Справа № 2217/1034/12
Провадження № 1/685/4/13
іменем України
23 квітня 2013 року Теофіпольський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючого судді Стецюка І. С.
при секретарі Пилип'юку М.М.
з участю прокурора Косік С.М.
у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Теофіполі справу про обвинувачення ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Поляхова, проживає у АДРЕСА_1, громадянина України, українця, освіта середня, працездатного, експедитора Хмельницького ПАТ «Фірма Бакалія» , неодруженого, військовозобов'язаного, раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України
Підсудний ОСОБА_1 1 вересня 2011 року біля 02 год. 30 хв. неподалік Будинку культури у с. Василівка Теофіпольського району Хмельницької області у ході сварки з ОСОБА_2, з яким вони приїхали із с. Волиця-Польова, з приводу небажання останнього повертатися додому, вчинив побиття останнього, який через стан сп'яніння не міг чинити дієвий супротив. Так, під час цього конфлікту ОСОБА_1, діючи з метою примусити ОСОБА_2 сісти в автомобіль щоб відвезти його додому, застосував до нього фізичне насильство, умисно потягнувши його за руку, що призвело до його падіння із сходів Будинку культури на трав'яний газон. Після того як ОСОБА_2 піднявся, підсудний, з метою причинення йому тілесних ушкоджень та примушення його йти до автомобіля умисно завдав ОСОБА_2 удар правою ногою в область лівого плеча що спричинило його падіння. Внаслідок вказаного удару та падіння він спричинив ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді садна на задній поверхні лівого ліктьового згину, садна на зовнішній поверхні лівого плеча в середній третині.
Незважаючи на стан сп'яніння ОСОБА_2 та передбачаючи можливість настання негативних наслідків для його здоров'я він умисно, усвідомлюючи свої дії спересердя наніс ОСОБА_2, який лежав на трав'яному газоні, удар правою ногою у ліву частину грудної клітки тобто у місце розташування життєво важливого органу - серця в результаті чого, внаслідок удару спрямованого у життєво небезпечну ділянку грудної клітини він спричинив ОСОБА_2 садно на грудній клітці зліва, як точку прикладення травмуючої сили та струс серця які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння та знаходяться у прямому причинному зв'язку зі смертю ОСОБА_2, оскільки відразу після отримання тілесних ушкоджень він, не приходячи до свідомості, помер.
Підсудний ОСОБА_1 свою вину у нанесенні ударів потерпілому, у тому числі ногою у грудну клітку, визнав повністю. Із його показань встановлено що з потерпілим ОСОБА_2 він знайомий з дитинства, вони разом ходили в школу, товаришували після школи. 31 серпня 2011 року коли він, підсудний, влаштовувався на роботу у м. Києві до нього зателефонував потерпілий і попросив його, після повернення додому, поїхати з ним у с. Великий Лазучин де він, потерпілий, мав намір помиритися із своєю дівчиною ОСОБА_3 Тому, 1 вересня 2011 року біля 22 год. він повіз потерпілого ОСОБА_2, його, потерпілого, автомобілем у с. Великий Лазучин. Він, підсудний, керував автомобілем тому що ОСОБА_2, із-за хвилювання з приводу наступного примирення з дівчиною уже дорогою до села вживав пиво і не хотів керувати автомобілем. Після розмови із ОСОБА_3, потерпілий запропонував поїхати на дискотеку у с. Василівка. Після приїзду потерпілий разом із ОСОБА_3 та дівчатами, які приїхали з ними, пішли у Будинок культури а він в автомобілі розмовляв з ОСОБА_4 Через деякий час повернувся ОСОБА_2, на прохання якого він позичив сто гривень на придбання спиртного оскільки він з ОСОБА_3 не помирився і йому було дуже важко на душі. Через це він неодноразово вживав спиртні напої, сп'янівши вів себе зухвало, чіплявся до хлопців, кричав. Щоб уникнути конфліктів він неодноразово намагався забрати ОСОБА_2 та просив їхати додому. Однак він кожний раз виривався та повертався назад. Через це він, підсудний, мав намір іти додому пішки. Однак, зваживши на те що потерпілого у чужому селі можуть побити повернувся до автомобіля.
Коли він в черговий раз тягнув ОСОБА_2 до автомобіля та вмовляв їхати додому, він знову став вириватися, тому він шарпнув потерпілого за руку від чого він впав на траву біля сходів. Тому він підняв потерпілого і босою правою ногою, оскільки під час штовханини з його, підсудного, ніг злетіли шльопанці, вдарив ОСОБА_2 у плече від чого він впав а після цього, він, рефлекторно ще раз вдарив його ногою у груди і пішов шукати взуття. Оскільки ОСОБА_2 не вставав і став переривчасто дихати він з іншими хлопцями намагалися привести його до тями, відливали водою, намагалися робити масаж серця. Так як це не допомогло він з ОСОБА_5 відвіз потерпілого у лікарю де повідомили що він помер.
У вчиненому він розкаявся, дуже шкодує що так сталося, показав що наміру вбивати ОСОБА_2 у нього не було оскільки для цього не було ніяких причин, вважає що вбив його з необережності, просив його суворо не карати.
Крім власного визнання вина підсудного у нанесенні тілесних ушкоджень потерпілому підтверджується показаннями свідків, висновками експертиз, іншими доказами у справі.
Так, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 підтвердили показання підсудного в тій частині що він вдарив потерпілого ногою в плече а коли потерпілий впав то і у груди.
Підтверджуються вони і показаннями свідка ОСОБА_12 про те що перебуваючи біля Будинку культури він бачив як підсудний намагався забрати потерпілого та посадити в автомобіль щоб їхати додому, чув звуки ударів і бачив що ОСОБА_2 лежав на землі без свідомості тому він, ОСОБА_12 допомагав покласти його в автомобіль щоб відвезти в лікарню; показаннями свідка ОСОБА_3 про те що вона перебувала у приміщенні Будинку культури а коли вийшла то бачила що ОСОБА_2 лежав на землі і його приводили до тями а потім підсудний відвіз його у лікарню.
Із показань лікаря Теофіпольської ЦРЛ свідка ОСОБА_13 у судовому засіданні 29 лютого 2012 року, досліджених у судовому засіданні, встановлено що 1 вересня 2011 року, у нічний час, у приймальний покій привезли ОСОБА_2 який уже був мертвий.
Згідно висновків судово-медичної експертизи № 6 від 3 жовтня 2011 року та № 7 від 14 жовтня 2011 року ОСОБА_7 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у виді садна на грудній клітині зліва розміром 0,8 х 0.6 см. та струс серця які небезпечні для життя в момент заподіяння і знаходяться у причинному зв'язку із настанням смерті. Удар в ділянку грудної клітини з утворенням садна на її боковій поверхні та струс серця слід вважати смертельними. Вказане садно та струс серця не є характерними для падіння з висоти власного зросту. Найчастіше струс серця виникає внаслідок локальної травми тупими предметами в передню та бокову поверхні грудної клітини в ділянці серця чи поблизу неї. Щоб викликати струс серця, удар в грудну клітину має бути досить сильним. При ударах в праву поверхню грудної клітини струс серця, як правило, не виникає.
Із показань судового-медичного експерта ОСОБА_8 який проводив експертизу тіла потерпілого, у судовому засіданні 29 лютого 2012 року встановлено що причиною смерті потерпілого є струс серця, який настав внаслідок непрямого удару в підпахвинну лінію в проекцію п'ятого ребра про що свідчить садно на цій ділянці.
Цей висновок експерта підтверджується і висновком комісійної судово-медичної експертизи від 1 квітня 2013 року відповідно якого струс серця потерпілого виник від удару, ударів в ділянку лівої половини грудної клітки на рівні п'ятого ребра по середньо - підпахвинній лінії, на рівні якого знаходиться серце, з точкою прикладення травмуючої дії у вигляді садна що призвів до виникнення гострого ушкодження міокарду і перебуває у прямому причинному зв'язку із смертю потерпілого.
Із цього ж висновку встановлено що струс серця потерпілого ОСОБА_2 був викликаний ударом босої ноги нанесеним підсудним в ліву бокову поверхню грудної клітки на рівні п'ятого ребра із незначно вираженими морфологічними змінами у міокарді а тому зупинка серця не була рефлекторною оскільки смерть від неї настає миттєво і не тягне за собою будь-яких морфологічних змін.
Оскільки саме після нанесення двох ударів ногою в ліву половину грудної клітки потерпілий впав, втратив свідомість і через декілька хвилин помер, що відповідає клінічному перебігу і настанню смерті від струсу серця, саме струс серця як причина смерті, виник від ударів ногою з точкою прикладення сили у вигляді садна на лівій боковій поверхні грудної клітки.
Із цього ж висновку встановлено що у потерпілого будь-яких захворювань серця та інших органів, інших травматичних ушкоджень, які могли б бути причиною смерті ОСОБА_2 чи вплинули б на виникнення струсу серця не виявлено.
Приймаючи до уваги що у попередніх висновках судово-медичного експерта вказувалося про те що удар, який викликав струс серця мав бути досить сильним або ж він мав бути нанесений із незначною силою перед комісійною судово-медичною експертизою було поставлено питання про те чи має значення сила удару в область грудної клітки для спричинення наслідку у виді струсу серця, чи був удар, який призвів до струсу серця, нанесений підсудним із значною силою, чи міг викликати струс серця удар нанесений підсудним із незначною силою.
Згідно висновку комісійної експертизи від 1 квітня 2013 року розлади діяльності серця виникають при дії меншої травмуючої поверхні тупих предметів типу кулак, нога, ребро кисті, і при більш частих діях, тобто струс серця викликають короткі різкі удари в груди. Із цього ж висновку витікає струс що серця може виникнути при коротких різких ударах в грудну клітину тупим предметом з обмеженою травмуючою поверхнею однак він може виникнути навіть від незначної травмуючої ударної дії в грудну клітку в проекції розташування серця, особливо якщо ударна дія співпала з фазою діастоли серця.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, приймаючи до уваги що потерпілому був нанесений саме такий короткий різкий удар ногою у передню підпахвину лінію грудей внаслідок чого йому було заподіяне тяжке тілесне ушкодження у вигляді струсу серця, що є небезпечним для життя в момент заподіяння і привело до настання смерті потерпілого суд приходить до висновку про повне доведення вини підсудного.
У судовому засіданні підсудний, не заперечуючи того що вдарив потерпілого ногою у груди, заперечував умисел на його вбивство, стверджував що спочатку вдарив потерпілого ногою в плече і коли він упав, уже рефлекторно наніс удар у груди. Із його показань витікає що ці удари він наніс із-за того що потерпілий, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, вів себе неадекватно, вперто відмовлявся виконати його неодноразові прохання їхати додому, а коли він, підсудний, намагався посадити його в машину потерпілий обізвав його нецензурними словами, шарпався з ним, розірвав на ньому куртку.
Питання про умисел, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень чи інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Із показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_12 встановлено що потерпілий у Будинку культури с. Василівка дійсно перебував у стані алкогольного сп'яніння, він вів себе неналежним чином, чіплявся до присутніх, задирався, на неодноразові прохання підсудного відмовлявся їхати додому, шарпався з ним а коли підсудний намагався посадити його в автомобіль, розірвав на підсудному куртку.
Факт сп'яніння потерпілого підтверджується і висновком судово-медичної експертизи № 6 від 3 жовтня 2011 року відповідно якого у крові ОСОБА_2 виявлена наявність етилового алкоголю в кількості 2.2 проміле.
Оцінюючи обставини щодо неналежної поведінки потерпілого, зокрема його перебування у стані алкогольного сп'яніння та неодноразові його відмови підсудному, який привіз і чекав його, у поверненні додому; неправомірні дії потерпілого який порвав підсудному куртку у сукупності з тим що підсудний та потерпілий були товаришами, що підсудний саме на прохання потерпілого привіз його у с. Малий Лазучин та у с. Василівку, те що він мав намір із с. Василівка піти додому пішки однак повернувся щоб не залишати потерпілого у такому стані, враховуючи те що підсудний, разом з присутніми, намагався надати допомогу потерпілому та відвіз його у лікарню у їх сукупності; приймаючи до уваги що у судовому засіданні підсудний частково визнав вину і шкодує про вчинене, суд приходить до висновку про відсутність умислу на вбивство потерпілого та про те що самий факт завдання удару ногою в груди потерпілого ще не свідчить про наявність умислу на його вбивство та про те що показання підсудного у тій частині що він не хотів вбивати потерпілого не були спростовані.
У судовому засіданні встановлено що підсудний, наносячи удари в плече та груди потерпілого не мав умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень однак допускав заподіяння йому своїми неправомірними діями невизначеної шкоди.
У зв'язку із цим суд вважає кваліфікацію його дій по ч. 2 ст. 121 КК України правильною оскільки відповідальність за ст.. 121 настає й у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було спричинене тяжке тілесне ушкодження.
У судовому засіданні підсудний визнавав свою вину у тому що заподіяв смерть потерпілого з необережності.
Оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, зокрема дружні відносини між потерпілим і підсудним, відсутність мотивів для заподіяння смерті потерпілому, поведінку підсудного після заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень тобто те, що він в силу змоги намагався надати допомогу потерпілому і відвіз його у лікарню суд приходить до висновку про те що наміру на позбавлення життя у підсудного не було однак своїми умисними діями, які виразилися у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного в момент його заподіяння, при відсутності умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого підсудний ОСОБА_1 скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України а його дії не можуть кваліфікуватися як вбивство з необережності.
При призначенні підсудному покарання за вчинений злочин суд враховує ступінь тяжкості вчиненого, обставини справи, особу підсудного.
Підсудний до кримінальної відповідальності притягується вперше, він визнав вину і розкаявся у вчиненому, сприяв розкриттю злочину, по місцю роботи і проживання він характеризується позитивно, просив пробачення у потерпілих і частково відшкодував збитки заподіяні злочином. Вказані обставини пом'якшують покарання підсудного.
Разом з тим, враховуючи тяжкість вчиненого суд приходить до висновку, що виправлення підсудного можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства, а тому вважає необхідним призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі.
Разом з тим, враховуючи обставини справи у їх сукупності, зокрема те що підсудний до кримінальної відповідальності притягується вперше, що він визнав вину у заподіянні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень і розкаявся у вчиненому, що він в силу свого невеликого досвіду намагався надати потерпілому допомогу а потів відвіз його у лікарю, те що він по місцю проживання і роботи характеризується позитивно що пом'якшує його відповідальність суд приходить до висновку про необхідність призначення покарання підсудному у мінімальному розмірі.
На досудовому слідстві потерпілі заявили цивільний позов про відшкодування підсудним заподіяної їм матеріальної та моральної шкоди а у процесі судового слідства уточнили свої позовні вимоги і просили стягнути з підсудного на їх користь 17214 грн. 20 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Підсудний позов визнав повністю, не заперечував проти відшкодування витрат понесених потерпілими та заподіяної їм моральної шкоди.
Оскільки вина підсудного у заподіянні збитків потерпілим повністю доведена суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову у цій частині.
Відповідно ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі ЦК) встановлено, що моральна шкода, заподіяна фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оцінюючи викладені обставини справи у їх сукупності, виходячи із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " із наступними змінами про те, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб суд приходить до висновку, що позивачам неправомірними діями відповідача дійсно була заподіяна моральна шкода.
Відповідно п. 9 названої Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Приймаючи до уваги, що підсудний дійсно заподіяв потерпілим моральну шкоду суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про її відшкодування необхідно задовольнити.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України (1960 року), районний суд
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
ОСОБА_1 по ч. 2 ст. 121 КК України призначити покарання у виді семи років позбавлення волі.
До вступу вироку у законну силу запобіжний захід засудженому змінити на тримання під вартою. Засудженого під варту взяти із залу суду.
В строк відбуття покарання засудженим ОСОБА_1 зарахувати строк його тримання під вартою з 28 вересня по 1 жовтня 2011 року та з 24 квітня по 4 липня 2012 року.
Стягнути із засудженого ОСОБА_1 на відшкодування шкоди заподіяної злочином на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_11 17214 грн. 20 коп. та на відшкодування моральної шкоди по 100 000 грн. на користь кожного потерпілого.
Речові докази у справі - чоловічу кофту сірого кольору, джинсові штани, шкіряний пояс, туфлі та шкарпетки потерпілого передати ОСОБА_10, спортивну куртку передати засудженому, молоток знищити.
Вирок може бути оскаржений у Хмельницький апеляційний суд через районний суд протягом 15 діб з моменту його проголошення, а засудженим у той же строк з дня отримання копії цього вироку.
Головуючий: