Справа № 1616/4335/12
Номер провадження 22-ц/786/1345/2013
Головуючий у 1-й інстанції Парахіна Є.В.
Доповідач Чумак О. В.
18 квітня 2013 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого -судді : Чумак О.В.
Суддів: Карнаух П.М., Пилипчук Л.І.
при секретарі: Філоненко О.В.
з участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
відповідачки - ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 04 березня 2013 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ПП ПБТІ «Інвентаризатор», третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Чумак О.В., -
Позивач звернувся у місцевий суд з позовом до відповідача про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що з літа 2004 року проживав спільно з ОСОБА_6
18.06.2004 року за власні кошти ним було придбано у власність житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, де вони і проживали з відповідачем
15.09.2004 року ? частину вказаного житлового будинку він подарував ОСОБА_6 згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4
Зазначав, що з 1999 року хворіє, у 2000 році визнаний інвалідом 3 групи, з цього часу по 15.09.2004 року пройшов 11 курсів лікування, стан здоров»я погіршувався, у зв'язку з чим у червні 2004 року він отримав 2 групу інвалідності.
У 2009 році, незважаючи на продовження лікування, йому встановлено 1 групу інвалідності.
Вказує, що при укладенні правочину перебував у хоробливому стані, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, приймати рішення та передбачати наслідки своїх дій, не розумів їх значення під впливом хвороби.
Прохав визнати недійсним договір дарування ? частини житлового будинку за вказаною адресою, зобов'язати ПП ПБТІ Інвентаризатор скасувати реєстрацію права власності та зареєструвати за ним право власності на майно.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 04.03.2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення місцевого суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити його позов, посилаючись на те, що судом невірно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що місцевий суд не прийняв до уваги документи про його хворобу, зокрема той факт, що на момент укладення правочину він був тяжко хворим, тому не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними Не міг приймати рішення, адекватне щодо ситуації укладення угоди та не міг передбачити їх наслідки. Не прийняв до уваги вказані документи та висновок експерта, прийнявши незаконне рішення.
20 березня 2013 року ОСОБА_1 подав доповнення до апеляційної скарги, в яких зазначає, що наявність тяжких хвороб визвали у нього нервове потрясіння, що він на момент укладення правочину був дієздатним, але перебував у такому хворобливому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Заслухавши пояснення позивача, його представника, відповідачки, перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.
У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Місцевим судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 18.06.2004 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (реєстр № 5906) набув у власність жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.7)
Право власності на вищевказаний будинок зареєстровано в органах технічної інвентаризації, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" за № 4202525 від 20.07.2004 року. (а.с.8).
Відповідно до договору дарування від 15.09.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_1 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_6 прийняла у власність 1/2 частину жилого будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).
Місцевим судом також установлено, що сторони у 2004 році підтримували близькі стосунки, проживали разом та вели спільне господарство.
При цьому ОСОБА_6 у місцевому суді стверджувала, що жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, придбаний ОСОБА_1 за особисті кошти кожного з них та за їхні спільні кошти, у зв'язку з чим після того як виявилось, що право власності на нього оформлено лише на позивача, між ними почались непорозуміння та, як наслідок, з метою збереження відносин позивач вирішив подарувати 1/2 частину будинку відповідачці, що зробив добровільно, усвідомлюючи значення та наслідки своїх дій.
ОСОБА_1 під час розгляду справи у місцевому суді не заперечував факт відчуження ОСОБА_6 1/2 частини будинку за вказаною адресою, проте наполягав, що на час укладення договору дарування перебував у такому хворобливому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, з урахуванням хвороби, яка прогресувала, не міг в повній мірі усвідомлено приймати рішення та передбачати наслідки своїх дій , не розумів значення своїх дій під впливом хвороби.
Той факт, що ОСОБА_1 має тяжкий стан здоров'я, хворіє на діабет, з 2007 року встановлено онкозахворювання та з 2009 року є інвалідом І групи, підтверджується наявною в справі медичною документацією (т. 1 а.с. 10, 112-208, 241-254).
Як встановлено в ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як встановлено в ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК.
Позивач клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи у місцевому суді не заявляв, наполягав на проведенні судово-психологічної експертизи. У суді апеляційної інстанції також відмовився від призначення судово-психіатричної експертизи, зазначивши про наявність достатніх доказів для підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
Згідно з висновком судово-психологічної експертизи № 1184 від 25.01.2013 року, що була призначена місцевим судом за клопотанням ОСОБА_1, проведеної судовим експертом Полтавського відділення Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса, з урахуванням життєвої ситуації, тяжкого стану здоров'я, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей ОСОБА_1 він у повній мірі не був здатний вільно та усвідомлено приймати рішення про укладення договору дарування 15.09.2004 року, що адекватне ситуації, а також не був здатний у повній мірі усвідомлено реалізувати таке рішення своїми діями та у повній мірі передбачати їх наслідки (т. 2 а.с. 3-15).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд обгрунтовано виходив з того, що висновки, зроблені судовим експертом в результаті судової психологічної експертизи, не підтверджують той факт, що позивач ОСОБА_1 на час укладення договору дарування 15.09.2004 року перебував у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також правомірно не можуть бути визнані належним доказом на підтвердження існування обставин, які є передумовою для визнання недійсним правочину з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України.
Як встановлено в ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Твердження апелянта про те, що наявність тяжких хвороб визвали у нього нервове потрясіння, що він на момент укладення правочину був дієздатним, але перебував у такому хворобливому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення місцевого суду ухвалене з додержанням вимог закону, тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.303,304,307,308,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 04 березня 2013 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: О.В.Чумак
Судді: П.М.Карнаух
Л.І. Пилипчук
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області О.В.Чумак