м. Київ - 03680 вул. Солом'янська 2-а
Справа № 22 - 6308 Головуючий у 1 - й інстанції: КоренюкА.М.
2013 рік Доповідач - Ратнікова В.М.
25 квітня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Гаращенка Д.Р.
при секретарі - Мурга М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2013 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення останнього місця проживання спадкодавця та погашення заборгованості,-
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2013 року ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про встановлення останнього місця проживання спадкодавця та погашення заборгованості відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, на основі неповного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи. Вказує на те, що суд 1-ї інстанції помилково вважає, що до спірних правовідносин які виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 необхідно застосовувати положення ст.378 та ст.373 ЦПК України. Крім того, судом 1-ї інстанції безпідставно до правовідносин, які виникли між сторонами застосовано положення ч.1 ст.1282 ЦК України, оскільки до спірних правовідносин мають застосовуватися положення ч.3 ст.1268 ЦК України. Зазначає, що відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України ОСОБА_5 має вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті матері, а ОСОБА_4 має вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті сина - ОСОБА_5. Не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та обставина, що відповідач ОСОБА_4 після смерті свого сина ОСОБА_5 не вважає себе його правонаступником (спадкоємцем) та, володіючи майном, не звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_6 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилалась на те, що вони є безпідставними, а рішення суду першої інстанції повністю відповідає вимогам закону.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що рішенням Мінського (Оболонського) районного суду м. Києва від 25 жовтня 2001 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 83 480 грн.
20 липня 2007 року Оболонським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 коштів в сумі 83480 грн.
Зі змісту виконавчого листа вбачається, що з боржника частково утримано суму заборгованості, а тому залишок боргу становить 79893 грн. (зворотній бік а.с.8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_5 помер.
04 грудня 2009 року державним виконавцем ВДВС Деснянського районного управління юстиції в місті Києві було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (ВП №12642207).
У зв'язку з чим, ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_4 про встановлення останнього місця проживання спадкодавця та погашення заборгованості спадкоємцем.
Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про встановлення останнього місця проживання спадкодавця та погашення заборгованості спадкоємцем, суд 1-ї інстанції посилався на те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу у сумі 82 830 грн. шляхом звернення стягнення на ј частину квартири померлого ОСОБА_5, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що успадкована відповідачем ОСОБА_4 є необґрунтованими, оскільки згідно інформації Київського міського БТІ вказана квартира на праві власності за померлим ОСОБА_5 не була зареєстрована, а тому, відповідно до положення ч.1 ст.1282 ЦК України, не може бути віднесена в рахунок майна, одержаного спадкоємцем у спадщину від померлого й врахована у вартість майна, за рахунок якого задовольняється вимога кредитора.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону.
Так, відповідно до ч.1 ст.608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.
За змістом ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають, зокрема, батьки.
Цивільне законодавство встановлює два способи прийняття спадщини: подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини відповідної заяви та фактичного вступу у володіння спадковим майном.
У першому випадку нотаріусу подається заява про прийняття спадщини, яка подається особисто спадкоємцем. А під фактичним прийняттям спадщини розуміється постійне проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово - експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем
З листа Сьомої Київської державної нотаріальної контори (а.с.73) вбачається, що спадкоємці з заявами про прийняття спадщини або про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_5 не зверталися. А з довідки житлово-експлуатаційної дільниці №221 Комунального підприємства «Господар» (а.с.101) вбачається, що відомості щодо проживання та реєстрації ОСОБА_5 за адресою; АДРЕСА_1 відсутні.
Крім того, з листа Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (а.с.95) вбачається, що згідно з даними книг реєстрації бюро квартира АДРЕСА_1 на праві власності за ОСОБА_5 не зареєстрована.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_4 спадщини після смерті свого сина ОСОБА_5 не приймав, ні шляхом подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини відповідної заяви, ні шляхом фактичного вступу у володіння спадковим майном, оскільки у сина не було майна, яке можна було б спадкувати.
Відповідно до ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що звернення стягнення на ј частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, в рахунок погашення заборгованості померлого ОСОБА_5 перед ОСОБА_3, є неможливим, оскільки вказана квартира на праві власності за померлим зареєстрована не була, перед смертю він постійно в ній не проживав, а тому, відповідно до положень ч.1 ст.1282 ЦК України, дана квартира не може бути віднесена в рахунок майна, одержаного спадкоємцем у спадщину від померлого й врахована у вартість майна, за рахунок якого задовольняється вимога кредитора.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України ОСОБА_5 має вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті матері, а ОСОБА_4 має вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті сина - ОСОБА_5, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Відповідно до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Частиною 3 вказаної статті встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_8 в рівних долях на праві власності належала квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності (а.с.104).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла.
З свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що після смерті ОСОБА_8 ОСОБА_4, з урахуванням Ѕ частки майна, від якої відмовився ОСОБА_5 на його користь, успадкував частину квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належала померлій на праві власності.
Таким чином, ОСОБА_5 відмовився від спадкування своєї частки майна після смерті матері, а ОСОБА_4 прийняв спадщину після смерті дружини і є одноособовим власником квартири загальною площею 49,90 квадратних метра, яка складається з двох кімнат житловою площею 28,40 квадратних метра, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що підстави стверджувати, що ОСОБА_5 має вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті матері, а ОСОБА_4 має вважатися таким, що прийняв спадщину після смерті сина - ОСОБА_5 відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий : Судді: