того вимагає стаття 18 Бюджетного кодексу України, а також що відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 р" надання державних гарантій Ради міністрів Автономної республіки Крим та гарантій органів самоврядування не здійснюється.
Також прокурор зазначає, що рішення сесії Сумської районної ради від 11.04.03 р. "Про надання гарантій по поверненню кредитів", на підставі якого було укладено договір гарантії від 25.04.2003 р., було опротестовано прокуратурою Сумського району та 07.03.2006 р. рішенням Сумської районної ради скасовано, як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів дослідила матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухала пояснення представника відповідача та прокурора та дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, 25.04.2003 р. між Сумською районною державною адміністрацією, гарантом, та відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", кредитором, було укладено договір гарантії (далі договір гарантії), відповідно до умов якого гарант зобов"язується перед кредитором відповідно до рішення Сумської міської ради ХХІV скликання восьмої сесії від 11.04.2003 р. та статті 17 Бюджетного кодексу України відповідати в розмірі 2150000,00 грн. (але не більше суми, на яку позичальник виконає свої зобов"язання по поставці товарно-матеріальних цінностей у район згідно домовленості) за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Алекто", позичальником, своїх зобов"язань перед кредитором за кредитним договором №13/1/2002/980-К/93 від 30.10.2002 р.
Підставою укладання договору гарантії було рішення восьмої сесії ХХІ скликання Сумської міської ради від 11.04.2003 р. "Про надання гарантії по поверненню кредитів", яким Сумській районній державній адміністрації було надано право за рахунок власного фонду виступити гарантом у погашенні кредиту за кредитним договором №13/1/2002/980-К/93 від 30.10.2002 р.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоуправління зобов"язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до статті 17 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
А отже місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позивач- районна державна адміністрація, укладаючи з відповідачем договір гарантії, не мав повноважень на його укладання та діяв у спосіб, який не передбачений законами України,
Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що стаття 17 Бюджетного кодексу України не встановлює вичерпного кола суб"єктів, які мають право надавати гарантії, а лише регулює порядок надання гарантій щодо виконання боргових зобов"язань цими органами, не може вважатися обгрунтованим, оскільки з огляду на приписи статті 19 Конституції України до органів державної влади та місцевого самоврядування застосовується принцип дозволу робити тільки те, що встановлено законом, а тому відсутність зазначення в статті 17 Бюджетного кодексу України на районні державні адміністрації як на органи, уповноважені надавати гарантії, свідчить про те, що вони в силу закону такими повноваженнями не наділені.
Окрім цього, стаття 18 Бюджетного кодексу України передбчає, що граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет, однак, як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено господарським судом першої інстанції, такого рішення сторонами або прокурором надано не було, а твердженяя відповідача про те, що стаття 18 цього кодексу не є підставою для визнання договору гарантії недійсним, також не є обгрунтованим, оскільки не грунтується на діючому законодавстві.
Також частиною 2 статті 13 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 р" встановлено, що у 2003 році надання державних гарантій, гарантій Ради міністрів Автономної Республіки Крим та гарантій органів місцевого самоврядування, крім гарантій за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом із міжнародними фінансовими організаціями, а також повернення яких передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету за погодженням з Верховною Радою України, не здійснюється.
Відповідач, посилаючись в апеляційній скарзі в апеляційній скарзі на те, що вищезазначеною нормою встановлено заборону лише для надання гарантій, повернення яких передбачається здійснювати за рахунок державного бюджету, тоді як в даному випадку гарантія з боку державної адміністрації надана за умови погашення боргу за рахунок місцевого бюджету, невірно трактує її зміст, оскільки цією нормою заборонено надання гарантій органами місцевого самоврядування взагалі, а надання гарантій, повернення яких передбачається здійснювати за рахунок державного бюджету, дозволяється у разі його погодження з Верховною Радою України.
Окрім цього, матеріалами справи підтверджується, що на момент подання позову рішення 8 сесії Сумської районної ради від 11.04.03 р. "Про надання гарантій по поверненню кредитів", на підставі якого було укладено договір гарантії від 25.04.2003 р., рішенням Сумської районної ради скасовано за протестом прокуратури Сумського району, як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства, .
Таким чином, договір гарантії, укладений сторонами, не відповідає вимогам закону, а саме: частини 2 статті 19 Конституції України, статті 17 , пункту 1 статті 18 Бюджетного кодексу України, частини 1 статті 13 Закону України "Про державний бюджет України на 2003 р.", а тому підлягає визнанню недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 р.)
Не можна погодитись із посиланням відповідача в апеляційній скарзі на те, що прокурором позов було подано безпідставно та не в інтересах особи, право якої порушено, зважаючи на таке.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № З-рп/99 прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 ГПК України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Поняття "орган" уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора, і на підставі частини першої статті 21 ГПК України є стороною в арбітражному процесі. Цей орган вчиняє процесуальні дії (відповідні функції) згідно зі статтею 22 ГПК України.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що прокурор обгрунтував, в чому полягають порушення та загроза інтересам держави, а саме: загроза збереженню фонду районного бюджету внаслідок укладення сторонами договору гарантії, який не відповідає вимогам закону та подав позов в інтересах Сумської районної державної адміністрації, право якої порушено, оскільки вона є боржником у спірному договорі в розумінні статті 510 Цивільного кодексу України ( в редакції 2003 р) і виконує обов"язки та несе відповідальність за цим договором.
Таким чином місцевий господарський суд, задовольнивши позов про визнання недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу УРСР ( в редакції 1963 р.) укладеного сторонами договору гарантії від 25.04.2003 р., повністю з"ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 2, 33, 43, 44, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,
Постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 27.04.2006 р. у справі №14/188-06 залишити без змін.
Головуючий суддя (підпис)
Судді (підпис)
(підпис)