05 березня 2013 року м. Київ К-23390/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 у справі № 2а-40568/09/2070
за позовом Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод"
до Державної податкової інспекції у Зміївському районі
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Підприємство звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 18.09.2007 № 0005791501/0, яким позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 40 087,30 грн. за затримку на 213 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі -ПДВ) у сумі 80 174,58 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.10.2009 у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих підстав, що позивачем пропущено річний строк звернення до суду, визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки наявність у позивача податкового боргу матеріалами адміністративної справи не підтверджена, а цільове призначення платежів зі сплати Підприємством ПДВ відповідачем не враховано.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 рішення суду першої інстанції скасовано, а позовні вимоги Підприємства задоволено. Скасовуючи судове рішення першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для захисту прав, свобод та інтересів особи Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що норми податкового законодавства не встановлюють можливість органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів.
У касаційній скарзі Державна податкова інспекція, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є спеціальною нормою яка встановлює порядок погашення податкових зобов'язань платника податків, який має податковий борг. Вказаний Закон не містить положень, які б встановлювали інший, ніж передбачений вищевказаною нормою Закону порядок дій платника податків при наявності податкового боргу.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Судами встановлено, що 07.09.2007 працівниками податкової служби проведена документальна невиїзна перевірка своєчасності сплати підприємством ПДВ і податку на прибуток за період з 20.02.2006 по 21.08.2007, за результатами якої складений акт від 07.09.2007.
У ході зазначеної перевірки працівниками контролюючого органу було встановлено, що позивачем в порушення пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" порушено строки сплати узгодженого зобов'язання з ПДВ в розмірі 80 174,58 грн. на 213 календарних днів.
На підставі вищевказаного акта перевірки та пп. 17.1.17 п.17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ податковим органом ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Судами також встановлено, що позивачем 22.01.2007 у податковій декларації з ПДВ за грудень 2006 року у рядку 18.1 задекларовано податкові зобов'язання, які підлягають сплаті до державного бюджету, в розмірі 134 146,00 грн.
Судами досліджені платіжні доручення від 29.01.2007 № 52, від 30.01.2007 № 64, від 31.01.2007 № 8, якими Підприємством було сплачено ПДВ до бюджету за грудень 2006 року в розмірах 100 000,00 грн., 20 000,00 грн. та 14 146,00 грн. відповідно.
Крім того, згодом позивачем було виявлено помилку у податковому розрахунку за грудень 2006 року - завищення у цьому розрахунку податкового зобов'язання з ПДВ на 5 221,00 грн., яка була виправлена 20.02.2007 шляхом подання уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправлення самостійно виправлених помилок.
Однак, як встановлено судами, зазначені платіжні доручення, якими позивачем було сплачено податкові зобов'язання за грудень 2006 року, у ході перевірки не досліджувались, оскільки відповідні суми податкового зобов'язання з ПДВ, що сплачувались позивачем з метою погашення поточних та розстрочених зобов'язань, податковим органом було зараховано у рахунок погашення податкового боргу відповідача, що виник раніше.
Так, пп. 5.3.1 п. 5.3 ст.5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон № 2181-ІІІ) визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Згідно пп. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у встановлені строки, визнається сумою податкового боргу платника податків (відповідача), порядок погашення якого регулюється нормами статей 6-15 вказаного Закону.
Згідно п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
В той же час, ні вказана норма, ні інші норми податкового законодавства не встановлюють можливість органу державної податкової служби змінювати зазначені платником податку в платіжних документах призначення платежів, а узгоджені ним в податковій декларації податкові зобов'язання звітного періоду, не звільняють такого платника від обов'язку сплати поточних податкових зобов'язань за наявності в нього податкового боргу та не позбавляють права податкового органу вживати передбачених заходів щодо його стягнення.
На підставі встановлених обставин та відповідно до зазначених правових норм суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність нарахованих фінансових санкцій позивачу за несвоєчасну сплату задекларованих податкових зобов'язань.
При цьому, суд апеляційної інстанції скасовуючи судове рішення першої інстанції, вірно зазначив, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1 095 днів з моменту отримання такого рішення.
Так, ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.
Проте ч. 3 цієї статті Кодексу також було передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.
Зокрема, такий строк було встановлено Законом № 2181-III. Так, відповідно до п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону № 2181-III було встановлено, що з урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. Підпунктом 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 зазначеного Закону встановлено, що строки давності становлять 1 095 днів.
Таким чином, при визначенні строків звернення до адміністративного суду застосовувалися строки, встановлені відповідно до п. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 та пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону № 2181-III.
Приймаючи до уваги те, що позивач звернувся до адміністративного суду із позовом у визначений чинним законодавством строк, рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції відхиляє доводи органа податкової служби, викладені у касаційній скарзі, і не вбачає підстав для скасування судового рішення апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Зміївському районі відхилити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2010 у справі № 2а-40568/09/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко