Справа № 2-7018/11
08 квітня 2013 р. Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді - Науменко А.В.,
при секретарі - Шияновській Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання угоди договором купівлі-продажу, розділ в натурі майна подружжя виділенням у власність, суд, -
01 вересня 2004 року позивач ОСОБА_1 А А. звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання угоди недійсної.
26 травня 2005 року Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
21 грудня 2005 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси зазначене рішення суду від 26 травня 2005 року скасовано за з новиявленими обставинами.
02 лютого 2006 року позов за заявою ОСОБА_1 об'єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, який знаходився в провадженні судді Чернявської Л.М. з вересня місяця 2004 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 листопада 2007 року зазначені позови об'єднані в одне провадження з зустрічною позовною заявою заявленою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 А А. про розподіл майна подружжя - для спільного розгляду.
14 квітня 2008 року ОСОБА_1 було подано до суду уточнену позовну заяву до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.
14 травня 2010 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя залишено без розгляду та продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.
14 травня 2010 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, йому виділена квартира АДРЕСА_1 та 221\1000 частини квартири АДРЕСА_2. ( т. 3 а.с. 761)
20 жовтня 2010 року ухвалою апеляційного суду Одеської області ухвала та рішення суду першої інстанції залишені без змін ( т. 3 а.с. 825)
23 лютого 2011 року Ухвалою ВСС України судові рішення суду першої та другої інстанції скасовані та справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції ( т. 3 а.с. 1019). В ухвалі зазначене, що судами невірно застосовані норми матеріального права та не прийняті до уваги положення норм, що регулюють спірні правовідносини, а саме КпШС України, Закону України «Про власність» та Цивільного Кодексу України ( в редакції 1963 року). Не перевірені відповідні доводи сторін щодо часу з якого вони почали проживати разом однією сім'єю. Без надання оцінки встановленим обставинам, що одна зі спірних квартир придбана на кошти НКО «Афганська община» по угоді з ОСОБА_1 суди дійшли передчасного висновку, без врахування ст. 24 КпШС (роздільна власність подружжя), про віднесення цієї квартири до спільного майна сторін. Судами не встановлені докази участі ОСОБА_2 у придбанні двох спірних контейнерів на ринку.
Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2011 року справа прийнята до нового розгляду судом у новому складі ( т. 4 а.с. 2)
На виконання ухвали ВСС України позивач уточнив свої позовні вимоги без зміни вимоги та обставин справи, залишивши в якості відповідача тільки ОСОБА_3, вказуючи на положення ст. ст. 58, 112 ЦК України в редакції 1963 року, ст. 17 Закону України «Про власність», ст. 22-23 КпШС України, а також ст. 69-71, 74 СК України, ст. 357, 367 372 ЦК України ( в редакції 2003 року).
11 травня 2012 року позивач звеличив позовні вимоги без зміни предмету та обставин справи, зокрема щодо удаваності договору дарування від 12.09.2002 року на підставі ч. 2 ст. 58 ЦК України ( 1963р.) та просив визнати зазначений договір договором купівлі-продажу 221\1000 частини квартири АДРЕСА_2 та розділити в натурі між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільне сумісне майно подружжя виділенням у власність ОСОБА_1 ОСОБА_2: - квартири АДРЕСА_1; - 221\1000 частини квартири АДРЕСА_2 ( т. 4 а.с. 12, 128-130).
31 жовтня 2011 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси зустрічна позовна заява ОСОБА_3 залишена без розгляду на підставі заяви останньої. ( т. 4 а.с. 52).
10 липня 20012 року на виконання ухвали ВСС України, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси залишені без розгляду усі попередньо заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 (до 11 травня 2012 року) на підстави заяви останнього ( т. 4 а.с. 148).
12 липня 2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси по справі була призначена судова експертиза, на час її проведення розгляд справи зупинений ( т. 4 а.с. 154). 04 грудня 2012 року провадження по справі відновлене. Суд звертає увагу, що відповідач своїми діями перешкоджала проведенню експертизи, та не представила експерту спірне нерухоме майно для огляду, у зв'язку з чим суд застосовує положення ст. 146 ЦПК України та приймає висновки експерта, як встановлений факт по встановленню ринкової вартості спірного майна по показникам стану «максимально », «середньо» та «максимально».
Позивач ОСОБА_1 та його представники у судовому засіданні наполягали на задоволенні позову, вказали що позивач та ОСОБА_3 мешкали разом однією сім'єю с 1993 року, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, спільний бізнес щодо торгівлі посудом. Далі 30.12.2000 року вони зареєстрували шлюб в якому знаходились до липня 2004 року. Дітей від шлюбу немає. Відповідачка розірвала попередній шлюб в квітні 1992 року, а ОСОБА_1 фактично на початок 1993 року припинив попередні шлюбні відносини з ОСОБА_8, офіційно розірвавши шлюб з нею в 1994 році. За вказаний період ними за сумісні кошти було придбано наступне майно: 01.03.98 року придбане внаслідок спільної праці як членів однієї сім'ї та рівноправних партнерів по бізнесу, за кошти від спільного прибутку, внаслідок ведення спільного бізнесу тобто спільної діяльності - два контейнери на торговому місці №1740 контейнерного комплексу ТОВ «Промтоварний ринок». Однак, 01.07.2004 року відповідачка без згоди позивача здійснила відчуження майна, а саме уклала договір купівлі-продажу вказаного майна з ОСОБА_9, незважаючи на письмове застереження останнього про це до адміністрації ТОВ «Промтоварний ринок», а отриманими грошима розпорядилась на власний розсуд. Квартира АДРЕСА_3 придбана на підставі договору купівлі - продажу від 11.09.1998 року також за кошти від спільного прибутку, внаслідок спільної праці по веденню спільного бізнесу, тобто спільної діяльності. Позивач вказує, що при придбанні вказаного майна сторони виходили з рівності часток у вказаному майні та рівної участі спільної діяльності в бізнесі та отримання прибутку.
Далі, знаходячись в шлюбі сторони придбали квартиру АДРЕСА_4, на підставі договору купівлі - продажу від 01.10.2001 року, яка є спільним майном подружжя. Однак, 18.09.2002 року відповідачка, без згоди та всупереч волі позивача, з оформленням фіктивної письмової згоди від його імені що підтверджується висновком судової експертизи, уклала незаконний договір дарування квартири на користь своєї матері ОСОБА_7 без наміру створити юридичні наслідки.
12.09.2002 року укладений удаваний договір дарування 221/1000 частини квартири АДРЕСА_5, який вчинений для приховування в дійсності договору купівлі-продажу ОСОБА_5 вказаної частини квартири на користь ОСОБА_3. Дана квартира була придбана за кошти отримані в якості допомоги від НКО «Афганська община» в сумі 174000 грн, тому цей удаваний договір дарування підлягає визнанню як договір купівлі - продажу. Під час первинного розгляду справи ОСОБА_5 була залучена у якості відповідача по справі по вимозі визнання угоди недійсною, підтвердила письмовою заявою обставини саме продажу вказаної квартири за кошти яки отримала у повному обсязі, але участь у справі не брала за клопотанням. Представники відповідача наполягають, що не потрібно визнавати цей договір дарування недійсним, тому як він підлягає визнанню удаваним, а саме вчиненим сторонами договором купівлі-продажу.
Майно та його частки мають розподіляється в натурі, але згідно до вимог Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11, якщо один із подружжя здійснив відчуження майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. На підставі чого, позивач просить врахувати при розподілі спільного майна незаконне відчуження позивачкою вказаної квартири № 2 та два контейнери на торговому місці №1740. Вказує, що згідно висновків судової експертизи він просить виділити йому при розділі майно на суму по встановленому максимальному варіанту - 1 161 910 грн.., а відповідач вже розпорядилася частиною спільного майна на суму у мінімальному розмірі 1 612 195 грн. Заявили, що відповідачці не підлягає виділенню будь-яке майно, оскільки має бути зараховане майно, яким вона незаконно розпорядилася шляхом її відчуження третім особам проти волі позивача як співвласника.
Відповідачка та її представник проти задоволення позову заперечували, надали письмові пояснення по справі( т. 4 а.с. 53). Наполягають на тому, що два контейнери на торговому місці №1740 контейнерного комплексу ТОВ «Промтоварний ринок» та квартира АДРЕСА_1 були придбані ОСОБА_3 у 1998 році, тобто, до укладення шлюбу між позивачем та відповідачкою. Придбання ОСОБА_3 спірного майна у 1998 році від спільного прибутку, внаслідок ведення спільного бізнесу, спільної діяльності та праці сторін як членів однієї сім'ї та рівноправних партнерів по бізнесу недоведене позивачем. 221/1000 квартири АДРЕСА_2 відчужена за законним та не скасованим договором дарування від 12.09.2002 року, а висновок судової почеркознавчої експертизи від 26.0.06.2006 року не слід брати до уваги. Таким чином, вказують що вищезазначене майно не входить до складу майна, набутого сторонами за час шлюбу та не відноситься до спільного майна подружжя, а тому, відповідно, поділу не підлягають. Позивач не звертався з вимогами про визнання недійсним договору дарування 221\1000 частини квартири № 1, тому неправомірно просить одразу визнати його удаваним та укладеним, як договір купівлі-продажу. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши заново за клопотанням сторін свідків, що раніше давали свідчення ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18З.У., ОСОБА_19, повно і всебічно з'ясувавши обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача ОСОБА_1 та вважає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Розглядаючи правовідносини між сторонами слід розмежувати їх до 1 січня 2004 р. ( до прийняття норм Сімейного Кодексу та Цивільного Кодексу у нової редакції) та після цієї дати на що звернув увагу суд касаційної інстанції.
Відповідно до законодавства чинного на час виникнення частини спірних правовідносин спільною сумісною власністю є: майно, нажите тільки подружжям за час шлюбу, що передбачено ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС. Правила статей 22, 28, 29 КпШС не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори повинні вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. N 697-XII, відповідних норм ЦК і з урахуванням роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. N 20:
- «Розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.
Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. (Постанова Пленуму Верховного Суду України, від 22.12.1995, № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності")».
Таким чином, у разі спору, частка в майні сторін повинна визначатися залежно від участі кожного з них у його набутті. Відповідно до ст. 17 Закону "Про власність", який був чинний на момент придбання спірного майна між сторонами, майно, придбане внаслідок спільної праці є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визнається ступенем його трудової участі. (Ухвала, Верховного Суду України, від 04.02.2009, "Про визнання права власності на частину будинку").
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 10, частин 1, 4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Матеріалами справи та показаннями свідків підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1993 року проживали однією сім'єю, були пов'язані спільним побутом. Крім того, вони мали спільний бізнес по торгівельній діяльності через власні магазини та торгові точки, зокрема на контейнерному комплексі ТОВ „Промтоварний ринок”. Спільна діяльність здійснювалася на принципах рівності прийняття участі та розподілення труда для загального прибутку. Торгівельна діяльність була пов'язана з майном працівників, яки були підпорядковані обом сторонам, як партнерам. Однак письмової угоди по розподіленню участі у спільній діяльності та прибутку між сторонами не було.
Так, свідок ОСОБА_10, неодноразово допитана в судовому засіданні, повідомила суду, що знає ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1995 року, так як працювала у них хатньою робітницею з грудня 1995 року по грудень 1996 року в однокімнатній квартирі по вул. Кропивницького, 18. При цьому зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 жили однією сім'єю, гроші їй також платили обоє, коли як. В квартирі було одне ліжко, вони приїжджали додому завжди разом. Також разом придбали майно в квартиру та автомобіль.
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що він з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1995 року по 1996 рік їздили разом в Польщу. Він завжди знав останніх як чоловіка та дружину. В Польщі вони завжди оселялись в одному номері. І хоча в домі в них він не бував, однак йому відомо з бесіди з ними обома, що у них є контейнери на 7 км. та магазин на Дворянській вулиці. Бізнесом вони займалися також разом, як партнери.
З пояснень свідка ОСОБА_12 слідує, що він знає ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1995 року. ОСОБА_20 представив всім ОСОБА_3, як свою дружину Він знає, що останні купили два контейнери на вул. Сірої. За виконану для них роботу гроші йому видавав ОСОБА_1 або ОСОБА_3. Інколи він привозив гроші до них додому - на 1 станцію Чорноморської дороги в однокімнатну квартиру. Крім того, вони сім'ями ходили один до одного в гості. Йому відомо, що в квартирі у них був один диван, та що вони придбали ще два автомобіля. Працював він у них до осені 1997 року.
Свідки ОСОБА_21, ОСОБА_14 пояснили, що знають ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1997 року, так як працювали у них, як у підприємців. Вони знають, що вони були чоловіком та дружиною, вели спільне домогосподарство, також у них був спільний бізнес. Також їм відомо, що вони придбали дві квартири на вул. Буніна, та квартиру по вул. Дворянській в м. Одесі. Коли купували квартиру по вул. Буніна, ОСОБА_1 отримав кошти у своїх друзів. Виручені від реалізації товару кошти вони віддавали будь-кому з них, так як вони були рівноправними партнерами по спільному бізнесу.
З пояснень свідка ОСОБА_15 вбачається, що вона працювала на підприємстві у ОСОБА_3 та ОСОБА_1, які були керівниками. Вони разом їздили за товаром, також разом проживали, були чоловіком та дружиною, їй відомо, що вони купили дві квартири по вул.. Буніна в м. Одесі та квартиру по вул. Дворянській також в м. Одесі. Крім того, на 7 км. на вул. Сірій в м. Одесі у був контейнер, вони були його господарями.
Свідок ОСОБА_13, яка являється ближньою подругою ОСОБА_3 пояснила, що вона ОСОБА_1 бачила у своєї подруги ОСОБА_3 десь приблизно в 1992-1993р. ОСОБА_3 представила його, як свого чоловіка. У них також був спільний бізнес. Вона деякий час допомагала ОСОБА_3 навіть по господарству, так як вони з ОСОБА_1 часто їздили за товаром, а ОСОБА_3 контролювала його реалізацію.
У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність фактів, повідомлених вказаними свідками при неодноразових допитах під час розгляду справи. Даних про яку-небудь зацікавленість в результаті справи немає, їх показання відповідають та не мають протиріч з обставинами, відомостями про які знаходиться інформація в інших зібраних по справі доказах.
Згідно матеріалів справи, 30.12.2000 року сторони зареєстрували шлюб в Малиновському РАГС м. Одеси, актовий запис №658, в якому знаходились до липня 2004 року (т.1. а.с. 6). Дітей від шлюбу немає. Суд звертає увагу, що відповідачка розірвала попередній шлюб в квітні 1992 року, а ОСОБА_1 фактично на початок 1993 року припинив попередні шлюбні відносини з ОСОБА_8, офіційно розірвавши шлюб з нею в 1994 році.
На вимогу висновку суду касаційної інстанції суд, визначає що матеріалами справи спростовується довід відповідача про неможливість спільного проживання сторін однією сім'єю з 1993 року, тому як рішенням Малиновського районного суду від 25.03.1994 року про розірвання шлюбу встановлена обставина припинення ОСОБА_1 шлюбних відносин з ОСОБА_8 з березня 1993 року та роздільного проживання. ( т. 4 .а.с. 102). Факт продовження відносин та їх узаконення укладенням шлюбу де рівність часток передбачена законом ( ст.. 28 КЗпШС) на думку суду є підтвердженням доводів позивача.
За час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 30.12.2000 року та ведення спільної торгівельної діяльності з отриманням загального прибутку, сторонами було придбано майно у вигляді квартири АДРЕСА_1, а також контейнери на торговому місці № 1740 контейнерного комплексу ТОВ „Промтоварний ринок”. Далі після укладення шлюбу було придбане 221/1000 квартири АДРЕСА_2 та квартира АДРЕСА_6.
Крім того, як вбачається з видаткових накладних № ГМ-96 від 31 жовтня 2001 року, № ГМ-139 від 29 жовтня 2001 року, № ГМ-139 від 29 жовтня 2001 року, рахунку - фактури № ГМ-121 від 31 жовтня 2001 року, ПП ОСОБА_1 отримано від ПП „Гемма” товар на підставі договору комісії від 01.08.2001 року (т.2, а. с. 386-388). Відповідно до договорів доручень на покупку товарів: № 1 від 19 лютого 2002 року , № 2 від 10 грудня 2002 року , № 1 від 10 листопада 2001 року ((т.2, а. с. 389-400); договорів комісії № 21 від 01 серпня 2001 року , № 1 від 15 січня 2002 року (т.2, а. с.401-409). ОСОБА_1 вказаний як приватний підприємець, а ОСОБА_3 - як директор ПП „Гемма”. Як вбачається з накладної № РН-7066 від 2 вересня 2003 року, ПП „Гемма” отримано продукцію від ПП „СТ Крафт”, при цьому в графі утримувача значиться підпис ОСОБА_1 (т.2, а.с. 404).
Відповідно ст. 113 ЦК України (1963) володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 11 вересня 1998 року, ОСОБА_22 та ОСОБА_23 продали, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_1 ( т. 1 а.с. 145). Керуючись положеннями ст.112 ЦК України (1963 року), та п.2 ст.17 ЗУ «Про власність» суд також визнає вказане майно таким, що придбане внаслідок спільної праці сторін як членів однієї сім'ї та рівноправних партнерів по бізнесу, а саме за кошти від спільного прибутку, внаслідок ведення спільної діяльності. Вартість даної квартири на час розгляду справи згідно висновку судової експертизи №129/2012 складає 714 278 грн., з урахуванням технічного стану як «Добре», 639152 грн., з урахуванням технічного стану як «задовільне», 564602 грн. з урахуванням технічного стану як «незадовільне».
Позивач наполягає на тому, що до укладення шлюбу, а потім під час шлюбу між сторонами були добрі відносини, що давало можливість на довірі використовувати спільну працю для ведення спільної діяльності «сімейного бізнесу», тому сторони отримували загальний прибуток та разом його використовували. Враховуючи відсутність письмової угоди з цього приводу суд приймає довід позивача що придбання вказаного майна слід розцінювати, як придбання у рівних частках 50\50 у спільну часткову власність.
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що зазначене майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю сторін по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Вказані обставини підтверджуються допитами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_24, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_21 0.3. та письмовими матеріалами справи, а семе відмовним матеріалом ЖРЗПЗ- 5763 Таїровського ВМ Київського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, в якому містяться пояснення ОСОБА_23 та ОСОБА_25 - попередніх власників вказаної квартири про спільне придбання сторонами даної квартири (т.4 а.с. 35 - 37).
Керуючись положеннями ст.112 ЦК України (1963 року), та п.2 ст.17 ЗУ «Про власність» суд визнає вказане майно таким, що придбане внаслідок спільної праці сторін, як членів однієї сім'ї та рівноправних партнерів по бізнесу, а саме за кошти від спільного прибутку, внаслідок ведення спільної діяльності, тобто спільною частковою власністю сторін в розмірі по 1\2 частині, тому враховує при розгляді справи по суті про розділ майна.
Відповідно до договору № 1740, укладеного 24 жовтня 2000 року між ТОВ „Промтоварний ринок” та ОСОБА_3, ТОВ „Промтоварний ринок” надав останній контейнерне місце № 1740 для установки на контейнерного комплексу промринку двох двадцяти футових контейнерів( т. 3 а.с. 590). Аналогічно суд робить висновок, що придбання вказаного нерухомого майна слід розцінювати, як придбання у рівних частках 50\50 у спільну часткову власність. Матеріалами справи підтверджується, що вказане майно слід розглядати не як два металевих двадцяти футових контейнера встановлених один на одний, а як торгівельне приміщення ( точка) в ряду інших на вул. Сірій, яка має відповідну ринкову вартість ( т. 4 а.с. 159-166). Далі відповідно до договору купівлі-продажу від 01 липня 2004 року ОСОБА_3 продала контейнерне місце ОСОБА_9 (т.3, а. с. 592-593), з якою, відповідно 01.07.2004 року ТОВ „Промтоварний ринок” було укладено договір № 1740 (т.3, а. с. 588), та яка, відповідно до договору купівлі-продажу від 17 серпня 2004 року продала ОСОБА_26 ( т. 3 а.с. 604)
Про продаж ОСОБА_3 даного торгового приміщення, ОСОБА_1 не було відомо, що підтверджується його заявою на ім”я ТОВ „Промтоварний ринок” про прохання без його відому, в зв'язку з процесом розірвання шлюбу, не проводити ніяких операцій з приводу продажі та переоформлень контейнерів на місці № 1740 (т.1, а. с.148) Однак, 01.07.2004 року відповідачка без згоди позивача всупереч вимогами ст.358 ЦК України здійснила відчуження майна, а саме уклала договір купівлі-продажу вказаного майна з ОСОБА_9.
Вказані обставини підтверджується допитами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11,ОСОБА_24, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_27. Суд визнає, що показання зазначених свідків не спростовані відповідачем за матеріалами справи.
Згідно висновку судової експертизи №129/2012 від 30.11.2012 року, вартість вказаних контейнерів з врахуванням їх як торгівельної точки, на час розгляду справи складає - 570101 грн Відчуження цього майна відповідачем без згоди позивача здійснене з порушенням положень ст. 113-114 ЦК України ( 1963), тому враховується судом при розгляді справи по суті про розділ майна.
01 жовтня 2001 року, знаходячись у шлюбі ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_28, ОСОБА_29 ОСОБА_30, ОСОБА_31 та ОСОБА_32 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_7, яке відповідно до ст. 22 КпШС України є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ( т. 1. а.с 170) Далі, 18.09.2002 року відповідачка уклала договір дарування вказаної квартири на користь своєї матері ОСОБА_7. (т.1а.с.191). В порушення вимог ст. 23 КпШС України відчуження спільного сумісного майна здійсненне без згоди ОСОБА_1 Вартість квартири на час розгляду справи згідно висновку судової експертизи №129/2012 від 30.11.2012 року складає 1297735 грн., з урахуванням технічного стану як «добре», 1169879 грн., з урахуванням технічного стану як «задовільне», 1043094 грн. з урахуванням технічного стану як «незадовільне».
Висновком судово-почеркознавчої експертизи №3693/5602 від 26.06.2006 року встановлене, що підпис від імені ОСОБА_1 в заяві на ім'я приватного нотаріуса від 18.09.2002 року про згоду на відчуження, виконаний не ОСОБА_1 (т.2 а.с. 31-33). На підставі викладеного суд визнає, що зазначена квартира була відчужена всупереч волі ОСОБА_1 оскільки він не мав наміру її відчужувати та не давав на це згоди, та сам договір дарування з матір'ю укладений без наміру створити юридичні наслідки. Вказані доводи позивача, що визнані доведеними судом не спростовані відповідачем належними доказами.
Згідно положень Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Суд оцінює сам факт оформлення заяви про дозвіл на відчуження майна від імені ОСОБА_1, в якої він не підписувався, як доказ дій ОСОБА_3 направлених на виведення майна зі спільної власності сторін.
Таким чином, суд визнає, що ОСОБА_3 незаконно здійснила відчуження спільного майна подружжя та вартість цього майна підлягає врахуванню при вирішенні справи по суті розділу майна.
Відповідно до договору дарування від 12 вересня 2002 року, ОСОБА_5 відчужила ОСОБА_3 221/1000 частини квартири під № 1 в будинку № 33 по вул. Буніна в м. Одесі на безоплатній основі. (т.1, а.с.24).
Як передбачено ст. 243 ЦК України ( 1963), за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Ухвалою ВСС України від 21.01.2011 року встановлене по даній справі, що вказана квартира в дійсності придбана за кошти в розмірі 174000 грн., що отримані ОСОБА_1 від Національно-культурного об'єднання «Афганська община» міста ОСОБА_31, членом якого він є, як допомога від співвітчизників, що підтверджується угодою від 01.09.2002 року між ОСОБА_1 та іншими членами об'єднання ( т. 1 а.с. 113) Вказані обставини також підтверджені свідками ОСОБА_21, ОСОБА_14
Розпискою ОСОБА_5 від 10.09.2002 року підтверджується що остання в якості оплати за свою квартиру АДРЕСА_8 отримала від ОСОБА_3 172 500 грн./32,500 доларів США/ (т.1, а.с.8). Обставини оплатного відчуження 221\1000 частини квартири, відповідачем належними доказами не спростовані. Доводи відповідача, що зазначена розписка оформлена ОСОБА_5 після спливу часу укладення угоди, не спростовує сам факт отримання коштів, який підтверджений змістом розписки. Доводи, щодо впливу з боку ОСОБА_1 на ОСОБА_5 вже під час виникнення спору не знайшли підтвердження по справі.
Суд звертає увагу, що сторони не заявляли клопотання про допиту ОСОБА_5 у якості свідка при новому розгляді справи, посилаючись на її відмову брати участь у справі, тому при встановлені зазначених фактів керується наявними у справі матеріалами.
Встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі ( Постанова, Пленуму Верховного Суду УРСР, від 28.04.1978, № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними").
Положення цієї норми застосовується у тому разі, коли укладається саме удавана угода, тому що разом із нею укладається і реальна угода. При цьому, укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду та виконують умови реальної угоди ( Ухвала Верховного Суду України від 18.03.2004)
Також, суд дотримується висновку Верховного Суду України, викладеного у Постанові від 14.11.2012, по справі № 6-133цс12, що розглянута з питання неоднакового застосування норм матеріального права, згідно якої є помилковою позиція суду касаційної інстанції що ст. 235 ЦК України не може бути застосована через відсутність судового рішення про визнання цих договорів ( удаваних) недійсними, оскільки для застосування зазначеної норми попереднє встановлення судовим рішенням недійсності (нікчемності) договорів не вимагається.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дані обставини свідчать про той факт, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 відбувся удаваний правочин для приховання укладеного в дійсності договору купівлі - продажу 121/1000 частини квартири № 1, розташованої в будинку № 33 по вул. Буніна з м. Одесі. Тому слід визнати, що правочин, укладений 12 вересня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про дарування 221/1000 частини квартири під № 1 в будинку № 33 по вул. Буніна в м. Одесі є удаваним та вчиненим сторонами договором купівлі-продажу на платній основі.
При цьому, суд вказує, що визнання зазначеного договору дарування недійсним є не потрібним, тому як при визнанні його удаваним суд визнає, що в дійсності між сторонами укладений та виконаний договір купівлі-продажу, при цьому наслідки визнання угоди недійсною не застосовуються, права та обов'язки сторін не змінюються та нові не виникають. Тобто, відповідно до вчиненого договору купівлі-продажу продавець ОСОБА_5 відчужила нерухоме майно передала його покупцю у власність та отримала за це кошти, а покупець ОСОБА_3 придбала майно, отримала його від продавця та здійснила оплату.
Доказів того, що вказана допомога членів об'єднання надана з зобов'язанням повернення не має та умовами угоди з ОСОБА_33 не передбачена, тому дійсно можливо припустити, що передані кошти позивачу є даром та відповідно ст. 24 КЗпШС входять до переліку особистого майна ОСОБА_1 В свою чергу, позивач наполягав на тому, що вказані кошти він отримав від членів об'єднання, за усною умовою як допомога співвітчизнику саме з врахуванням укладення ним шлюбу на потреби сім'ї, тому є спільним майном подружжя яки отримані в інтересах сім'ї. Вказані обставини не спростовані відповідачем не мають протиріччя з іншими матеріалами справи, тому враховуючи що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, суд визнає їх доведеними позивачем.
Вартість квартири на час розгляду справи згідно висновку судової експертизи №129/2012 - 447632 грн., з урахуванням технічного стану як «добре», 408890 грн., з урахуванням технічного стану як «задовільне», 370148 грн. з урахуванням технічного стану як «незадовільне».
Таким чином, 221/1000 частини квартири під № 1 в будинку № 33 по вул. Буніна в м. Одесі суд визнає спільною сумісною власністю сторін в рівних частках ( ст. 28 КЗпШС), яка враховується при вирішенні справи по суті розділу майна.
Свідки викликані за клопотанням відповідача свідчень по фактам, що мають значення по справі та спростовують інші матеріали не надали.
Так, свідок ОСОБА_34, пояснив, що ОСОБА_3 являється його давньою знайомою, яку він знає з 1987 року, а з ОСОБА_1 він не знайомий взагалі. Йому не відомі обставини спільного бізнесу ОСОБА_1 та ОСОБА_3, крім того він ходив у рейси і подробиць не знає.
Свідок ОСОБА_35, яка являється рідною тіткою ОСОБА_3, в судовому засіданні пояснила, що вона була проти її шлюбу з ОСОБА_1, якого бачила всього один раз у ОСОБА_3 Зазначила, що частину грошів на купівлю квартири по вул. Буніна в м. Одесі давала вона, документи з цього приводу не оформлювали. Подробиці життя сторін їй не відомі, деякі обставини вони дізнавалися зі слів ОСОБА_3
Свідок ОСОБА_18 надала пояснення про використання ОСОБА_3 гаражу біля будинку на вул.. Крапівницького для зберігання товару, але на будь-яки факти що мають значення по справі свідок не вказала.
Також суд звертає увагу на допити свідків під час первинного розгляду справи в іншому складі суду про допит яких сторони, зокрема відповідач клопотання не заявляли.
Свідок ОСОБА_9, пояснила, що вона з 1998 року по 2003 рік працювала в магазині у ОСОБА_3, а ОСОБА_1 ніде не працював, тому ОСОБА_3 „тягнула” на собі весь бізнес.
Свідок ОСОБА_36 в судовому засіданні пояснив, що знаходився з ОСОБА_3 в ділових стосунках, інші подробиці не знає.
Свідок ОСОБА_37, яка являється рідною сестрою ОСОБА_3, пояснила, що гроші на квартиру по вул. Буніна, давали батьки ОСОБА_3, хоча вона при передачі грошей не була присутня, також вона не була присутня при купівлі квартир.
Суд ставить під сумнів свідчення даних свідків, так як вони, крім того, що є близькими родичами відповідачки, в їхніх поясненнях також виявлено розбіжності, зокрема, в тому, що свідок ОСОБА_37, яка являється рідною сестрою відповідачки ОСОБА_3, пояснила, що гроші на квартиру по вул. Буніна, давали батьки ОСОБА_3, а свідок ОСОБА_35, яка являється рідною тіткою відповідачки ОСОБА_3 зазначила, що саме вона давала частину коштів на придбання зазначеної квартири.
Таким чином, суд не може покласти показання даних свідків в основу рішення. Ніякими іншими доказами достовірність цих свідчень не підтверджена.
Крім того, при оцінці показань свідків ОСОБА_37 та ОСОБА_35, суд враховує і існуючі між ними та відповідачкою ОСОБА_3 родинні відносини.
Як передбачено ст. 28 КЗпШС України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Виходячи з матеріалів справи у суду не має підстав для визнання нерівними частки сторін у спільному майні подружжя.
На підставі вище викладеного, при розподілі спільного майна між сторонами суд визнає, що частина спільного майна, а саме квартира АДРЕСА_9, та 2 контейнери на торговому місці №1740 контейнерного комплексу ТОВ «Промтоварний ринок» за адресою: Одеська область, Овідіопольский район, с.м.т.Авангард, вул.Базова, 20 на загальну сумму 570101 грн.+ 1043094 грн (мінімальна вартість квартири)= 1 613 195 грн. відчужене неправомірно, без згоди позивача, як співвласника та з самостійним розпорядженням отриманими коштами без відшкодування 1\2 вартості останньому. Таким чином, суд визнає, що ОСОБА_3 фактично розпорядилася частиною від загального переліку спільного майна сторін, яке належить їм в рівних частках, на мінімальну суму 1 613 195 грн., чи для порівняння на максимальну суму в розмірі 1 867 836 грн.
В свою чергу, керуючись положеннями ст. 71 СК України та ст. 358 ЦК України (що є діючими нормами на час вирішення справи по суті) суд вважає правомірною вимогу позивача виділення йому у натурі у власність наявну частину майна від загального переліку, а саме зазначені квартиру № 28 та 221\1000 частини квартири № 1, враховуючи їх максимальну вартість, на сумму 714278грн.+447632грн.=1 161 910 грн., та для порівняння на мінімальну суму 934 750 грн..
Суд розглядає справу в межах позовних вимог, тому визнає та приймає довід позивача, щодо справедливості зазначеної вимоги по розділу майна не враховуючи нерівність частки яка визнана за позивачем при розділі спільного майна з часткою якою вже розпорядилася відповідач.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ОСОБА_33 до ОСОБА_3 про визнання угоди договором купівлі-продажу, розділ в натурі майна подружжя виділенням у власність - задовольнити.
Визнати, що 12.09.2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було вчинено договір купівлі-продажу 221\1000 частини квартири АДРЕСА_2.
Розділити в натурі між ОСОБА_1 ОСОБА_33 та ОСОБА_3 спільне сумісне майно подружжя виділенням у власність ОСОБА_1 ОСОБА_33:
- квартири АДРЕСА_1;
- 221\1000 частини квартири АДРЕСА_2.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги на рішення до Приморського районного суду м. Одеси протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя А.В.Науменко
08.04.2013