14 березня 2013 року м. Київ К/9991/74300/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Олексієнка М.М.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області, третя особа: начальник Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області, про поновлення на роботі,
У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної Державної адміністрації № 31к від 25 листопада 2011 року про звільнення її з посади начальника відділу державних соціальних інспекторів Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області; зобов'язати поновити її на роботі; стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 листопада 2011 року по день поновлення на роботі, та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
В обґрунтування своїх вимог вказувала, що оскільки відсутні обґрунтовані підстави та мотиви для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з роботи, то дії відповідача щодо її звільнення з посади начальника відділу державних соціальних інспекторів Управління праці і соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області є протиправними та такими, що вчинено з порушенням вимог Кодексу законів про працю України.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року, в задоволенні даного позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення ними норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Закон України «Про державну службу» (далі - Закон) від 16.12.1993р. № 3723-ХІI (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу..
Згідно ст. 1 Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Відповідно до ст. 4 Закону право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.
Статтею 30 Закону передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону).
Статтею 36 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).
У відповідності до п. 2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в Управлінні праці та соціального захисту населення Борщівської районної Державної адміністрації ОСОБА_4 працює з лютого 2000 року. У вересні 2010 року її призначено на посаду начальника відділу державних соціальних інспекторів.
Підставою для видання наказу Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної Державної адміністрації № 31к від 25 листопада 2011 року про звільнення ОСОБА_4 з посади начальника відділу державних соціальних інспекторів Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області слугувало виявлення невідповідності позивача займаній посаді через відсутність вищої освіти, представлення фіктивного диплому спеціаліста за спеціальністю «Правознавство» серії НОМЕР_1, виданого Київським національним університетом імені Тараса Шевченка 28 січня 2005 року, а також порушення у роботі та неможливість переведення на іншу посаду.
У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 та 4 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вже зазначалося, п 2 ст. 40 КЗпП України передбачає можливість звільнення працівника у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі або займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи. Тобто, слід підкреслити, що підставою для розірвання трудового договору є саме виявлена невідповідність. Якщо працівник, який не має документа про освіту або досвіду роботи, трудової діяльності, передбачених кваліфікаційними характеристиками, був прийнятий на роботу, надалі він не може бути, за загальним правилом, звільнений з роботи з причин лише відсутності документа про освіту та досвіду трудової діяльності, тому що про таку невідповідність працівника було відомо і раніше.
Про це зазначено і в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Із самого наказу відповідача № 31-к від 25 листопада 2011 року про звільнення ОСОБА_4 видно, що безпосередніми підставами для такого звільнення стали відсутність у позивача вищої освіти, представлення нею фіктивного диплому спеціаліста «Правознавство», виданого 28 січня 2005 року Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, а також враховано допущені позивачем порушення в роботі та неможливість переведення на іншу посаду.
Разом з тим, в судових засіданнях судів як першої, так і апеляційної інстанцій не встановлено, що копію неіснуючого диплому про повну вищу освіту в особову справу позивача надано саме позивачем. Провадження у кримінальній справі, порушеній відносно ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК України у зв'язку із відсутністю складу злочину в її діях.
Не доведено відповідачем належним чином і того факту, що саме відсутність у позивача повної вищої освіти та допущені порушення в роботі свідчили б про невідповідність працівника виконуваній роботі або займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню цієї роботи.
Для звільнення працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП України важливо, щоб неналежне виконання працівником трудових обов'язків було результатом недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що свідчать про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обов'язків і не може бути підставою для його звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Обставини, які свідчать про вину працівника, не можуть наводитися як аргумент, що обґрунтовує необхідність звільнення за п 2 ст. 40 КЗпП України. Якщо власник має докази винного неналежного виконання трудових обов'язків працівником з його вини, він вправі притягти його до дисциплінарної відповідальності аж до звільнення з роботи на підставі п. 3 ст. 40 КзпП України.
Не мотивовано відповідачем в своєму наказі також і тієї підстави, чому ним обрано відносно позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи, а не інше.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій обставини даної справи встановили повно і всесторонньо, але неправильно застосували норми матеріального права щодо підстав звільнення позивача, а, відповідно, і щодо відмови позивачу у задоволенні позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі.
У відповідності до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з відповідача на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, то слід зазначити про необхідність направлення даної справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вказані питання залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій, які прийняли незаконні рішення про відмову позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 222, 223, 226, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позов ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області, третя особа: начальник Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області, про поновлення на роботі - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної Державної адміністрації № 31к від 25 листопада 2011 року про звільнення з посади начальника відділу державних соціальних інспекторів Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області ОСОБА_4.
Поновити ОСОБА_4 на посаді начальника відділу державних соціальних інспекторів Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної державної адміністрації Тернопільської області.
В частині позовних вимог, щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Борщівської районної Державної адміністрації на користь ОСОБА_4 заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 25 листопада 2011 року по день поновлення на роботі, та моральної шкоди в сумі 10 000 грн. справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
Т.О. Лиска
М.М. Олексієнко