"02" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/95411/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Харченка В.В.
Бим М.Є.
Чалого С.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області на постанову Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2010 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації, Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області про перерахунок пенсії, -
У січні 2010 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати дії відповідачів неправомірними та стягнути на її користь за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 - 3062,00 грн. допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення та 15310,00 грн. доплати до пенсії як особі, яка проживає на території радіоактивного і має право на зазначені пільги.
Постановою Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2010 року позов задоволено частково. Визнано дії відповідачів неправомірними. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_4 3062,00 грн. - заборгованості за період з 01.01.2009 по 31.12.2009 допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченій ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_4 доплати до пенсії, як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановивши її на рівні двох мінімальних заробітних плат, визначених законодавством, щомісячно, починаючи з 01.01.2009.
Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 07 листопада 2011 року постанову суду першої інстанції частково скасовано та прийнято нову постанову. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації здійснити нарахування і виплату ОСОБА_4 коштів, передбачених ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 25.01.2009 по 31.12.2009. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 коштів, передбачених ст. 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 25.01.2009 по 31.12.2009.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.
Як установлено судами, позивач є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, проживає в смт. Бучмани Олевського району, яке відповідно до «Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
На виконання положень ст.ст. 37, 39 Закону №796-ХІІ відповідачами нараховувалась доплата у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення розміру зазначеної доплати позивачу, у зв'язку з проживанням на території гарантованого добровільного відселення, суди попередніх інстанцій, з огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, прийшли до обґрунтованого висновку про необхідність застосування ст.ст. 37, 39 Закону №796-ХІІ.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах: у зоні посиленого радіоактивного контролю - 30% від мінімальної заробітної плати; у зоні добровільного гарантованого відселення - 40% від мінімальної заробітної плати; у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50% від мінімальної заробітної плати.
Відповідно до частини 1 статті 39 вищезгаданого Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищується на дві мінімальні заробітні плати.
Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано неконституційними положення щодо зупинення дії ч. 1 ст. 37, ч.2 ст. 29 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому, починаючи з травня 2008 року , позивач має право на виплати, які передбачені вищевказаним законом.
Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що відповідач зобов'язаний нараховувати та сплачувати підвищення в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Суд апеляційної інстанції скасовуючи частково рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів та ухвалюючи нову постанову, виходив з того, що з огляду на положення ст.ст.21, 105, 162 КАС України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності відповідача, зобов'язання вчинити його певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю. Суд першої інстанції повинен був визнати такі дії незаконними і зобов'язати відповідача діяти відповідно до закону, вказавши яким чином та за який період має бути здійснено перерахунок, а не стягувати певні кошти.
За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів та прийняття нової постанови, не ухвалюючи при цьому конкретного розміру виплат, як підлягають сплаті позивачу.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Олевського районного суду Житомирської області від 30 червня 2010 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 07 листопада 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.
Судді: