28 січня 2009 р.
№ 21/85-08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Губенко Н.М.
суддів
Барицької Т.Л.
Подоляк О.А.
розглянувши касаційну скаргу
Приватного підприємства "Оліяторг"
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2008
у справі
№ 21/85-08
за позовом
Приватного підприємства "Оліяторг"
до
Приватного виробничого підприємства "Квадро"
про
стягнення 1 948 873,95 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Лох Є.Л. (дов. б/н від 16.12.2008);
- відповідача Митнік В.С. (дов. б/н від 17.03.2008);
Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.12.2008 розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 ГПК України на 21.01.2009.
21.01.2009 у судовому засіданні була оголошена перерва до 28.01.2009 на підставі ст. 77 ГПК України
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.08.2008 у справі №21/85-08 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді: Калініченко Н.В., Тихий П.В.) повністю задоволений позов Приватного підприємства "Оліяторг" (надалі позивач) до Приватного виробничого підприємства "Квадро" (надалі відповідач); за рішенням з відповідача стягнуто на користь позивача 1 500 856,95 грн. неустойки (пені), 448 017,00 грн. штрафу, 19 488,75 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., судді: Олійник В.Ф., Гончар Т.В.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати з підстав порушення судом матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 32, 36 ГПК України, ст. 654 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що в розумінні ст. 1112 ГПК України не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути судове рішення, що оскаржується.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Вищий господарський суд України прийшов до висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду є такою, що відповідає даним вимогам, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу№22/11/07 від 22.11.2007, за яким відповідач зобов'язався передати позивачу олію соняшникову нерафіновану в кількості 500 тон по ціні 6 900,00 грн. за тону на загальну суму 3 450 000,00 грн. до 10.12.2007, а позивач зобов'язався оплатити відповідачу за поставлений ним товар в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (відповідача) на умовах 100% попередньої оплати до 26.11.2007; термін поставки товару становить до 10.12.2007 (п.п. 1, 3.1., 3.2., 3.3., 4.3.).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання договору перерахував відповідачу платіжними дорученнями №1530 від 26.11.2007, №1529 від 26.11.2007, №1528 від 26.11.2007, №1519 від 23.11.2007 грошові кошти на загальну суму 3 450 000,00 грн., що складає 100% загальної вартості товару відповідно до п. 3.3. договору; у вказаних платіжних дорученнях в призначенні платежу вказано, що передплата здійснюється по рахунку №87 від 22.11.2007.
Відповідач, в свою чергу, як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, передав позивачу олію соняшникову на загальну суму 1 209 915,00 грн. (видаткові накладні №РН-5712 від 26.12.2007 на суму 196 098,00 грн., №РН-1212 від 06.12.2007 на суму 327 267,00 грн., №РН-4912 від 21.12.2007 на суму 478 032,00 грн., №РН-4412 від 18.12.2007 на суму 208 518,00 грн.; в кожній накладній зазначено, що олія соняшникова передається по договору №22/11/07 від 22.11.2007); отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач не виконав свій обов'язок по поставці позивачу продукції на суму 2 240 085,00 грн.
На підставі ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору, вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 10.12.2007 позивач та відповідач уклали акт про розірвання договору №22/11/07 від 22.11.2007, в якому сторони обумовили, що на підставі ч. 1 ст. 651 ЦК України вважати договір №22/11/07 від 22.11.2007 розірваним за взаємною згодою сторін, а також встановили, що відповідач зобов'язується до 01.04.2008 повернути позивачу раніше перераховані ним кошти за договором №22/11/07 або ж поставити товар до вказаної дати.
В матеріалах справи міститься факсимільна копія вказаного акту, яка судом першої інстанції не прийнята як доказ у справі, оскільки сторонами не надано оригіналу даного акту. Апеляційний суд правомірно не погодився із даним доводом суду першої інстанції з тих підстав, що у самому акті зазначено про те, що він має силу оригіналу до моменту підписання сторонами оригіналу даного акту, сторонами неодноразово укладалися правочини у такій самій формі, тобто шляхом обміну факсимільним зв'язком, які виконувалися, а також тому, що на виконання вказаного акту сторонами вчинялися дії, а саме: відповідач до 01.04.2008 повернув позивачу грошові кошти, перераховані ним раніше як передплата за договором №22/11/07, а позивач прийняв ці кошти на свій рахунок; з цих же підстав, суд апеляційної інстанції відхилив твердження позивача про те, що він вказаний акт про розірвання договору не підписував та не відправляв його факсимільним зв'язком відповідачу.
Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом апеляційної інстанції, що 30.03.2008 позивач та відповідач уклали та підписали акт звірки взаємних розрахунків по договору №22/11/07 від 22.11.2007, в якому сторони зафіксували наявність заборгованості відповідача перед позивачем по вказаному договору у розмірі 2 796,19 грн. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції, вже 31.03.2008 сторони уклали угоду про залік зустрічних вимог, згідно з якою позивач та відповідач домовилися, що вони не є зобов'язаними за договорами №22/11/07 від 22.11.2007 та №28/09/07 від 28.09.2007.
Колегія суддів не може погодитися із доводами скаржника, що укладення 31.03.2008 сторонами вказаної угоди про залік зустрічних вимог жодним чином не стосується акту від 10.12.2007 про розірвання договору №22/11/2007, оскільки, як зазначалося вище, в акті про розірвання договору сторони обумовили, що відповідач до 01.04.2008 повинен або ж поставити позивачу продукцію, або ж повернути йому сплачені ним кошти, а тому укладення сторонами угоди про залік зустрічних вимог, зокрема, і за вказаним договором, за день до кінцевого терміну виконання відповідачем зазначених в акті зобов'язань як раз і свідчить про укладення та виконання сторонами акту про розірвання договору, адже, виходячи із вказаної угоди станом на 01.04.2008 відповідач виконав свої договірні зобов'язання (не був зобов'язаний перед позивачем).
Згідно з ч. 1 ст. 598 та ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином
Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Пунктом 1 ст. 604 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Згідно з ч.3 ст. 653 ЦК України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини та наведені норми, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що сторони за договором №22/11/07 від 22.11.2007 домовилися про припинення зобов'язання, зокрема, за вказаним договором та про відсутність взаємних претензій за цим договором, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача 448 017,00 грн. штрафу та 1 500 856,95 грн. неустойки за вказаним договором; така позиція апеляційного господарського суду, викладена в оскаржуваній постанові є обґрунтованою та документально доведеною.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Суд апеляційної інстанції використав у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, та прийшов до правильного висновку про відмову у позові, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваної постанови у суді касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів не може погодитися із доводами скаржника про те, що у разі укладення акту про розірвання договору №22/11/07 сторони б були звільнені від виконання зобов'язань, і, відповідно б відповідач не поставляв би продукцію позивачу згідно з накладними №РН-1212 від 06.12.2007, №РН-4412 від 18.12.2007, №4912 від 21.12.2007, №5712 від 26.12.2007, оскільки як вказувалося вище, в акті про розірвання договору №22/11/07 сторони передбачили обов'язок відповідача або поставити позивачу продукцію до 01.04.2008, або перерахувати сплачені ним кошти до вказаної дати, відтак постачання відповідачем позивачу за вказаними накладними товару як раз і свідчить про виконання відповідачем, передбаченого у вказаному акті обов'язку.
Доводи позивача щодо неналежної оцінки апеляційним господарським судом наявних у матеріалах справи доказів, встановлення обставин не на підставі достовірних доказів, не можуть бути підставами для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Оліяторг" залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.09.2008 у справі №21/85-08 залишити без змін.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
О.А. Подоляк