Справа № 819/510/13-a
"12" квітня 2013 р. м. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:
головуючої судді Мірінович У.А.
при секретарі судового засідання Колісник Н.В.
за участю:
представника позивача: Муравки В.П.,
представників відповідача: Дупіряк І.М., Яворської С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за адміністративним позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції до відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" про стягнення заборгованості, -
Тернопільська об'єднана державна податкова інспекція звернулася у Тернопільський окружний адміністративний суд з позовом до відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" (надалі - ВАТ "Текстерно") про стягнення за рахунок коштів з рахунків в банківських установах, що обслуговують ВАТ "Текстерно" та за рахунок готівки, що належить ВАТ "Текстерно" податкового боргу на суму 703777, 90 грн.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, суду пояснив, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував узгоджені суми податкового зобов'язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами по земельному податку з юридичних осіб за період з червня 2012 року по грудень 2012 року включно в сумі 703777,90 грн.
Відмітив, що зазначена сума боргу неохоплює сум боргу, які включені до кредиторських вимог у справі №1/Б-294 про визнання ВАТ "Текстерно" банкрутом та до позовних вимог у судових справах № 1/80-4560, № 2-а-694/09/1970, № 2-а/1970/2272/11, № 2-а-1970/2472/12 за позовом Тернопільської ОДПІ до ВАТ "Текстерно" про стягнення податкової заборгованості. Оскільки відповідач не сплатив в добровільному порядку вищевказаний податковий борг, то просив стягнути його за рахунок готівки, що належить ВАТ "Текстерно" та з рахунків у банках, обслуговуючих ВАТ "Текстерно".
Наголосив, що у 2001 році відповідачеві було виставлено першу та другу податкові вимоги. Однак, податковий борг відповідачем з часу виставлення першої вимоги (8 жовтня 2001р.) не погашався, а навпаки збільшувався (не є погашення податкового боргу і включення такої заборгованості до кредиторських вимог у справі про банкрутство). Відповідно, податкові вимоги не були відкликані, а тому нові податкові вимоги позивачем не складались, та на адресу відповідача не направлялись.
Доповнив, що Податковий кодекс України та наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1037 «Про затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків» не містять норми про необхідність повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. Відповідно, орган державної податкової служби не має повноважень повторно надсилати податкову вимогу платнику податків у разі збільшення податкового боргу.
Також, представник позивача зазначив, що у випадку коли сума податкового боргу, зазначеного у поданні про стягнення коштів за податковим боргом, більша, ніж сума податкового боргу, зазначеного в податковій вимозі, яка була надіслана платнику податків, орган державної податкової служби повинен надати суду документальне підтвердження того, що податковий борг збільшився після надсилання (вручення) платнику податків податкової вимоги.
Якщо розмір податкового боргу збільшився після надсилання податкової вимоги, то податковий орган не повинен надсилати нову податкову вимогу незалежно від того, з якого саме податку збільшився податковий борг - із того, що зазначений у податковій вимозі, чи з іншого. При цьому заявник (позивач) не повинен подавати до суду доказів, що підтверджують надсилання повторних податкових вимог у разі, якщо податковий борг збільшився після надсилання податкової вимоги.
Представники відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти позову, суду пояснили, що відповідно до п. 59.1, п. 59.4 ст. 59, Податкового кодексу України у разі коли платник податків, в тому числі який самостійно подав податкові декларації, не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги, а тому право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу тільки на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.
Надалі представники відповідача зазначили, що всупереч вищенаведеним нормам Податкового кодексу України, Тернопільська ОДПІ не надіслала та не вручила ВАТ «Текстерно» жодної податкової вимоги, а податкові вимоги які датовані 2001 роком, не повинні братися до уваги, з причини того, що Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2003 року у справі №1/Б-294 порушено провадження по справі про визнання банкрутом ВАТ «Текстерно» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Відповідно, на думку відповідача, позивач ненаділений правом на звернення з позовом до суду з приводу стягнення поточної заборгованісті ВАТ «Текстерно», оскільки на таку заборгованість позивачем не було надіслано відповідачеві податкової вимоги.
З приводу наявності податкового боргу, який є предметом спору у дані справі, представниками відповідача визнано, що ВАТ «Текстерно» не в повному обсязі сплачував узгоджені суми податкового зобов'язання, та за період з червня 2012 року по грудень 2012 року включно, у відповідача виникла заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами по земельному податку з юридичних осіб в сумі 703777,90 грн.
Також, представники відповідача визнали, що перша податкова вимога №1/4 від 8 жовтня 2001р., та друга податкова вимога №2/529 від 8 листопада 2001р. були отримані відповідачем, та не були оскаржені, чи скасовані у встановленому порядку, а також не відкликались позивачем. Крім того, представниками відповідача визнано, що з 2001 року по час розгляду справи судом, податковий борг відповідачем жодного разу в повній мірі не погашався, а збільшувався. Не є погашений податковий бог і який включений до кредиторських вимог у справі про банкрутство ВАТ «Текстерно».
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відкрите акціонерне товариство "Тернопільське об'єднання "Текстерно" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та перебуває на обліку в Тернопільській ОДПІ, як платник податків.
Відповідно до ст. 67 Конституції України та пп.16.1.4. п.16.1. ст. 16 Податкового кодексу України на відповідача покладений обов'язок сплачувати податки і збори в строки та у розмірах, встановлених законодавством.
Як слідує з матеріалів справи, відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував узгоджені суми податкового зобов'язання, внаслідок чого станом на 28.02.2013 року у нього виникла заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами по земельному податку з юридичних осіб за період з червня по грудень 2012 р. в розмірі 703777,90 грн., що підтверджується розрахунком суми позовних вимог, податковими деклараціями з плати за землю та обліковими картками платника податку, та визнано відповідачем.
Доказів, які б свідчили про погашення даної суми заборгованості на день розгляду справи, суду сторонами не надано.
Таким чином, сума 703777,90 грн. податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб, яка самостійно визначена платником податку у поданих позивачем відповідних податкових деклараціях, є узгодженою у порядку і на умовах, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до п.п. 14.1.156 п. 14 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.
Статтею 269 ПК України, передбачено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, а згідно ст. 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до п. 287.3. ст. 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Несплачене у встановлений строк податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному порядку, визнається згідно п.п 14.1.175 п.14. ст. 14 ПК України сумою грошового зобов'язання, самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження.
Таким чином, заборгованість відповідача перед бюджетами та державними цільовими фондами по земельному податку з юридичних осіб в розмірі 703777,90 грн. є сумою грошового зобов'язання, самостійно узгодженого платником податків, та є податковим боргом.
Судом встановлено, що у зв'язку з несплатою податкового боргу згідно ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 01.12.2000 року №2181-ІІІ (далі - Закон №2181-ІІІ), який діяв на момент виникнення правовідносин, позивачем на адресу боржника (платника податків) були направлені перша податкова вимога № 1/4 від 08.10.2011 року та друга податкова вимога від 08.11.2001 року № 2/529.
Зазначені вище податкові вимоги отримані відповідачем, не скасовані, та у встановленому порядку не відкликані.
Твердження представника відповідача про те, що податкові вимоги які датовані 2001 роком, не повинні братися судом до уваги, з причини того, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2003 року у справі № 1/Б-294 порушено провадження по справі про визнання банкрутом ВАТ «Текстерно» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому на поточну заборгованість позивачу необхідно було виставляти нові податкові вимоги є хибним, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 11 червня 2003 року в порядку статті 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-ХІІ порушено провадження у справі про визнання ВАТ "Текстерно" банкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Проте, як підтверджується належними доказами у справі, в тому числі обліковими картками платника податків відповідача за 2001 - 2013рр., а також визнано в судовому засіданні і представниками відповідача, - ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" податковий борг з 2001 року та по час розгляду справи судом жодного разу у повному обсязі не погашався, а збільшувався. Таким чином, відповідно до ст. 6 Закону № 2181-ІІІ, ст. 60 Податкового кодексу України вищевказані податкові вимоги не відкликались.
Слід зазначити, що Податковий кодекс України не містить норми про необхідність повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу. Тому орган державної податкової служби не має обов'язку повторно надсилати податкову вимогу платнику податків у разі збільшення податкового боргу.
У відповідності до п. 95.1 ст. 95 ПК України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до пп. 20.1.18 п. 20.1 ст. 20 зазначеного Кодексу органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Положення ст. 12 цього Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію. Таким чином, це положення слід застосовувати у контексті статті 1 цього Закону, де наведене саме визначення мораторію.
Системний аналіз змісту вищезазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.
Враховуючи те, що строк виконання податкових зобов'язань по земельному податку настав у відповідача після 11 червня 2003 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється, та не припиняються заходи, спрямованих на їх забезпечення.
Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону №2343-ХІІ лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.12.2011 року у справі № 21-348а11 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Тернопільське об'єднання «Текстерно» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень. У постановах від 25 червня 2011 року (справа №21-113а11) та від 4 липня 2011 року (справа №21-144а11) Верховний Суд України також дійшов до аналогічного висновку.
Згідно п.п 20.1.18. п. 20.1. ст. 20 ПК України, органи державної податкової служби мають право, зокрема, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до п. 95.4 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати по справі згідно ч.4 ст.94 КАС України з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 94, 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Тернопільське об'єднання "Текстерно" (46000, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Текстильна,18, код ЄДРПОУ 00306650) за рахунок коштів з рахунків в банківських установах, що обслуговують ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" (код ЄДРПОУ 00306650) та за рахунок готівки, що належить ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" (код ЄДРПОУ 00306650) податковий борг на суму 703 777 (сімсот три тисячі сімсот сімдесят сім) гривень 90 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий суддя Мірінович У.А.
копія вірна
Суддя Мірінович У.А.