01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
24.02.2009 № 6/200-24/514-45/61
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріада"
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.10.2008
у справі № 6/200-24/514-45/61
за позовом ВАТ "Алгоритмцентр"
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Тріада"
Головне управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним правочину
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про:
1. Визнання недійсним акту № 1 приймання-передачі основних засобів від 28.10.1999, за яким з балансу Позивача на баланс ТОВ «Тріада» був переданий блок № 7, в частині 1-го,2-го,8-го,9-го поверхів дев'ятиповерхової адміністративної будівлі (літера “А») майнового комплексу, розташованого по вулиці Василя Стуса, 35-37, що у місті Києві;
2. Визнання недійсним акту № 1 приймання-передачі основних засобів, за яким Позивачем ТОВ «Тріада» були передані офісні приміщення за № 204 та за № 212 загальною площею 70 кв. м. (по 35 кв. м. кожний), розташовані на 2-му поверсі дев'ятиповерхової адміністративної будівлі (літера “А») по вулиці Василя Стуса, 35-37, що в місті Києві, кожен з яких складається з двох кімнат площею 17,5 кв. м. та 8,5 кв. м. відповідно, має коридор площею 4 кв. м., а також окремий туалет та ванну кімнату;
3. Визнання недійсним акту №2 приймання-передачі основних засобів від 27.10.1999, за яким з балансу Позивача на баланс ТОВ «Тріада» був переданий блок № 8 -будівля допоміжних приміщень (літера “Б») - майнового комплексу, розташованого по вулиці Василя Стуса, 35-37, що у місті Києві;
4. Визнання недійсним акту №3 приймання-передачі основних засобів від 27.10.1999, за яким з балансу Позивача на баланс ТОВ «Тріада» був переданий блок № 4 -одноповерхова будівля (бойлерна) - майнового комплексу, розташованого по вулиці Василя Стуса, 35-37, що у місті Києві;
5. Визнання недійсним свідоцтва серії МК №010003057 від 09.08.2000 про право власності на майновий комплекс, розташований по вулиці Василя Стуса, 35-37, що в місті Києві, виданого Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації на ім'я ТОВ «Тріада».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2006 було прийнято дану позову заяву до розгляду, порушено провадження у справі 24/514.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2006 у справі 24/514 позов задоволений повністю. Визнані недійсними вказані спірні акти приймання-передачі та свідоцтво про право власності.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.01.2008 вказане рішення Господарського суду міста Києва у справі 24/514 скасовано, справу передано на новий розгляд.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2008 справа № 24/514 була прийнята до провадження та присвоєний №24/514-45/61.
Позивач 03.04.2008 подав місцевому суду доповнення до позовних вимог, яким змінив предмет позову та просить суд, разом з раніше заявленими позовними вимогами, визнати недійсним договір про сумісну діяльність від 22.04.1993, укладений між ТОВ «Тріада» та Позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2008 провадження у справі №24/514-45/61 було зупинено до набрання судовим рішенням Господарського суду міста Києва у справі №6/200 законної сили.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Відповідача-1 про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 22.04.1993, укладеного між Відповідачем-1 та Позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2008 було прийнято дану позову заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 6/200.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2008 справа №24/514-45/61 прийнята до провадження колегією суддів, поновлено провадження у справі та об'єднано справу №24/514-45/61 зі справою №6/200 в одну справу, якій присвоєно №6/200-24/514-45/61.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2008 припинено провадження у справі в частині позовних вимог Відкритого акціонерного товариства “Алгоритмцентр» до:
- Товариства з обмеженою відповідальністю “Тріада» про визнання недійсним акту №1 приймання-передачі основних засобів від 28.10.1999; визнання недійсним акту №І приймання-передачі основних засобів; визнання недійсним акту №2 приймання-передачі основних засобів від 27.10.1999; визнання недійсним акту № 3 приймання-передачі основних засобів від 27.10.1999;
- Головного управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва серії МК №010003057 від 09.08.2000 про право власності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2008 у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “Алгоритмцентр» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Тріада» визнання недійсним правочину в позові відмовлено повністю.
Заявлений позов Позивач обґрунтовує тим, що спірний договір про сумісну діяльність від 22.04.1993, укладений між ТОВ «Тріада» та Позивачем, є недійсним оскільки він не відповідає вимогам закону, укладений внаслідок зловмисної угоди представників сторін, укладений з перевищенням повноважень, не містить всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду. Також Позивач просив суд відновити строк позовної давності, пропущений з поважних причин, якими є зміна керівництва Позивача та захист порушених прав Позивача Святошинським районним судом м Києва у 2004 році, яке в цьому ж році було скасовано з процесуальних підстав.
ТОВ «Тріада» проти задоволення позову заперечив, мотивуючи це тим, що позивач пропустив встановлений законом строк позовної давності, який почався з моменту укладання цього договору 22.04.93. Спірний договір був підписаний повноважним представником Позивача, а тому Позивач знав про його існування з моменту укладання.
ТОВ «Тріада» також зазначає, що спірний договір містить всі істотні умови, відповідає вимогам чинного законодавства України, був укладений уповноваженими представниками сторін, зобов'язання за цим договором були припинені їх належним виконання.
Не погоджуючись з Рішенням суду, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив змінити рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2008 № 6/200-24/514-45/61, зокрема:
1.1. Виключити із вступної частини рішення слова і речення наступного змісту: «Ухвалою суду від 21.10.08 р. провадження у справі в частині позовної вимоги Позивача до Головного управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва серії МК № 010003057 від 09.08.2000 р. про право власності було припинено.
Ухвалою суду від 21.10.08 р. провадження у справі в частині позовної вимоги Позивача до Відповідача про визнання недійсним акту № 1 приймання передачі основних засобів від 28.10.1998 р.; визнання недійсним акту № І приймання передачі основних засобів; визнання недійсним акту № 2 приймання передачі основних засобів від 27.10.1998р.; визнання недійсним акту № 3 приймання передачі основних засобів від 27.10.1998 р. про було припинено».
1.2. Виключити з мотивувальної частини слова і речення наступного змісту: «даний договір не містить обсягів, розмірів внесків кожної із сторін у спільну діяльність, не містить погодженого розміру частки кожної із сторін у спільній діяльності, а внесок Київського державного науково-навчального центру «Алгоритм» у спільну діяльність у вигляді витрат, зроблених до укладання спірного договору не відноситься до передбачених вказаними нормами видів внесків у вигляді грошей чи іншого майна або трудової участі. Пунктами 2.3., 3.1. спірного договору керівництво сумісною діяльністю було доручено Київському державному науково-навчальному центру «Алгоритм», проте договір не містить порядку та умов ведення спільних справ та видачі даній особі відповідної довіреності Відповідачем.
За вказаних обставин суд дійшов висновку, що сторонами при підписанні спірного договору не було досягнуто згоди з усіх істотних умов тому вважає даний договір фактично неукладеним у розумінні ст. 153 Цивільного кодексу УРСР, що також є підставою для відмови Позивача у позові.».
Через канцелярію суду 05.02.2009 відповідачем було подано доповнення до апеляційної скарги, в якому відповідач просить змінити Рішення господарського суду м. Києва від 21.10.2008 у справі № 6/200-24/514-45/61, а саме: змінити підставу відмови в позові - відмовити в позові про визнання недійсними договору про сумісну діяльність, свідоцтва про право власності і актів приймання-передачі майна у зв'язку з тим, що цими документами жодним чином не порушуються права і законні інтереси позивача.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2008 прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада» і порушено апеляційне провадження у справі № 6/200-24/514-45/61, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.01.2008, в якому неодноразово оголошувались перерви.
Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з викладених у скарзі та письмових доповненнях підстав, просив суд її задовольнити та змінити рішення суду.
Представник позивача у судовому засіданні 24.02.2009 заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у відзиві на неї, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Між Київським державним науково-навчальним центром “Алгоритм» та ТОВ «Тріада» 22.04.1993 був підписаний договір про сумісну діяльність (далі - Договір), відповідно до якого сторони домовилися про спільне фінансування та будівництво, а також наступну експлуатацію комплексу приміщень та споруд науково-навчального центру за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Відповідно до п. 2.1 Договору внеском Київського державного науково-навчального центру “Алгоритм» є затрати, пов'язані з проектуванням, відводом земельної ділянки та відселенням з нього мешканців, а також будування та утримання відділу капітального будівництва з початку робіт та до моменту укладення цього договору з урахуванням дольової участі інших партнерів.
Згідно з п. 2.2 Договору внеском ТОВ «Тріада» є кошти, виділені для фінансування об'єкту будівництва та ті, що використовуються для сплати підрядних будівельно-монтажних робіт та інших послуг підрядних організацій, а також витрати на придбання необхідних матеріалів та обладнання.
Згідно з п. 2.3 Договору Київський державний науково-навчальний центр “Алгоритм» зобов'язується виконувати функції замовника по вказаному вище будівництву і залучати до виконання необхідних робіт організації та підприємства.
Відповідно до п. 2.4 Договору Відповідач веде самостійний баланс та облік витрат з робіт, які виконуються в межах цього договору.
Згідно з п. 2.5 Договору дольова участь сторін у договорі визначається за фактичними витратами з урахуванням індексації грошових коштів.
Відповідно до п. 3.1 Договору головною організацією сторони визначають Київський державний науково-навчальний центр “Алгоритм», від здійснює організаційно-розпорядчі функції по будівництву.
Згідно з п. 3.2, 3.3 Договору після завершення будівництва сторони мають вирішити питання про прийняття об'єктів на баланс відповідно з дольовою участю кожного учасника. Експлуатація побудованого об'єкту здійснюється сторонами спільно.
Відповідно до п. 3.4. Договору право власності на об'єкт здійснюється сторонами пропорційно дольовій участі кожної із сторін у витратах на будівництво з урахуванням індексації.
Згідно з п. 8.1 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та немає обмежень щодо терміну своєї дії. Він не може бути розірваний або змінений в односторонньому порядку.
Між Київським державним науково-навчальним центром “Алгоритм» та ТОВ «Тріада» 15.05.1996 був підписаний акт прийому-передачі витрат, за яким ТОВ «Тріада» передало, а Київський державний науково-навчальний центр “Алгоритм» прийняв витрати по незавершеному будівництву по вул. Радгоспній, 35-37.
Між Київським державним науково-навчальним центром “Алгоритм» та ТОВ «Тріада» 16.02.1997 був підписаний акт звірки капітальних вкладень, з якого вбачається, що з 1992 по 1994 роки ТОВ «Тріада» внесло 2805484,74 грн.
Між Орендним підприємством Київський науково-навчальний центр “Алгоритм» та ТОВ «Тріада» 04.04.1997 був підписаний акт прийому-передачі 1 та 2 пускових комплексів, за яким сторони провели приймання-передачі блоків № 4, 7, 8 у складі першого та другого пускових комплексів будівництва науково-навчального центру за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Між Позивачем та Відповідачем-1 28.10.1999 був підписаний акт № 1 прийому-передачі основних засобів, за яким Позивач передав на баланс Відповідача-1 4 поверхи 1, 2, 8, 9 дев'ятиповерхової адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Між Позивачем та ТОВ «Тріада» 27.10.1999 був підписаний акт №2 прийому-передачі основних засобів, за яким Позивач передав на баланс ТОВ «Тріада» одноповерхову будівлю №8 за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Між Позивачем та ТОВ «Тріада» 26.10.1999 був підписаний акт № 3 прийому-передачі основних засобів, за яким Позивач передав на баланс ТОВ «Тріада» одноповерхову будівлю площею 180 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Між Позивачем та ТОВ «Тріада» був підписаний акт №І прийому-передачі основних засобів, за яким Позивач передав Відповідачу офіси № 204, 212 на другому поверху дев'ятиповерхової адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Відповідно до п. 1.2 статуту Позивача, затвердженого Регіональним відділенням Фонду державного майна України від 27.06.1997, останній є правонаступником підприємства п/с Ж-1277, Київського науково-навчального центру, Київського науково-навчального центру “Алгоритм», орендного підприємства “Київський науково-навчальний центр “Алгоритм».
Згідно зі ст. 153 Цивільного кодексу УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 430 Цивільного кодексу УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети.
Згідно зі ст. 431 Цивільного кодексу УРСР ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою. Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору.
Відповідно до ст. 432 Цивільного кодексу УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.
Згідно з ст. 432 Цивільного кодексу УРСР порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається договором. Якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору (стаття 432 цього Кодексу), а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорційно їх внескам у спільне майно.
Відповідно до п. 2, 4, 6 роз'яснення Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність» від 28.04.1995 № 02-5/302 договір вважається укладеним, коли між сторонами у письмовій формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах, необхідних для його виконання, наприклад, мета договору, порядок та умови ведення спільних справ, види та обсяг внесків кожної із сторін, умови використання результатів сумісної діяльності тощо. Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ. Укладаючи договір про сумісну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Такими внесками можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією тощо.
З наведених норм права вбачається, що договір про сумісну діяльність повинен містити істотні умови про мету договору, порядок та умови ведення спільних справ, види та обсяг внесків кожної із сторін, якими можуть бути грошові суми, майно, трудова участь, надання послуг, розробка і забезпечення проектною документацією тощо, умови використання результатів сумісної діяльності.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 22.04.1993 між Київським державним науково-навчальним центром “Алгоритм» та ТОВ «Тріада» був підписаний договір про сумісну діяльність, відповідно до якого сторони домовилися про спільне фінансування та будівництво, а також наступну експлуатацію комплексу приміщень та споруд науково-навчального центру за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Разом із тим даний договір не містить обсягів, розмірів внесків кожної з сторін у спільну діяльність, не містить погодженого розміру частки кожної з сторін у спільній діяльності, а внесок Київського державного науково-навчального центру “Алгоритм» у спільну діяльність у вигляді витрат, зроблених до укладання спірного договору, не відноситься до передбачених вказаними нормами видів внесків у вигляді грошей чи іншого майна або трудової участі. Пунктами 2.3, 3.1 спірного договору керівництво сумісною діяльністю було доручено Київському державному науково-навчальному центру “Алгоритм», проте договір не містить порядку та умов ведення спільних справ та видачі даній особі відповідної довіреності Відповідачем.
За вказаних обставин місцевий суд дійшов вірного висновку, що сторонами при підписанні спірного договору не було досягнуто згоди з усіх його істотних умов, тому даний договір фактично є неукладеним у розумінні ст. 153 Цивільного кодексу УРСР, що є підставою для відмови позивачу у позові.
Скаржник вважає, що місцевий суд порушив норми процесуального права, поклавши в основу рішення факт неукладення Договору, що не охоплювалося доводами та запереченнями відповідача. На думку скаржника, це є порушенням принципу змагальності господарського судочинства, оскільки суд, відмовляючи в позові, зобов'язаний мотивувати рішення виключно правовою позицією відповідача.
Проте такі твердження відповідача не відповідають чинному господарському процесуальному законодавству.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Ані наведена стаття, ані статті 82-84 Господарського процесуального кодексу України, що встановлюють порядок прийняття рішення та його зміст, не обмежують право суду на відмову в задоволенні позовних вимог лише на підставі доводів відповідача, тим більше - спираючись на засади змагальності господарського судочинства.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Відповідач в апеляційній скарзі не пояснив, яким чином порушення норм процесуального права, що на його думку мали місце, вплинули на правильність прийнятого рішення по суті, так само як і не навів жодної обставини, передбаченої ч. 3 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, що є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення господарського суду.
Таким чином, твердження відповідача про порушення господарським судом норм процесуального права є необґрунтованими.
Стверджуючи про порушення місцевим судом норм матеріального права, скаржник вказує на відсутність серед способів судового захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, визнання договору неукладеним.
Колегія суддів відзначає. що вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених права, вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі. Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення.
Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог тощо.
У даній справі предметом позову є вимога про визнання Договору недійсним, що включає до предмету доказування (а відповідно - до предмету судового дослідження) по справі питання про факт укладення або неукладення Договору, оскільки розгляд питання про дійсність можливий лише щодо укладеного господарського договору.
Згідно з п. 17 роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12 березня 1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов (стаття 153 Цивільного кодексу).
Крім того, абз. 3 п. 1 роз'яснень звертає увагу, що вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи, що недійсною може бути визнана лише укладена угода, вирішуючи питання про дійсність Договору, суд попередньо повинен був поставити та вирішити питання про його укладення. До того ж, на виконання вимог про всебічність, повноту та об'єктивність розгляду всіх обставин справи в їх сукупності (ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу) суд не міг не надати правову оцінку будь-якій обставині, якою позивач обґрунтовував свої вимоги.
Колегія суддів, оцінивши фактичні обставини справи, дійшла висновку, що Договір сторонами було фактично не укладено і з цієї підстави вимоги позивача про визнання Договору недійсним не підлягають задоволенню.
Незаконним і необґрунтованим було б рішення господарського суду першої інстанції, яким оспорюваний договір було б визнано недійсним, тому що договір, в якому відсутні узгоджені сторонами істотні умови, вважається неукладеним і не може бути предметом вимог про визнання договору недійсним.
Визнання договору неукладеним свідчить про відсутність юридичних підстав позову та має наслідком відмову в позові. Відповідно, це не може бути підставою для припинення провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 або 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 15 січня 2003 року у справі № 14/203 зазначено наступне: «Під час розгляду справи господарськими судами було встановлено, що оспорюваний договір не містить істотної умови. Отже, зазначена обставина є підставою вважати цей договір неукладеним. Втім, припиняючи провадження у справі, суд ухилився від вирішення спору по суті і, відповідно, від здійснення правосуддя, що суперечить статтям 124, 129 Конституції України. Результатом розгляду такого спору відповідно до ст. 82 ГПК може бути задоволення позову або відмова у позові, повністю чи частково».
Колегія суддів також відзначає, що обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні» (абз. 3 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 року «Про судове рішення»).
Відповідач, стверджуючи про невідповідність висновків місцевого суду обставинам справи, не вказує, у чому вона полягає.
Сам факт повного або часткового виконання господарського договору сторонами не виключає можливості наступного його визнання як недійсним, так і неукладеним, оскільки підстави такого визнання не стосуються в кожному разі виконання чи невиконання/неналежного виконання договору.
Так, достатньою правовою підставою для визнання договору неукладеним за Цивільним кодексом УРСР є недосягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах договору в розумінні ст. 153 Цивільного кодексу УРСР.
Тому виконання договору не виключає можливості визнання його неукладеним. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України, тобто положеннями Цивільного кодексу про набуття майна без достатньої правової підстави.
Частинами 1-3 статті 469 Цивільного кодексу УРСР, чинного на момент підписання сторонами Договору, встановлювалося, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала. В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання.
Таким чином, підстав для визнання висновків суду, викладених у Рішенні, такими, що не відповідають обставинам справи, апеляційний суд не вбачає.
Згідно зі ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до п. 6 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
З наведених норм вбачається, що строк позовної давності встановлюється у 3 роки, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Норми Цивільного кодексу України застосовуються до позовів, строк позовної давності по яких не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Як встановлено колегією суддів, 22.04.1993 між Київським державним науково-навчальним центром “Алгоритм» та Відповідачем був підписаний договір про сумісну діяльність відповідно до якого сторони домовилися про спільне фінансування та будівництво, а також наступну експлуатацію комплексу приміщень та споруд науково-навчального центру за адресою: м. Київ, вул. Радгоспна, 35-37.
Як встановлено колегією суддів, Позивач є правонаступником підприємства п/с Ж-1277, Київського науково-навчального центру, Київського науково-навчального центру “Алгоритм», орендного підприємства “Київський науково-навчальний центр “Алгоритм».
Як встановлено колегією суддів, Позивач просить суд визнати спірний договір недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону, укладення внаслідок зловмисної угоди представників сторін, укладення з перевищенням повноважень, відсутності всіх істотних умов необхідних для договорів даного виду.
Про існування вказаних підстав правопопередники Позивача Київський державний науково-навчальний центр “Алгоритм» та Орендне підприємством Київський науково-навчальний центр “Алгоритм» дізнались або повинні були дізнатись ще під час підписання спірного договору та актів прийому-передачі основних засобів.
Отже, строк позовної давності за вказаним позовом закінчився до набрання чинності Цивільним кодексом України, тому до спірних відносин мають застосовуватись норми Цивільного кодексу УРСР.
Згідно зі ст. 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач просить суду відновити строк позовної давності, пропущений з поважних причин, яким є зміна керівництва Позивача в 2000 році та захист порушених прав Позивача Святошинським районним судом м Києва у 2004 році, яке в цьому ж році було скасовано з процесуальних підстав.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки зміна керівництва (уповноважених представників) позивача не є поважною причиною пропуску позивачем строку позовної давності, а рішення Святошинського районного суду м. Києва було прийняте значно пізніше закінчення строку позовної давності.
За вказаних обставин колегія суддів вважає, що позивачем без поважних причин був пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови Позивачу у позові на підставі ст.80 Цивільного кодексу УРСР.
Розглянувши апеляційну скаргу по суті, колегія суддів також відзначає наступне.
Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:
1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;
2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;
3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;
4) змінити рішення.
Відповідно до ст. 105 ГПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову.
У постанові мають бути зазначені:
1) найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);
3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);
4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;
5) підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);
7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;
8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;
9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);
10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Відповідно до ст. 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:
1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;
2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);
3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;
4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються:
найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;
розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу);
найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);
найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.
У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.
При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
В резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.
Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них.
При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
Колегія суддів відзначає, що скаржник просить змінити Рішення господарського суду м. Києва від 21.10.2008 р. № 6/200-24/514-45/61, за саме: змінити підставу відмови в позові - відмовити в позові про визнання недійсними договору про сумісну діяльність, свідоцтва про право власності і актів приймання-передачі майна в зв'язку з тим, що цими документами жодним чином не порушуються права і законні інтереси позивача.
Тобто скаржник фактично просить змінити не резолютивну, а мотивувальну частину рішення.
Проте, зважаючи на наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що така вимога не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Всі інші доводи та заперечення апелянта, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва у справі № 6/200-24/514-45/61 від 21.10.2008 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для прийняття рішення, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 66-68, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріада»залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва у справі № 6/200-24/514-45/61 від 21.10.2008 - без змін.
2. Матеріали справи № 6/200-24/514-45/61 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді