№ 201/3030/13-ц
провадження 2/201/1275/2013
15 квітня 2013 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі - Дашкевич Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним і стягнення витрат, -
ОСОБА_1 21 червня 2011 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним і стягнення коштів. Позивач в своїх позовних вимогах посилався на те, що 13 червня 2007 року уклав з відповідачем кредитний договір для споживчих цілей, банк кошти видав і позивач використав їх. Позивач сплачував передбачені договором суми з метою погашення встановленої суми кредиту та відсотків по ньому. Згодом відповідач позивачу повідомив про наявність заборгованості. Було з'ясовано, що кредит укладався з порушенням закону, оскільки містять несправедливі і протиправні положення, що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству (порушені права споживача, не було переддоговірної роботи, позивача введено в оману стосовно загальної відсоткової ставки за кредитом, загальної суми кредитних зобов'язань, фактично був обман щодо умов та наслідків укладання такого договору та інш.). На його звернення до відповідача про з'ясування обставин укладання кредитного договору, боргу спірне питання вирішене не було, була відмова. Вважає вказане неправомірним, оскільки порушує його права, зобов'язання повинно бути законним і справедливим. Просив визнати вказаний договір недійсним з моменту укладення і стягнути його витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ПАТ КБ «ПртиватБанк» в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, в письмовому зверненні до суду позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно на прохання позивача вони уклали з ним кредитний договір, гроші банк надав, позивач ними користується. Позивачем з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми, мається заборгованість. Відповідні ліцензії та дозволи національного банку в них є. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі, справу розглянути без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України..
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що між відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № VIV7GК05931443 від 13 червня 2007 року для споживчих цілей: позивач отримав кредитні кошти у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 69 505.00 доларів США на наступні цілі: у розмірі 55 000.00 доларів США - купівля нерухомості, а також у розмірі 14 505.00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0.84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2.0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту.
Кредит - це кошти та матеріальні цінності, які надаються у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під проценти, тобто на платній основі. Плата складається з процентів та винагороди.
Відповідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними відповідно актів цивільного законодавства. При укладанні даного кредитного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами та прийняті ними як обов'язкові умови договору. Позивач, зі свого боку погодився з такими умовами договору підписавши кредитний договір особисто.
Банк видав вказані кошти і позивач використав їх. Позивач сплачував передбачені договором суми з метою погашення встановленої суми кредиту та відсотків по ньому. Згодом відповідач позивачу повідомив про наявність заборгованості. На думку позивача, кредит укладався з порушенням закону, оскільки містять несправедливі і протиправні положення, що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству (порушені права споживача, не було переддоговірної роботи, позивача введено в оману стосовно загальної відсоткової ставки за кредитом, загальної суми кредитних зобов'язань, фактично був обман щодо умов та наслідків укладання такого договору та інш.). На її звернення до відповідача про з'ясування обставин укладання кредитного договору спірне питання вирішене не було, була відмова. Вважає вказане неправомірним, оскільки порушує її права, зобов'язання повинно бути законним і справедливим. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При підписанні договору сторони погодили, що з укладенням договору досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом договору. Позивач засвідчив, що всі ризики, пов'язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цього договору, позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання цього договору.
Договором передбачалося, що банк надає позичальнику кошти на придбання нерухомості (споживчі цілі) за сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 0.84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2.0 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту. В договорі чітко прописано, які з цих сум виплачуються одноразово, а які щомісячно. Позивач з вказаним погодився повністю і підписав договір, кошти отримав і використав їх.
Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними. Зміна обставин, на які може посилатися позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними є загальними, невизначеними та недоведеними. Оспорюваний кредитний договір складений у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з оскарження кредитного договору, за яким він тривалий час виконував зобов'язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитного договору на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за вказаним договором.
Щодо надання позичальнику необхідної інформації відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити, що з вказаною інформацією позичальник був ознайомлений у повному обсязі та у відповідності до чинного законодавства України, що підтверджується кредитним договором від 13 червня 2007 року, а також копією заяви позичальника. До підписання кредитного договору та складання вказаної заяви позичальник також детально ознайомився з текстом даного договору та додатків до нього. Вказане вище підтверджується власноручним підписом позичальника як заяви, так і кредитного договору. У вказаному вище договорі і заяві позичальника клієнт власноручно зазначив, що він ознайомлений та згодний з умовами кредитування, які були йому надані у письмовій формі. Своїм підписом він підтверджує факт надання йому повної інформації про умови кредитування у ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме: мету, для якої кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредиту з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі обов'язками позичальника;тип відсоткової ставки; суму, на яку може бути наданий кредит; орієнтирна сукупна вартість кредиту та вартість послуги за оформлення договору (перелік усіх розрахунків, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, насамперед таких, як адміністративні розрахунки, розрахунки на страхування, юридичне оформлення та т.п.); строк, на який кредит може бути виданий; варіанти повернення кредиту, в тому числі кількість платежів, їх частоту та об'єми; можливість дострокового погашення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка являється необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим оплати відсотків та про державних субсидіях, на які позичальник має право, та дані про те, від кого позичальник може отримати більш детальну інформацію; переваги та недоліки схем кредитування, які надаються.
В порушення ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо «замовчування відповідача про умови кредиту, позбавлення його можливості дізнатись про всі умови кредиту, укладення правочину під впливом обману та його невідповідності волевиявленню позичальника та невідповідності його внутрішній волі». Позичальник васноручно зазначив дату ознайомлення з вказаною інформацією - 13 червня 2007 року та засвідчив вищевказане своїм підписом. Також, відповідно до п. 3.2 Постанови Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 68 кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу, тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом. Таким чином, при укладанні договору були дотримані усі необхідні умови.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, таким чином ніяких порушень з боку банку немає та позивачеві було про це відомо. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки. Позивач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.
Надаючи грошові кошти позивачеві, банком було задоволене потреби позивача, надавши йому в користування грошові кошти, при цьому передбачивши порядок та умови при яких можлива зміна, в тому числі, і відсоткової ставки за кредитом. Зміни умов договору в частині відсоткової ставки були закладені ще спочатку, тобто позивач, до підписання кредитного договору, мав можливість ознайомитися з його умовами.
Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.
Щодо детального опису загальної вартості кредиту, то відповідно до п. 6.5 оспорюваного договору він вказаний у п. п. 6.2, 7.1 цього договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки.
Стосовно визнання пунктів кредитного договору незаконним щодо збору та зберігання інформації про позичальника, звертає на себе увагу те, що це не заборонено законодавством. Та до того ж в договорі зазначено: «позичальник згідно Закону України «Про організацію та обігу кредитних історій» дає банку згоду на збір, зберігання, використання, передачу банком від бюро кредитних історій інформацій про себе. Факт згоди позичальника підтверджується підписанням даного договору.
Щодо видачі кредиту в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до положень ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п. З ч. 1 та п. 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій. В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті або їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені кошти як у національній, так і в іноземній валюті. Статтями 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Діючим законодавством не передбачено будь - яких заборон або обмежень на видачу кредитів в іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті). Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти як у національній так і в іноземній валюті. Банк має право надавати кредит (розміщувати залучені ним кошти) незалежно від виду валюти.
Основним законодавчим документом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», на яку посилається позивач, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь - яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Однак, ч. 1 ст. 5 цього ж Декрету передбачено, що на здійснення валютних операцій Національним банком видаються відповідні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам та нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Виходячи із зазначених норм, чинне законодавство передбачає можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання. Національним Банком України видано ПАТ КБ «ПриватБанк» банківську ліцензію, якою передбачено право на здійснення банківських операцій у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик та дозвіл, де передбачено право банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку. Що стосується використання іноземної валюти як засобу платежу, то згідно Положення про порядок видачі НБУ індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою № 483 Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року, то п. 1.5. цього Положення передбачено, що використання іноземної валюти, як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями) у випадках передбачених законами України. У відповідача є відповідний дозвіл та дозвіл, відповідно до якого відповідачу надано право на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку. Відповідно до вищевикладеного, укладення спірного кредитного договору від 11 січня 2008 року в національній валюті та використання іноземної валюти як засобу платежу по кредитним зобов'язанням позивача не суперечить вимогами діючого законодавства України, а тому підстав для визнання кредитного договору та додаткових угод, недійсними немає. Стосовно можливого твердження позивача про порушення його прав, через коливання курсу долару США до національної валюти, судом встановлено наступне: позивач може вказувати і про те що, укладання кредитного договору порушує його права тим, що через коливання курсу долару до національної валюти України він змушений сплачувати значно більшу суму в гривнях, ніж фактично отримав від банку, та більші суми відсотків в гривнях, ніж це фактично передбачено договором. Як вбачається з матеріалів справи, при укладені цього договору позивачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на вкрай невигідних для себе умовах. Доводи позивача стосовно того, що він не міг передбачити зміну курсу валют та те, що останній вважає цю обставину істотною обставиною для змінення договору, не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав. Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою № 496 Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Таким чином, при укладенні цього договору в національній валюті та беручі на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту, позивач повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.
Відповідно до постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року, у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним.
Отримуючи кредит в повному об'ємі позивач не пред'являв до відповідача вимог щодо зміни визначення валюти кредитування, порядку та строків сплати кредиту. Зазначені умови кредитного договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, а його форма та зміст відповідають положенням ст. 203 ЦК України.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Відповідач по справі свої зобов'язання виконав у повному обсязі.
З доводів позивача слід зробити висновок, що позивач під час низької вартості доларів США користувався кредитними коштами у іноземній валюті, погоджувався зі всіма умовами кредитування, в тому числі валюти кредиту. Коли вартість долара США внаслідок кризових обставин в країні збільшилась, позивач різними способами намагається уникнути його виконання. Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операцій індивідуальної ліцензії НБУ з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки, в даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у ч. 4 ст. 5 Декрету вимог щодо ліцензування НБУ операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії НБУ для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.
Дозвіл на право здійснення операцій, визначених п. п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що діє на даний момент, видано ПАТ КБ «ПриватБанк» за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04 січня 2001 року та дозвіл за номером 22-2 від 29 липня 2003 року), де у додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.
Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки. Позивач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір № VIV7GK05931443 від 13 червня 2007 року особисто. Зміни умов договору в частині відсоткової ставки були закладені ще спочатку, тобто позивач, до підписання кредитного договору мав можливість ознайомитися з його умовами.
Відповідно до п.2.3.1 укладеного з позивачем договору № VIV7GK05931443 від 13 червня 2007 року банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом у випадку: - при зміні кон'юктури ринку грошового ресурсу в Україні, а саме: зміна курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або середньозваженої ставки по кредитах банків у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Хоча в позовній заяві, позивач помилково зазначає, що збільшення відсоткової ставки з боку банку було здійснено без згоди позивача у відповідності до п.2.3.1.
Згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна договору допускається тільки за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У випадку зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну (ч. 3 ст. 653 ЦК України). Зміна відбулася саме з моменту досягнення домовленості, яка зазначена та врегульована умовами договору.
Позивач в своїх позовних вимогах зазначає, що договір являється договором приєднання. Та жодного разу не звернувся до банку з письмовою вимогою про внесення хоча б якихось змін до кредитного договору та відсутні будь які підстави посилатися на віднесення спірного кредитного договору до договору приєднання.
Стосовно того, що позивач не має спеціальної юридичної освіти чи освіти в галузі кредитування і через це не міг в повній мірі оцінити відповідність договору, то позивач мав право звернутися до банку зі спеціалістом, який має вищевказану освіту та позичальник сам особисто розумів всі умови договору. На момент укладення позивач погодився з такими умовами договору не зважаючи на зміст договору, так як був зацікавлений лише в отриманні кредитних коштів, та на той момент позивач не вважав умови договору несправедливими.
Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «ПриватБанк», позивач погодився на умови про надання кредиту як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що при укладенні кредитного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися, зокрема враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів, послуг тощо.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 1051, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобо'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі правильно цього зроблено не було.
Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ані частково, ані повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача крім вказаних в кредитному договорі сторін, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договору і добровільно підписав договір, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним і стягнення витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 22, 203, 524, 526, 527, 530, 607, 627, 629, 632, 651, 1051, 1054, 1166 ЦК України, ст. ст. 4, 47, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 6, 7, 55, 56 Закону України «Про національний банк України», ст. ст. 1, 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним і стягнення витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -