Головуючий суду 1 інстанції - Осіпенко Л.М.
Доповідач - Темнікова В.І.
Справа № 22ц/1290/6653/12
Провадження № 22ц/1290/6653/12
15 квітня 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Коновалової В.А., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря - Тищенко І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 19 листопада 2012 року за позовом прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до Жовтневої районної в м. Луганську ради, виконкому Луганської міської ради про надання житла, треті особи - Служба у справах неповнолітніх Жовтневої районної в м. Луганську ради, Управління житлово - комунального господарства Луганської міської ради, -
В січні 2013 року прокурор Жовтневого району м. Луганська в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернувся до суду з даним позовом, який в подальшому уточним і в якому остаточно просив зобов'язати виконавчий комітет Луганської міської ради надати протягом місяця у позачерговому порядку ОСОБА_2, її дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 впорядковане житло у межах норми житлової площі, передбаченої законодавством, а саме в розмірі 13,65 квадратних метра на одну особу.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 19 листопада 2012 року у задоволенні позовних вимог прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було відмовлено за необґрунтованістю.
Не погодившись з зазначеним рішенням, прокурор Жовтневого району м. Луганська в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник прокуратури підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.
ОСОБА_2 також підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.
Представник виконкому Луганської міської ради та Управління житлово - комунального господарства Луганської міської ради не визнала доводи апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Представник Жовтневої районної в м. Луганську ради апеляційну скаргу не визнала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Представник Служби у справах неповнолітніх Жовтневої районної в м. Луганську ради до судового засідання не з,явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що в судовому засіданні було встановлено, що рішенням народного суду Жовтневого району м. Ворошиловграда від 17.12.1986 року ОСОБА_6 була позбавлена батьківських прав стосовно її дітей - ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно рішення виконавчого комітету Жовтневої районної ради народних депутатів № 47/21 від 10.02.1987 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 направлено на утримання до державної установи - дитячого будинку з закріпленням за ними квартири АДРЕСА_1 на підставі ч.3 п.3 ст.71 ЖК УРСР. Рішенням виконавчого комітету Ворошиловградської міської ради народних депутатів від 08.10.1987 року № 324/4 за Управлінням внутрішніх справ міськвиконкому була закріплена як службова спірна трикімнатна квартира АДРЕСА_1 та згідно службового ордеру № 000760 від 20.10.1987 року надана сім'ї дільничного інспектора ОСОБА_9 на склад сім'ї - 4 особи. ОСОБА_2 з вересня 1987 року по серпень 1989 року навчалась в Лутугинській спецшколі - інтернаті, після чого вибула до Денежніковського інтернату. 1 червня 1991 року вона була знову зарахована до Лутугинської спецшколи-інтернату, яку закінчила 1 червня 1996 року. З 1 вересня 1996 року по 15 червня 1999 року навчалася в ПТУ № 26 м. Луганська.
Приймаючи рішення по справі, суд виходив також з того, що відповідно до ст. 71 ч.3 ЖК Української РСР ( в редакції, що діяла у 1987 році) жиле приміщення зберігалося за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку поміщення дітей на виховання в державний дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в жилому приміщенні, з якого вибули діти, залишились проживати інші члени сім'ї. Якщо в жилому приміщенні, з якого вибули діти, не залишились проживати члени їх сім'ї і приміщення надано іншим громадянам або вселення в нього не є можливим, то після закінчення строку перебування дітей у державному закладі, повернення їх від родичів, опікуна (піклувальника) їм у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 46 Житлового Кодексу, надається жиле приміщення виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів за останнім постійним місцем проживання. Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 46 Житлового Кодексу Української РСР позачергово жиле приміщення надається особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, при неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення. При ньому ст. 43 Житлового кодексу та п. 38 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов та надання їм житлових приміщень передбачено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків).
Судом було встановлено, що станом на 07.07.1987 року у квартирі АДРЕСА_1 були відсутні зареєстровані особи - члени сім'ї ОСОБА_2 та квартира на законних підставах була надана іншій сім'ї. Після повернення з дитячого закладу і закінчення ПТУ у 1999 році ОСОБА_2 не зверталась до Жовтневої районної в м. Луганську ради з питанням про надання їй житла, а звернулась лише у 2006 році та відповідно до чинного законодавства рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Луганську ради від 21.11.2006 року № 189 ОСОБА_2 включено до списку позачергового одержання жилих приміщень, в якому вона перебуває за № 401. Таким чином, ОСОБА_2 має право на отримання житла відповідно ст. 46 ЖК України, але в порядку черговості. Підстави для надання ОСОБА_2 житла першою з списку позачерговиків відсутні.
Проаналізувавши дані обставини по справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про зобов'язання виконавчого комітету Луганської міської ради надати протягом місяця у позачерговому порядку ОСОБА_2, її дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 впорядковане житло у межах норми житлової площі, передбаченої законодавством, а саме в розмірі 13,65 квадратних метра на одну особу.
Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті рішення суду.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом при прийнятті рішення не прийняті до уваги положення ч.6 ст. 167 СК України, яка передбачає, що дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього, не заслуговують на увагу , так як на час, коли ОСОБА_2 була поміщена до школи - інтернату, а саме в 1987 році, даної норми права не існувало, а діяла інша норма права, а саме ст. 71 ч.3 ЖК Української РСР, яка передбачала, що житлове приміщення зберігалося понад 6 місяців у випадку поміщення дітей на виховання в державний дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в жилому приміщенні, з якого вибули діти, залишились проживати інші члени сім'ї. Якщо в жилому приміщенні, з якого вибули діти, не залишились проживати члени їх сім'ї і приміщення надано іншим громадянам або вселення в нього не є можливим, то після закінчення строку перебування дітей у державному закладі, повернення їх від родичів, опікуна (піклувальника) їм у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 46 Житлового Кодексу, надається жиле приміщення виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів за останнім постійним місцем проживання. Саме на дану норму права і посилався суд, приймаючи рішення по справі. Більш того, із системного аналізу позовної заяви прокурора Жовтневого району, з якою він звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей, він просив не повернути ОСОБА_2 те житло, яке вона займала до того, як була поміщена в спецшколу - інтернат, а надати їй інше житло.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд, приймаючи рішення, не врахував положення ст.. 247 ч.3 СК України взагалі є некоректним, так як дана норма права взагалі не містить частини 3, а в п. 3 ч. 1 ст. 247 СК України йде мова про те, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону. Тому судом і були проаналізовані в рішенні вимоги закону стосовно можливості та порядку надання ОСОБА_2 житла.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не в повній мірі врахував положення ст.. 33 Закону України „Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування", не заслуговують на увагу, так як дана норма права регулює порядок зарахування дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки та піклування, а також порядок забезпечення таких дітей соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання. При цьому ч. 3,4,5 даної норми права передбачають, що після завершення перебування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа протягом місяця у позачерговому порядку впорядкованим соціальним житлом. Порядок забезпечення соціальним житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа затверджується Кабінетом Міністрів України. Соціальне житло, що надається дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа для проживання, має відповідати санітарним і технічним вимогам.
Таким чином дана норма права не регулює питання надання таким дітям благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання, а як убачається зі змісту позовної заяви, з якою прокурор звернувся до суду, він просив зобов'язати виконавчий комітет Луганської міської ради надати ОСОБА_2 та її дітям саме впорядковане житло у межах норми житлової площі, передбаченої законодавством, тобто в розмірі 13,65 кв. м на одну особу для постійного проживання, а не соціальне житло, але протягом місяця і у позачерговому порядку, що не передбачено зазначеною вище нормою права. Крім того, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника виконкому Луганської міської ради та Управління житлово - комунального господарства Луганської міської ради, в м. Луганську взагалі не має соціального житла та не існує черги на його отримання. На спростування даних пояснень прокурором ніяких доказів суду надано не було. Згідно матеріалів справи ОСОБА_2 була рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Луганську ради від 21.11.2006 року № 189 включена до списку позачергового одержання жилих приміщень, тобто вона перебуває на обліку на отримання благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання, а не соціального житла, і наявність у неї права на отримання благоустроєного житлового приміщення для постійного проживання ніким не заперечується і не оспорюється.
Посилання апелянта на те, що суд не врахував положення ст.. 25 Закону України „Про охорону дитинства" також не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення, виходячи з наступного.
Ч. 5 ст. 25 Закону України „Про охорону дитинства" дійсно передбачено, що діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які до передачі під опіку чи піклування, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім'ї, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не мали впорядкованого житла або вселення яких у приміщення, що зберігалося за ними, неможливе внаслідок його знищення чи пошкодження або з інших поважних причин, що унеможливлюють проживання там цих дітей, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом за місцем їх походження або проживання до влаштування в сім'ї громадян, відповідні заклади в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пп. 9 п. 13 постанови КМУ № 226 від 05 квітня 1994р. „Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" також передбачено, що діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, у тому числі ті, що перебувають під опікою (піклуванням), після закінчення (припинення) перебування у державному навчально-виховному закладі, навчання у професійному навчально-виховному, вищому навчальному закладі, а також молодь цієї категорії після проходження строкової служби в Збройних Силах України забезпечуються позачергово впорядкованим житлом.
Як уже зазначалося раніше право ОСОБА_2 на позачергове отримання впорядкованого житла ніким не оспорюється і тому вона була рішенням виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Луганську ради від 21.11.2006 року № 189 включена до списку позачергового одержання жилих приміщень. Раніше в установленому законом порядку вона не зверталася до відповідних органів з письмовою заявою про надання їй житла. ЇЇ пояснення про те, що вона зверталася в усному порядку не підтверджені належними доказами по справі. Більш того, як пояснила ОСОБА_2 в судовому засіданні, вона не зверталася з такою заявою раніше до 2006року, так як мала тимчасову прописку і вважала, що з такою пропискою її на квартирний облік зараховано не буде. З 2006 року вона отримала постійну прописку в гуртожитку на кв. Восточний в м. Луганську і тоді офіційно звернулася з завою про надання їй житла.
Як убачається з позовної заяви, з якою прокурор звернувся до суду, він просив надати ОСОБА_2 житло у позачерговому порядку саме протягом місяця. Проте, як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не є першою в списку осіб, які стоять в черзі на позачергове отримання житла і також мають статус дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Станом на 13.03. 2013 року вона є п'ятою в черзі серед таких осіб. При цьому першою в даному списку є ОСОБА_8, яка перебуває на обліку з 09.03.2000року і має статус крім того ще й інваліда 1 групи. За таких обставин суд першої інстанції правильно дійшов висновку в межах заявлених позовних вимог про необґрунтованість вимог про зобов'язання виконавчого комітету Луганської міської ради надати протягом місяця у позачерговому порядку ОСОБА_2, її дітям ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 впорядковане житло у межах норми житлової площі, передбаченої законодавством, а саме в розмірі 13,65 квадратних метра на одну особу.
При цьому посилання апелянта в апеляційній скарзі на п. 9 постанови КМУ № 226 від 05 квітня 1994р. „Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування" є некоректним, так як даний пункт передбачає умови медичного обслуговування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування і не має ніякого відношення до предмету спору по даній справі.
Неправильним є також обґрунтування позовних вимог з посиланням на порушення відповідачами вимог, зазначених в п.3 ч.3 ст. 71 ЖК України в новій редакції, так як на час розподілу житла іншим особам в 1987 році, в квартирі, звідки вибула ОСОБА_2, нікого з членів її сім'ї не залишилося і у виконавчого комітету за діючим на той час законодавством не було перешкод для розподіляння даної квартири стороннім особам, а нова редакція даної статті стала діяти тільки з 2000 року.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і фактично містять в собі суб'єктивне тлумачення апелянта норм матеріального та процесуального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені.
Таким чином, переглядаючи рішення суду виключно в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстави для скасування чи зміни рішення в межах доводів апеляційної скарги відсутні.
Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, та керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, п.3 ч.3 ст. 71 ЖК України в редакції 1983р. та в новій редакції, ст.. 46 ЖК України, ст. 25 Закону України „Про охорону дитинства", ст.. 33 Закону України „Про забезпечення організаційно - правових умов соціального захисту дітей - сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування", пп. 9 п. 13 постанови КМУ № 226 від 05 квітня 1994р. „Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування", ст. 167, п. 3 ч. 1 ст. 247 СК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу прокурора Жовтневого району м. Луганська в інтересах ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 19 листопада 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після її проголошення в касаційному порядку.
Головуючий
Судді