Справа № 1519/2-1075/11
Справа №2-1075/2011
Провадження №2/1519/2737/2012
29 листопада 2012 року місто ОСОБА_1
Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:
головуючого судді -Плавича І.В.,
при секретарі -Бабаєвій З.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про вселення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним, -
В провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про вселення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним.
В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду позивач посилався на ті обставини, що квартира під №1 в будинку №59 по вулиці Середній у місті Одесі належала дружині ОСОБА_2 -ОСОБА_6 Однак 13 жовтня 2005 року особа померла, після чого відкрилась спадщина до наведеного майна.
Позивач пояснював, що спадщину фактично прийняв та у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Окрім нього спадкоємцем, що прийняла спадщину є ОСОБА_3 -мати померлої.
Однак не зважаючи на законність майнових прав ОСОБА_2 на спадкове майно, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 перешкоджають позивачеві у належній реалізації цих прав щодо вказаної квартири, самовільно змінили замки вхідних дверей.
У зв'язку з викладеними обставинами і через неможливість вирішення виниклих питань позасудовим шляхом, ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом.
Справа вже розглядалась судом. Так, згідно заочного рішення Малиновського районного суду міста ОСОБА_1 від 28 травня 2009 року, заявлений позов був задоволений. Але за заявою відповідачів ухвалою Малиновського районного суду міста ОСОБА_1 від 11 лютого 2010 року вказане заочне рішення було скасоване та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
При новому розгляді справи заявлений позов було уточнено та остаточно ОСОБА_2 просив суд вселити його в квартиру АДРЕСА_1, зобов'язати відповідачів передати йому ключі від вхідних дверей та стягнути з відповідачів суму компенсації заподіяної моральної шкоди у розмірі 5000,00 гривень.
Після скасування заочного рішення відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 пред'явили зустрічний позов до ОСОБА_2, що був прийнятий судом та об'єднаний для спільного розгляду з первісним позовом у встановленому порядку.
Обґрунтовуючи зустрічні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилались на ті обставини, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є фіктивним, оскільки був укладений без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Позивачі свідчили, що ОСОБА_6 була важкохворою людиною, внаслідок загального стану здоров'я не могла у повному обсязі розуміти значення своїх дій та керувати ними, особи спільно ніколи не проживали, подружніх відносин не підтримували.
Таким чином ОСОБА_3, ОСОБА_4 в зустрічному позові просили суд визнати недійсним шлюб, укладений 26 жовтня 2002 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6
ОСОБА_2 разом із повноважним представником у відкрите судове засідання з'явився, заявлені вимоги підтримав, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.
ОСОБА_4, яка діє від власного імені, а також як представник ОСОБА_3 та ОСОБА_7, разом із повноважним представником у відкрите судове засідання з'явилась, заявлені вимоги підтримала, в задоволенні первісного позову просила відмовити.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги обставини спору та пояснення сторін, дослідивши представлені суду та забезпечені письмові докази, допитавши свідків, надавши виниклим між сторонами правовідносинам належну правову оцінку, суд прийшов до висновку про часткове задоволення первісного позову ОСОБА_2 та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 -виходячи з наступного.
Під час розгляду цивільної справи і на підставі присутніх в ній доказів судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу №2000-066 И від 11 жовтня 2000 року, зареєстрованого Філією Іллічівського району Одеської універсальної біржі «Витязь»в «Журналі реєстрації договорів по об'єктам нерухомості»під реєстровим №2000-066 И, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 40,8кв.м., на праві приватної власності належала ОСОБА_6
Однак 13 жовтня 2005 року ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ЖД №033317, виданим Першим відділом РАЦС Приморського РУЮ міста ОСОБА_1 від 09 листопада 2005 року, актовий запис за №9229 від 13 жовтня 2005 року. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина до її майна у вигляді, зокрема, зазначеної квартири.
Перевіряючи обґрунтованість вимог про визнання оспорюваного шлюбу недійсним, суд звернув увагу на наступне.
Звертаючись до суду із даними вимогами, ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилаються одночасно на норми діючого Сімейного кодексу України, та норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, що втратив чинність. Однак з такою позицією суд погодитись не може, оскільки оспорюваний шлюб був укладений 26 жовтня 2002 року, а діючий Сімейний кодекс України набув чинності з 01 січня 2004 року. Суд виходить з того, що за загальним правилом нормативно-правовий акт не має зворотної дії у часі, а це свідчить про те, що до кожних події, факту чи відносин має застосовуватись той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент, коли вказані подія, факт чи відносини мали місце. Принцип незворотності дії нормативно-правового акту в часі закріплений ст. 58 Конституції України, в якій зазначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_4 підлягають оцінці за нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України в редакції від 29 листопада 2000 року (надалі за текстом - КпШС України).
Згідно ст. 45 КпШС України, шлюб може бути визнаний недійсним в разі порушення умов, встановлених статтями 15-17 цього Кодексу, а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб). Визнання шлюбу недійсним провадиться в судовому порядку.
В силу ст. 47 КпШС України, позов про визнання шлюбу недійсним може бути пред'явлений одним з подружжя, прокурором і особами, права яких порушені. Пред'являти позов про визнання шлюбу недійсним внаслідок недосягнення подружжям шлюбного віку вправі самі неповнолітні, їх батьки, органи опіки і піклування та прокурор. Позов про визнання недійсним шлюбу, який укладено особою, визнаною недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства, може бути пред'явлений особами, зазначеними в частині першій цієї статті, а також опікуном недієздатного та органами опіки і піклування.
Суд встановив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 з грудня 2000 року підтримували стосунки. Після набуття ОСОБА_6 права власності на відповідну квартиру, між особами був укладений договір піднайму від 10 вересня 2001 року, засвідчений паспортистом ЖЕУ №73. При цьому як вказує п.5 договору, його укладено на невизначений строк у зв'язку із громадянським шлюбом.
Окрім того, 23 червня 2001 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Фарлеп»було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг за адресою: АДРЕСА_2.
15 травня 2002 року місце проживання ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчать довідки №475 від 04 квітня 2006 року, №545 від 17 травня 2007 року тощо.
Згідно спільної заяви мешканців будинку №59 по вулиці Середній у місті Одесі, з жовтня 2000 року в двокімнатній квартирі АДРЕСА_3 ОСОБА_6 разом із ОСОБА_2, з вказаного моменту особи проживали однією сім'єю, сусіди вважали їх чоловіком і дружиною. Після смерті ОСОБА_6 у квартирі до грудня 2005 року продовжували проживати ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Вказані факти спростовують доводи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі взагалі та непроживання ОСОБА_2 і ОСОБА_6 однією сім'єю зокрема. Так, ОСОБА_6 та ОСОБА_2 займали одну з житлових кімнат, а ОСОБА_3 -іншу, що також проживала в даній квартирі.
За клопотанням сторони позивачів за зустрічним позовом судом була призначена комплексна судово-медичну психолого-психіатричну експертизу, на вирішення якої було поставлено низку питання щодо стану здоров'я ОСОБА_6, можливості особи розуміти значення своїх дій та керувати ними. Згідно висновку експерта №174 від 09 червня 2011 року, складеного експертною комісією Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи, станом на момент укладення шлюбу -жовтень 2002 року -ОСОБА_6 не могла в повній мірі розуміти власних дій та керувати ними.
Під час розгляду справи в судовому засіданні в порядку ст.ст. 147 ч.2, 171 ЦПК України був опитаний судово-медичний експерт ОСОБА_1, доповідач експертної комісії з приводу надання усного пояснення відповідного висновку. Згідно пояснень експерту, зафіксованих технічними засобами, відтворення яких знаходиться в матеріалах справи, експерт загалом підтримав ухвалений висновок.
Оцінюючи експертний висновок та показання експерта, суд звернув увагу на той факт, що висновок про неможливість ОСОБА_6 в повній мірі розуміти власних дій та керувати ними зроблений комісією не у зв'язку із психічними хворобами, розладами чи відхиленнями піддослідної, а як наслідок онкологічного захворювання, відповідного лікування та пов'язаного із цим загального психологічного та емоційного стану особи.
Окрім того позиція сторони щодо фіктивності шлюбу ґрунтується на тому, що ОСОБА_6 внаслідок хвороби та відповідного оперативного лікування буда позбавлена репродуктивних органів і, як наслідок, -репродуктивної функції. Проте суд не вбачає можливим погодитись з цими доводами -виходячи з наступного.
Так, факт створення сім'ї і побудову сімейних відносин, що ґрунтуються на добровільному шлюбному союзі жінки і чоловіка, не можна ототожнювати та пов'язувати із наявністю чи відсутністю репродуктивної функції в одного з подружжя, що обумовлено об'єктивним станом здоров'я.
Як встановлено висновком експертизи, ОСОБА_6 була позбавлена репродуктивної функції з 1994 року, однак суд не вбачає підстав для розгляду цієї обставини в якості доказу фіктивності оспорюваного шлюбу, оскільки аналіз сімейного законодавства вказує на те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відсутність спільних дітей в подружжя в законодавчому розумінні не може розцінюватись як свідчення неповноцінності такої сім'ї чи вказувати, що такий шлюб укладений без наміру створення сім'ї та набуття особами прав та обов'язків подружжя.
У зв'язку із характером хвороби, ОСОБА_6 періодично проходила медичні обстеження, оглядалась лікарями різного профілю та отримувала відповідне лікування. За життя у особи не було діагностовано будь-яких стійких психічних розладів, на відповідному обліку особа не перебувала та за медичною допомогою з цього приводу не зверталась.
Одночасно з цим, позивачі за зустрічним позовом посилались на ті обставини, що витрати на поховання померлої здійснювались її матір'ю -ОСОБА_3, а не ОСОБА_2 Проте такий довід на користь недійсності шлюбу суд також не може прийняти до уваги, оскільки ці правовідносини чітко врегульовані ст. 1232 ЦК України, за якою зокрема спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця. Однак в процесі розгляду справи вимог з цього приводу не заявлялось, що унеможливило їх розгляд в силу ст. 11 ЦПК України. Таким чином суд вбачає доцільним роз'яснити, що ОСОБА_3 не позбавлена права заявити відповідні вимоги про відшкодування витрат на поховання.
Матеріали справи свідчать, що питання про недійсність шлюбу порушене ОСОБА_3, ОСОБА_4 в травні 2010 року в зустрічному позові, пред'явленому при новому розгляді справи, тобто майже через 8 років після його укладення та 5 років після смерті ОСОБА_6, в той час як первісно позов ОСОБА_2 пред'явлено в жовтні 2005 року.
Виходячи з наведеного, при розгляді справи суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань сторони позивачів за зустрічним позовом щодо фіктивності шлюбу та відмовляє у задоволенні відповідних вимог про його недійсність.
У зв'язку з цим спадкування в даному випадку має здійснюватись за законом на загальних підставах.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Як наводить ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як встановлено ст. 1258 ч.ч.1,2 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. При цьому, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦК України.
Відповідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
З викладеного випливає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями першої черги до майна ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_2 є чоловіком померлої, а ОСОБА_3 -її матір'ю, що підтверджується наданими суду документами, які з'ясовують родинні відносини.
Як свідчать витребувані судом матеріали спадкової справи №445/2005, відкритої за заявами спадкоємців ОСОБА_6, заведеної П'ятою одеською державною нотаріальною конторою, із заявами про прийняття спадщини звертались ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Після чого на ім'я ОСОБА_3 нотаріусом було видане свідоцтво про право на спадщину за законом від 19 квітня 2007 року на 1/2 частку спірної квартири. Проте питання про видачу свідоцтва на ім'я ОСОБА_2 щодо відповідної частки спадщини нотаріусом вирішене не було.
У відповідності до ст. 1268 ч.ч.1,3 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Матеріали справи вказують, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після померлої. При цьому в силу ст. 1268 ч.5 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. А згідно ст. 328 ч.ч.1,2 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Виходячи з викладеного, майнові права ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо квартири №1 по вулиці Середній у місті Одесі повинні розглядатись як рівні.
В процесі розгляду справи суд з'ясував, що за життя ОСОБА_6 у фактичному користуванні ОСОБА_3 знаходилось приміщення жилої кімнати, площею 12,8кв.м., а в користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_6 -приміщення жилої кімнати, площею 13,1кв.м. При цьому підсобні приміщення, а саме: коридор, площею 3,5кв.м.; туалет, площею 0,9кв.м.; кухня, площею 9,4кв.м.; балкон, площею 1,1кв.м. -знаходились в спільному користуванні осіб.
Як встановив суд, після смерті ОСОБА_6 між сторонами склались неприязні стосунки, що викликало тривалий конфлікт, в тому числі -з підстав невизнання спадкових прав ОСОБА_2 як чоловіка померлої на відповідне майно. Так, згідно матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи №6236 від 15 грудня 2005 року, між сторонами по справі після смерті ОСОБА_6 виник конфлікт з приводу проживання в спірній квартирі. Скарги до правоохоронних органів надходили від ОСОБА_2 та робітниками Хмельницького ВМ Малиновського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області були встановлені факти перешкоджання ОСОБА_2 з боку, зокрема ОСОБА_4, ОСОБА_7 у вільному доступі до спірної квартири. Стороною позивачів за зустрічним позовом 21 грудня 2005 року було змінено замки вхідних дверей до житла.
Як зазначалось, ОСОБА_2 на момент розгляду справи не отримав свідоцтва про право на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_6 на частку спірної квартири, однак з урахуванням встановлених обставин, суд визнає наявність у особи майнових прав на це майно.
Згідно ст. 321 ч.ч.1,2 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
В силу ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. При цьому як передбачає ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
На підставі викладеного, суд вбачає обґрунтованою вимогу ОСОБА_2 про вселення до спірної квартири і зобов'язання відповідачів передати особі ключі від вхідних дверей.
На підставі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Дійсно, згідно ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується, зокрема, грішми. При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Разом з тим, згідно ст. 1167 ч.1 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Однак як чітко зобов'язує ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Так, в процесі розгляду даної цивільної справи суд не встановив передбачених законом підстав для задоволення відповідної вимоги ОСОБА_2 щодо відшкодування за рахунок відповідачів моральної шкоди у заявленому розмірі.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про вселення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди -задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_2 в приміщення жилої кімнати, площею 13,1кв.м., квартири АДРЕСА_1.
Зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передати ОСОБА_2 ключі від замків вхідних дверей квартири АДРЕСА_1.
В задоволенні решти вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 -відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: