Справа № 2604/22592/12
"17" квітня 2013 р.Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Антипової Л.О.
при секретарі Філімоновій Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Державний нотаріус Сьомої державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності, -
Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, тертя особа: Державний нотаріус Сьомої державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 08.04.2004 року між нею та відповідачем було укладено договір довічного утримання, за змістом якого позивач передала, а відповідач отримав у власність квартиру АДРЕСА_2, яка належала позивачу на праві власності. Відповідно до п.6 вказаного договору, відповідач зобов'язувався довічно утримувати позивача, забезпечувати харчуванням, одягом, ліками, необхідною допомогою зі зберіганням в її безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру, а в разі смерті відчужувача - поховати її, що мало грошовий еквівалент і оцінювався у розмірі 260 грн. щомісячно. До підписання договору відповідач дуже добре ставився до позивача. Однак, після проведення всіх реєстраційних дій в органах БТІ відповідач змінив до позивача своє ставлення, маючи на меті залишити у своїй власності квартиру позивача, а не довічно її утримувати. На даний час відповідач припинив будь-яке спілкування з позивачем, не опікуються нею. За таких підстав позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом, в якому просить розірвати договір довічного утримання, який був укладений 08.04.2004 року між нею та ОСОБА_2 та визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 36,6 кв.м.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та додатково пояснили, що з моменту укладення договору між сторонами, відповідач взагалі перестав виконувати покладені на нього обов'язку, а саме не забезпечує позивача продуктами, харчуванням, одягом ліками та доглядом, веденням домашнього господарства не займається. Крім того, позивач зазначила, що відповідач систематично по телефону погрожує їй смертю та зазначає, що позивач перешкоджає йому своїм життям вільно користуватися його власністю - квартирою, яку остання передала йому по договору. Просили задовольнити позов з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.
В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позову та пояснила, що дійсно, між сторонами було укладено договір довічного утримання. Однак з моменту його укладення по теперішній час відповідач виконує умови договору. Крім того представник відповідача пояснила, що відповідач зареєструвався у спірній квартирі з метою сплати належних платежів, отримання на це квитанцій та не має наміру проживати разом з позивачем, тому як в цьому немає потреби, оскільки на день прописки вже мав власне житло. Згідно до договору довічного утримання відповідач повністю оплачує комунальні послуги, сплачує суму матеріального забезпечення, за період з 2004 року сума матеріального забезпечення зросла з 260 грн. до 1000 грн. на місяць. Тому посилання позивача, що відповідач не виконує умови договору довічного утримання не відповідають дійсності, оскільки відповідач належним чином виконує зобов'язання взяті на себе відповідно до договору довічного утримання. В зв'язку із зазначеним просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Третя особа до суду не з'явилася, повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, допитавши в судовому засіданні свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідивши матеріли справи та зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 08.04.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір довічного утримання, за змістом якого позивач передала, а відповідач отримав у власність квартиру АДРЕСА_2, яка належала позивачу на праві власності. Відповідно до п.6 вказаного договору, відповідач зобов'язувався довічно утримувати позивача, забезпечувати харчуванням, одягом, ліками, необхідною допомогою зі зберіганням в її безкоштовному довічному користуванні вказану квартиру, а в разі смерті відчужувача - поховати її, що мало грошовий еквівалент і оцінювався у розмірі 260 грн. щомісячно.
Відповідно до п. 7 договору відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, а саме оплачувати послуги з утримання будинку та прибудинкової території, газопостачання, електроенергію, абонентську плату за телефон та інші витрати, пов'язані з оплатою квартири.
Інших обов'язків, які б покладалися на відповідачів щодо утримання чи догляду позивача сторони не передбачили.
Згідно ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням або доглядом довічно.
За правилами ст. 749 ЦК України сторони, укладаючи договір довічного утримання, повинні визначити всі види матеріального забезпечення, обсяг, способи та форми. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, прийнятих на себе за договором, незалежно від його вини. Правовими наслідками такого розірвання є те, що відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення, а усі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню (ст. 756 ЦК України).
Відносини, які виникли при укладенні договору довічного утримання, направлені на підтримання належного рівня матеріального забезпечення і є правовою формою забезпечення непрацездатних громадян, що закріплюється умовами договору.
Судом встановлено, що питання дотримання умов договору довічного утримання зі сторони відповідача було предметом судового розгляду Дніпровським районним судом м. Києва, рішенням якого від 16.03.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено у розірванні даного договору (а.с. 14).
Предметом доказування у даному спорі є виконання чи невиконання умов договору зі сторони відповідача з моменту укладання даного договору.
Як вбачається зі змісту договору довічного утримання, за умовами договору позивач передала у власність відповідачу належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2, а відповідач взяв на себе зобов'язання довічно повністю утримувати позивача, забезпечуючи його харчуванням, доглядом, необхідною допомогою. Вартість матеріального забезпечення сторонами була визначена у розмірі 260 грн. на місяць. У випадку інфляції ця сума збільшується згідно встановленого державного коефіцієнта індексації доходів населенню.
Судом встановлено, що відповідачем умови оспорюваного договору виконувались саме з дотриманням зазначених вище вимог і виплачувались кошти з урахуванням індексу інфляції, що підтверджується відповідними квитанціями про грошові перекази та розписками про отримання позивачем грошових коштів (а.с. 37 -43).
Суд не приймає до уваги та критично ставиться до пояснень свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 оскільки свідки знайомі з відповідачем вже після укладення договору довічного утримання, вказаним свідкам не відомі обставини укладання договору, умови договору, а що стосується невиконання умов договору з боку ОСОБА_2, то їм ці обставини відомі зі слів ОСОБА_1 Крім того, пояснення вказаних свідків фактично спростовуються іншими доказами у справі, а також поясненнями самого позивача.
Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснили, що відповідач ОСОБА_2 належним чином виконує умови договору. Крім того, свідки зазначили, що неодноразово відповідач возив позивача до лікарні, коли останній було необхідно. Позивач неодноразово отримувала від відповідача кошти.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що договір довічного утримання між відповідачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено по ініціативі та за пропозицією позивача, цю обставину в судовому засіданні підтвердила і сам позивач.
Таким чином, судом встановлено, що відповідач добросовісно виконує покладені на нього за договором довічного утримання обов'язки, надавав позивачу необхідне харчування, забезпечував належний догляд і необхідну допомогу, а ОСОБА_1 не навела переконливих доказів порушення прав або ж законних її інтересів з боку відповідача, а натомість, ОСОБА_2 підтвердив факт виконання ним договірних зобов'язань, у зв'язку з чим, суд не вбачає підстав для розірвання вказаного договору.
Крім того, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 в односторонньому порядку почала відмовлятися від договору довічного утримання, а в силу положень ст. 755 ЦК України одностороння відмова відчужувача від договору довічного утримання не є підставою для його розірвання, тому правових підстав для задоволення позову немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 744, 749, 755 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Державний нотаріус Сьомої державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності - відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя :