Справа № 751/890/13-ц Провадження № 22-ц/795/999/2013 Головуючий у I інстанції -Деркач О. Г. Доповідач - Позігун М. І.
Категорія - цивільна
18 квітня 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: Позігуна М.І.
суддів: Губар В.С., Шемець Н.В.
при секретарі: Летуті Ю.В.
з участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника третьої особи - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою третьої особи ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області Лазаревої Олени Ігорівни, Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_3, про зняття арешту з майна, -
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2013 року, яким позов ОСОБА_4 задоволено, знято арешт з усього рухомого та нерухомого майна, що йому належить, накладеного постановою державного виконавця Новозаводського відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції від 19.04.2010 року, та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Незаконність судового рішення апелянт обґрунтовує його ухвалення судом з порушенням норм матеріального і процесуального права та невідповідністю висновків суду про наявність підстав для зняття арешту обставинам справи.
Апелянт зазначає, що жодним належним та допустимим доказом по справі не було доведено відсутність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів, а за наявності систематичного порушення ОСОБА_4 батьківського обов'язку та ігнорування рішення суду про сплату аліментів на утримання дитини є безпідставним і висновок про необхідність врахування вимог законодавства щодо захисту його права власності. При вирішенні спору судом не було враховано, що арешт був накладений на виконання рішення суду про стягнення аліментів, що нараховуються щомісячно до досягнення повноліття дитиною, якій на даний час лише 13 років; також положень ч. 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено зняття арешту з конкретно визначеного майна або грошових коштів, а не з усього майна. Натомість, не були застосовані положення ст.51 Конституції України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 180, ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України, а також положення Закону України «Про охорону дитинства», згідно яких діти знаходяться під особливим захистом держави.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом було встановлено, що 21.04.2009 року Деснянським районним судом м. Чернігова було видано виконавчий лист № 2/1170 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 250 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття. В зв'язку з наявною у боржника заборгованістю по сплаті аліментів постановою державного виконавця Новозаводського ВДВС Чернігівського МУЮ від 19.04.2010 року було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_4, в межах суми звернення стягнення, а саме 4 061 грн. 55 коп. (а.с. 108). Оскільки боржник працює в ТОВ «Торгівельна група Конкорд», яке знаходиться в с. Глеваха Васильківського району Київської області, постановою від 26.03.2012 року виконавче провадження було закрито, а виконавчий лист направлено до ВДВС Київського ГУЮ за належністю.
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду справи в суді відсутня заборгованість позивача по сплаті аліментів, а тому відсутні підстави для подальшого застосування арешту майна останнього.
Висновок суду про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.
Так, виходячи з аналізу ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника можливе лише за наявності заборгованості зі сплати аліментів понад три місяці, а з врахуванням щомісячного характеру платежів, за відсутності заборгованості за минулий період, арештом майна боржника не може забезпечуватися стягнення аліментів в майбутньому.
Як встановлено судом, арешт на майно боржника накладувався в межах суми заборгованості по аліментам в розмірі 4 061 грн. 55 коп., а не з метою забезпечення виконання боржником аліментних зобов'язань в майбутньому.
Згідно довідки-розрахунку, затвердженої начальником ВДВС Васильківського МРУЮ Применко О.А. №964/6 від 03.12.2012 року (а.с. 6), заборгованість по аліментам за виконавчим листом № 2/1170 від 21.04.2009 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 250 грн. щомісяця станом на 01.11.2012 року відсутня, а згідно фіскального чеку Укрпошти від 28.02.2013 року на ім'я ОСОБА_3 було здійснено електронний переказ на суму 1000 грн. (а.с. 29). Отримання ОСОБА_3 електронного переказу №0234 від 28.02.2013 року у сумі 1000 грн. підтверджується повідомлення Укрпошти №8/С-134 від 31.03.2013 року (а.с. 58). Також 30.03.2013 року через Укрпошту було здійснено черговий електронний переказ на ім'я ОСОБА_3 на суму 250 грн. (а. с. 59).
Враховуючи, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у ОСОБА_4 була відсутня заборгованість по сплаті аліментів, то перестали існувати підстави для його накладення і суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції було вирішено питання про зняття арешту з майна ОСОБА_4, а не питання про утримання дитини та порядок стягнення аліментів, то посилання апелянта на положення ст. 51 Конституції України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 180, ч.3 ст. 181 Сімейного кодексу України, положення Закону України «Про охорону дитинства» також не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали суду законної сили.
Головуючий:Судді: