05 лютого 2009 р.
№ 20/86
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кота О.В.
Суддів
Шевчук С.Р. (доповідач)
Владимиренко С.В.
розглянувши касаційну скаргу
Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта"
на постанову
Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2008р.
у справі
№20/86
за позовом
Закритого акціонерного товариства транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта"
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Таїз"
3-я особа
Кременчуцька об'єднана державна адміністрація
про
стягнення грошових коштів
В судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з?явились
- відповідача: не з?явились
- 3-ї особи: не з?явились
Закрите акціонерне товариство транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Таїз» про стягнення штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.07.2008р. (суддя Тимощенко О.М.) в позові відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2008р. (головуючий Тарасенко К.В., судді Ільєнок Т.В., Шкурдова Л.М.) вказане рішення суду залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує підстави скасування рішення та постанови та просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Третя особа не скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, не надіслала відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судового акту, який оскаржується.
Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
При цьому, колегією суддів відхилено клопотання відповідача, викладене в надісланій до суду телеграмі, про відкладення розгляду справу, як необґрунтоване.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 06.06.2007 року між закритим акціонерним товариством транснаціональною фінансово-промисловою нафтовою компанією "Укртатнафта" та товариством з обмеженою відповідальністю «Таїз" укладений договір купівлі - продажу нафти №1375/2/2120 (а.с. 6-8).
На виконання умов даного договору відповідач поставив позивачу нафтову сировину в кількості 430,00 тон, що підтверджується актом приймання-передачі нафтової сировини №14 від 02.07.2007 року (а.с 10).
Позивач, в свою чергу, оплатив вартість поставленої нафти, в тому числі податок на додану вартість 20%, що підтверджується платіжними дорученнями №7113 від 09.07.2007 року, №7112 від 09.07.2007 року, №7106 від 09.07.2007 року, №7116 від 09.07.2007 року, №8102 від 09.07.2007 року (а.с. 11-13).
У зв'язку зі здійсненням поставки нафти ТОВ «Таїз" видало АТ «Укртатнафта" податкову накладну №242 від 02.07.2007 року на суму 1180066, 20 грн., в тому числі податок на додану вартість 20% на суму 196677,70 грн. (а.с. 9)
Позивач включив сплачену суму податку на додану вартість в розмірі 196677,70 грн. до складу податкового кредиту в липні 2007 року, а у декларації по податку на додану вартість за серпень 2007 року АТ «Укртатнафта" заявило зазначену суму податку на додану вартість до відшкодування.
28.11.2007 року Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією була проведена перевірка правильності нарахування АТ «Укртатнафта" суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2007 року, за результатами якої складений акт №755/23-309/00152307 від 28.11.2007 року, в якому визначено, що АТ «Укртатнафта" не має права на одержання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зв'язку з порушенням ТОВ «Таїз" п. 11.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість" під час видачі податкової накладної.
Оскільки в пункті 4.1.4 договору купівлі-продажу нафти № 1375/2/2120 від 06.06.2007 року сторони встановили обов'язок ТОВ «Таїз" надати АТ «Укртатнафта" податкову накладну, оформлену у встановленому чинним законодавством порядку і наслідком невиконання чи неналежного виконання цього обов'язку стане виплата покупцеві (позивачу) штрафу у розмірі 20% від суми, що не підтверджена податковою накладною, оформленою у встановленому чинним законодавством порядку, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 196677,70 грн. штрафу.
Податкова накладна є первинним документом з огляду на положення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і є документом, що підтверджує здійснення господарської операції.
Таким чином, видача податкової накладної безпосередньо пов'язана зі здійсненням господарської операції, але її оформлення, як зазначили суди, не є зобов'язанням у розумінні положень Цивільного кодексу України, так як стаття 1 Цивільного кодексу України визначає, що Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Враховуючи наведене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порядок оформлення податкових накладних відноситься до сфери регулювання податковим законодавством, санкції за порушення якого не можуть визначатися цивільним законодавством і, відповідно, не можуть встановлюватися угодою сторін, а тому відмовив в задоволенні позовних вимог.
Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки згідно постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.76 №11 (із змінами та доповненнями) та ст.ст. 84, 105 ГПК України обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як суди не з'ясували до кінця дійсний правовий зміст правовідносин, не встановили дійсні права та обов'язки сторін і не врахували волевиявлення сторін під час укладення договору купівлі-продажу нафти.
Так, відповідно до ст. ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 06.06.2007 року між закритим акціонерним товариством транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Таїз" (продавець) було укладено договір №1375/2/2120 купівлі-продажу нафти, в пункті 4.1.4 якого сторони встановили, що ТОВ «Таїз" зобов'язано надати АТ «Укртатнафта" податкову накладну, оформлену у встановленому чинним законодавством порядку і наслідком невиконання чи неналежного виконання цього обов'язку стане виплата покупцеві (позивачу) штрафу у розмірі 20% від суми, що не підтверджена податковою накладною, оформленою у встановленому чинним законодавством порядку
Отже, сторони, враховуючи свободу договору, визначили відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за порушення порядку оформлення та видачі податкової накладної.
При цьому, слід враховувати, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суди ж попередніх інстанцій викладеного не врахували та дійшли передчасного висновку про відмову в позові, з посиланням на неможливість визначення в договорі санкцій за ненадання чи неналежне оформлення податкової накладної, оскільки це відноситься до сфери регулювання податковим законодавством, так як пункт 4.1.4 договору на даний час не визнаний недійсним, а отже є чинним.
До того ж, додатковому дослідження підлягало і саме питання чи дійсно ці відносини відносяться до сфери регулювання податкового законодавства чи це лише встановлена цивільно-правовим договором штрафна санкція за неналежне виконання, встановленого договором обов'язку.
Окрім цього, вирішуючи спір суди попередніх інстанцій в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України, в повній мірі не з'ясували обставини, які пов'язані з порушенням (чи відсутністю такого порушення) видачі податкової накладної, порядок оформлення, видачі та реквізити якої визначені ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".
Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, оскільки в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України суди не дали правової оцінки зазначеним вище обставинам, хоча вони мають суттєве значення для правильного вирішення справи, так як саме їх наявністю обґрунтовувались підстави позову та заперечення на нього.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене та всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.
Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства транснаціональної фінансово-промислової нафтової компанії "Укртатнафта" задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 25.09.2008р. та рішення господарського суду Полтавської області від 24.07.2008р. у справі №20/86 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області в іншому складі суду.
Головуючий Кот О.В.
С у д д я Шевчук С.Р.
С у д д я Владимиренко С.В.