Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"30" травня 2006 р. Справа № 2/245-05
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Сечук І.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Лікувально-виробничої компанії “Екобінф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Суми (вх. № 980С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 02.02.06 р. по справі № 2/245-05
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Суми
до Лікувально-виробничої компанії “Екобінф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Суми
про стягнення 3574,28 грн.
встановила:
У грудні 2005 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Суми звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Лікувально-виробничої компанії “Екобінф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Суми про стягнення штрафних санкцій у розмірі 3574,28 грн. за нестворене 1 робоче місця для працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Рішенням господарського суду Сумської області від 02 лютого 2006 року по справі № 2/245-05 (суддя О.Ю. Соп'яненко) позовні вимоги задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача штрафні санкції в сумі 3574,28 грн. за незайняте 1 робоче місце для працевлаштування інваліда у 2003 році. Крім того, стягнуто з відповідача на користь державного бюджету 102,00 грн. державного мита та на користь ДП "Судовий інформаційний центр" 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 02 лютого 2006 року по справі № 2/245-05 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, позивач просить розглянути дану справу без участі його представника, в зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування на відрядження.
30.05.06р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду від Лікувально-виробничої компанії “Екобінф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Суми надійшла телеграма, в якій відповідач просив розглянути справу у відсутності свого представника.
Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 02.02.06р. - без змін, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Сумської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених матеріалами справи обставин спору за яким встановив, що відповідно до статті 4 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ, з подальшими змінами та доповненнями (далі -Закон) діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Статтею 19 Закону (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік -у кількості одного робочого місця.
Згідно зі статтею 20 Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідним відділенням фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Відповідно до п.п. 3, 14 Положення про робоче місця інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314 робоче місце інвалідів вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядоохоронпраці, громадських організацій, інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п. 5 вищезгаданого Положення, підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 зазначеного Положення також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Тобто, на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Отже нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні конкретно визначений порядок працевлаштування інвалідів. В іншому випадку, як можуть центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення направляти інвалідів на підприємства, не знаючи, чи потрібні їм інваліди.
Крім того, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", як і інші нормативні акти із соціального захисту інвалідів, не містить положень які б звільняли підприємство від обов'язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів. Більш того, статтею 43 Конституції України гарантовано кожному право на належні і здорові умови праці, а відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів згідно Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається на підприємство у вигляді штрафних санкцій.
З огляду на наведені приписи чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Як встановив місцевий господарський суд відповідач не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, чим порушив вимоги Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і не перерахував встановлені ним штрафні санкції за нестворені робочі місця.
Так, згідно інформації Головного управління статистики у Сумській області від 08.11.2005 р. за № 4/2-4481 та розрахунку позивача, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів (у відповідності з вимогами чинного законодавства) для відповідача становить одне робоче місце. На підприємстві відповідача у 2003 році зазначене робоче місце створене не було.
Таким чином, на думку суду першої інстанції, відповідач повинен сплатити позивачу штрафні санкції за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Розмір відрахувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві за кожне робоче місце. Як вказує позивач, середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника у 2003 році становила 3574,28 грн., з урахуванням чого розмір штрафних санкцій за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда у 2003 році складає 3574,28 грн.
Доказів сплати штрафних санкцій відповідач не надав, тому позовні вимоги позивача, на думку суду першої інстанції, є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Законодавством України встановлено рівні умови господарської діяльності для підприємств, які не звільняють їх від сплати штрафних санкцій за недодержання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у зв'язку з існуючими на підприємстві умовами праці, що не дозволяють працевлаштовувати інвалідів.
Відповідно до п. 8 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, які не мають змоги працювати на підприємстві (у тому числі на спеціалізованих), можуть займатися надомною формою праці відповідно до рекомендацій МСЕК та з урахуванням побутових умов.
Відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів мають характер санкції за нестворення робочих місць і перерахування штрафних санкцій до Фонду не являється податковим платежем, так як вони не входять до переліку як державних так і місцевих податків (обов'язкових) платежів, які визначені Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ зі змінами та доповненнями.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, тому є підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а прийнятого по справі рішення -без змін, оскільки відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення. А згідно з ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку колегії суддів, позивач надав, а господарський суд Сумської області належним чином дослідив та оцінив докази, які свідчать про те, що відповідач не виконав встановлений законом норматив створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році та не здійснив передбачених чинним законодавством заходів щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходів щодо інформування компетентних органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим позбавив можливості виконання органами, зазначеними в ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.
Як свідчать матеріали справи та зазначає позивач, ЛВК “Екобінф» у формі ТОВ не подавало звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма №10-ПІ поштова-річна), однак згідно даних статистики в 2003 році середньооблікова чисельність штатних працівників на даному підприємстві складала 35 чоловік, встановлено норматив створення робочих місць для працевлаштування одного інваліда, а фактично у вказаному році на підприємстві відповідача інвалідів не працювало. При цьому відповідач не звертався до компетентних органів з проханням направити йому інвалідів для працевлаштування.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості. В матеріалах справи такі звіти відсутні.
Законом та Порядком сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2003 р. на відділення Фонду соціального захисту інвалідів покладено обов'язок здійснювати контроль за своєчасним та повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не дотримуються встановленого нормативу робочих місць.
Середньорічна заробітна плата на підприємстві відповідача на одного працівника у 2003 році становила 3574,28 грн., з урахуванням чого розмір штрафних санкцій за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда у 2003 році складає 3574,28 грн.
Згідно Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Однак, відповідач до 15 квітня 2004 року сплату штрафних санкцій не провів, доказів сплати боргу суду не надав, тому позовні вимоги на суму 3574,28 грн. за нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів у 2003 році місцевим господарським судом правомірно визнані обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач в обгрунтування своїх заперечень проти заявлених вимог надав суду апеляційної інстанції копію листа за №6 від 02.01.03р. про створення 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів та копії поштового повідомлення і опису вкладення у цінний лист на ім»я Сумського ОФСЗІ, однак колегія суддів не приймає до уваги вказаний лист, оскільки він не був предметом розгляду у суді першої інстанції, а із матеріалів справи вбачається, що господарський суд витребував від відповідача докази належного повідомлення відповідних органів працевлаштування про створення робочих місць для інвалідів, але відповідачем такі докази суду не були надані. Доказів того, що лист за №6 від 02.01.03р. не був представлений суду першої інстанції з поважних причин відповідач апеляційному суду не представив. Слід також зазначити, що відповідачем не надані й оригінали вищезазначених документів.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Лікувально-виробничої компанії “Екобінф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Суми позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2006 р. по справі № 2/245-05 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування, оскільки спростовуються вищевказаним.
Керуючись статтями 86, 195, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, статтями 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
ухвалила:
Рішення господарського суду Сумської області від 02.02.2006 р. по справі № 2/245-05 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Лікувально-виробничої компанії “Екобінф» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, м. Суми залишити без задоволення.
Головуючий суддя
Судді