04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"08" квітня 2013 р. Справа№ 5011-7/15766-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Лобаня О.І.
Федорчука Р.В.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 08.04.2013 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення господарського суду м. Києва від 23.01.2013 року (повний текст підписано 28.01.2013 року)
у справі № 5011-7/15766-2012 (суддя Якименко М.М.)
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»
про відшкодування заборгованості з орендної плати 103 393,33 грн.,-
Рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року у справі №5011-7/15766-2012 позов задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 89 536,50 грн. основного боргу, 2 617,45 грн. пені, 1 519,69 грн. 3% річних, 5 439,83 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення господарського суду міста Києва №15/174-33/131 від 11.05.2010 року, 2 067,87 грн. судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте передчасно, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та без належних доказів та мало місце порушення норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою від 21.02.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №5011-7/15766-2012 року у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 на підставі ст. 96 ГПК України надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «КБ «Надра» на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року у справі № 5011-7/15766-2012 відмовити, рішення залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі, просив рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» - без задоволення.
Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню частково з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2008 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (перейменовано в публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Надра», далі по тексту - орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне, тимчасове користування на умовах оренди 1/10 частку нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - орендоване майно), загальною площею 95,9 кв.м.
Відповідно до п. 3.1 договору строк оренди становить 10 років з дня передачі орендованого майна орендарю, яким є дата підписання «акта прийому-передачі майна в оренду».
Пунктами 4.2, 4.3 договору передбачено, що розмір орендної плати за перші шість місяців становить 9 850,00 грн. без ПДВ в місяць, а починаючи з сьомого місяця розмір орендної плати становитиме 14 922,75 грн. в місяць. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 25 числа поточного місяця, за наступний на підставі рахунку виставленого орендодавцем. Орендар щомісячно до 25 числа поточного місяця зобов'язується надавати акт приймання-передачі послуг оренди за звітній період.
25.09.2008 року на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування орендоване майно, про що свідчить наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі майна в оренду від 25.09.2008 року.
Матеріали справи свідчать, що зобов'язання щодо своєчасності та повноти здійснення орендної плати відповідно до умов договору відповідач не виконав. У зв'язку з чим, на думку позивача, у відповідача виникла заборгованість за період з 01.12.2011 року по 01.05.2012 року у сумі 89 536,50 грн.
У листопаді 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення 89 536,50 грн. заборгованості по орендній платі, 2 617,45 грн. пені, 164,15 грн. інфляційних втрат, 1 519,69 грн. 3% річних, 5 439,83 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення господарського суду м. Києва № 15/174-33/131 від 11.05.2010 року, 4 115,73 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання рішення господарського суду міста Києва №15/174-33/131 від 11.05.2010 року, 2 067,87 грн. судового збору.
На підтвердження свої позовних вимог позивач надав суду рахунки фактури: № 1 від 12.01.2012 року на суму 14 922,75 грн., № 2 від 12.01.2012 року на суму 14 922,75 грн., № 3 від 26.02.2012 року на суму 14 922,75 грн., №4 від 26.02.2012 року на суму 14 922,75 грн., № 5 від 26.02.2012 року на суму 14 922,75 грн., які мав оплатити відповідач в якості орендних платежів.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені вимоги позивача є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Натомість, згідно з доводами відповідача викладеними у апеляційній скарзі, останній повинен був сплатити орендної плати за 5 місяців в сумі 74 613,75 грн. (5 х 14 922,75 грн.), а отже судом було надмірно стягнуто 14 922,75 грн.
Крім того, в обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на п. 4.3 договору оренди та зазначає, що рахунки виставлялись орендодавцем несвоєчасно.
Колегія суддів, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди в силу ст. 759 ЦК України та ст.283 ГК України.
До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносять, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.
За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 4.3 договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 25 числа поточного місяця, за наступний на підставі рахунку виставленого орендодавцем. Орендар щомісячно до 25 числа поточного місяця зобов'язується надавати акт приймання-передачі послуг оренди за звітній період.
Під час розгляду справи колегією суддів апеляційного господарського суду достовірно було встановлено, що у період з грудня 2011 року по травень 2012 року відповідач безперешкодно користувався орендованим майном, про що свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення орендодавцем умов договору.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем було подано до суду першої інстанції рахунки фактури:
- від 12.01.2012 року № 1 на суму 14 922,75 грн., № 2 на суму 14 922,75 грн. по орендній платі за січень, лютий 2012 року(а.с. 17-18), які були отримані відповідачем 13.01.2012 року (а.с. 15);
- від 26.02.2012 року № 3 від на суму 14 922,75 грн., № 4 на суму 14 922,75 грн., № 5 на суму 14 922,75 грн. по орендній платі за березень, квітень, травень 2012 року (а.с. 19-21).
Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт користування відповідачем нежитловим приміщенням підтверджується також актом прийому-передачі від 25.09.2008 року, згідно якого орендодавець передав орендарю у користування приміщення у платне, тимчасове користування (а.с. 14).
Таким чином, відповідач фактично користувався у визначений період нежилим приміщенням, а тому зобов'язаний згідно договору та ч. 5. ст. 762 Цивільного кодексу України, сплачувати за таке користування оренду плату та інші платежі, що передбачені умовами договору оренди.
При цьому судовою колегією встановлено та досліджено той факт, що рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2012 року у справі №5011-4/3490-2012 було стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» на користь ФОП ОСОБА_2 суму основного боргу за договором оренди від 25.09.2008 року за період з 01.07.2010 року по 01.12.2011 року в розмірі 268 609,50 грн.
Матеріалів даної справи свідчать, що позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за період з 01.12.2011 року по 01.05.2012 року в сумі 89 536,50 грн.
Проте відповідач не погодився з розміром заявленої суми основного боргу, про що зазначив в апеляційній скарзі.
Враховуючи наведене, апеляційний суд здійснив розрахунок заборгованості відповідно до заявленого позивачем періоду з 01.12.2011 року по 01.05.2012 року, що становить 5 місяців (5 х 14 922,75 грн. = 74 613,75 грн.)
Таким чином, на переконання судової колегії вимога позивача про стягнення з відповідача 74 613,75 грн. заборгованості по орендній платі є правомірною та обґрунтованою, нормативно та документально доведеною, а тому підлягає задоволенню.
Вказаним обставинам при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не дав належної оцінки, а отже помилково було здійснено розрахунок суми основного боргу, а судом першої інстанції надмірно стягнуто з відповідача 14 922,75 грн.
Разом з цим, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 2 617,45 грн. за період прострочення виконання договірного зобов'язання з 25.01.2012 року по 29.10.2012 року з кількістю прострочених днів платежу - 180.
Згідно п. 4.5 договору у випадку прострочення орендарем сплати орендної плати орендодавцю більше ніж на місяць, орендар сплачує пеню в розмірі 0,02 % річних від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України на день сплати. Сплата пені не звільняє орендаря від проведений передбачених договором розрахунків.
Тобто, сторонами спору при укладенні договору передбачено правові наслідки порушення відповідачем строків оплати орендної плати.
За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 3 статті 549 ЦУ України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.
В силу п. 4.3 договору оренди орендар звільняється від відповідальності за несвоєчасну оплату за цим договором у випадку несвоєчасного виставлення орендодавцем рахунку.
У матеріалах справи наявні докази своєчасного виставлення позивачем рахунків по орендній платі за січень, лютий 2012 року, а саме: рахунки-фактури від 12.01.2012 року №1 на суму 14 922,75 грн., №2 на суму 14 922,75 грн. (а.с. 17-18), які були отримані відповідачем 13.01.2012 року (а.с. 15).
Натомість, позивачем не надано докази своєчасного виставлення рахунків по орендній платі за березень та квітень 2012 року, не містять такі докази і матеріали справи.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевим господарським судом зазначені вище обставини безпідставно не прийнято до уваги та не надано їм належної оцінки.
Судовою колегією було перевірено розрахунок пені, здійснений позивачем, з урахуванням кількості днів прострочення відповідачем орендної плати, у відповідності до якого стягненню з ПАТ «КБ «Надра» за заявлений позивачем період існування заборгованості підлягають 1 074,44 грн. - пені.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача та 3% річних в сумі 1 519,69 грн. за період з 25.12.2011 року по 29.10.2012 року (а.с. 27-28).
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
У відповідності до п. 4.3 договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 25 числа поточного місяця, за наступний на підставі рахунку виставленого орендодавцем.
Таким чином, останнім днем сплати орендної плати є 25 число поточного місяця, а отже початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання є 26 число поточного місяця. Проте позивачем не було враховано зазначені обставини та помилково визначено початок для нарахування штрафних санкцій при здійсненні розрахунків штрафних санкцій.
Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду апеляційної інстанції в сумі 1 513,72 грн.
Окрім цього, із тексту позовної заяви та доданих до неї додатків та виходячи із суми позову, вбачається, що позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить стягнути з відповідача 164,15 грн. інфляційних втрат за січень 2012 року на суму 44,77 грн., за лютий 2012 року на суму 74,61 грн., за березень 2012 року 44,77 грн. (а.с. 25-26).
Проте, вказана вимога позивача судом першої інстанції не розглядалась, рішення щодо вказаної позовної вимоги не виносилось.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Окрім того, індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Таку позицію викладено в листі Вищого господарського суду від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», в постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 року №23/466 та в листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 року №62-97.
Натомість, позивач, звертаючись до господарського суду з вимогами про стягнення із відповідача інфляційних втрат наведеного не взяв до уваги та здійснив розрахунок заявленої до стягнення суми інфляційної складової боргу без врахування періодів прострочення, коли індекс інфляції був менше одиниці (дефляція).
В Інформаційному листі від 11.04.2005 року №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» Вищий господарський суд висловив позицію, згідно якої господарський суд з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Отже, у разі невірно виконаного позивачем розрахунку інфляційних втрат, господарський суд не позбавлений можливості самостійно здійснити вірний перерахунок заявленої до стягнення суми та прийняти судове рішення після повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для вірного вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховані індекси інфляції менше одиниці (дефляція), що призвело до неправильного визначення суми інфляційних втрат. Так, позивачем здійснено розрахунок розміру інфляційних втрат лише за січень, лютий і березень 2012 року в загальному розмірі 164,15 грн. (а.с. 25-26).
Судова колегія перевірила розрахунок інфляційних втрат, зроблений позивачем за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання: з грудня 2011 року по жовтень 2012 року та вбачає, що останній був зроблений невірно. Так, оскільки у певні періоди, зокрема, травень, червень, липень, серпень 2012 року мала місце дефляція, остання також повинна була враховуватися при визначенні втрат позивача від інфляції грошових коштів. Однак, у зазначені періоди, згідно розрахунку позивача, відповідні індекси з від'ємним значенням (дефляція) ним не враховувалися взагалі, що не відповідає вимогам статті 625 ЦК України, внаслідок чого період визначеного позивачем нарахування фактично є неправомірно скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат.
За розрахунком судової колегії розмір інфляційних втрат не має позитивного значення, при цьому судова колегія виходила з необхідності вираховування індексу інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію). Відповідної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 23.07.2012 року у справі № 5020-1922/2011.
Отже, здійснивши розрахунок інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку про те, що позивач не поніс втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у заявлений ним період прострочення платежу, оскільки під час прострочення заборгованості частково мала місце дефляція, а тому позовні вимоги в частині стягнення 164,15 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 5 439,83 грн. інфляційних втрат та 4 115,73 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2010 року №15/174-33/131.
Судовою колегією встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2010 року № 15/174-33/131 стягнуто з відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» від імені якого діє філія відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» - Кіровоградське регіональне управління на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 неустойку в розмірі 77 598,30 грн, витрати по сплаті державного мита в сумі 775,98 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
05.07.2010 року на виконання рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2010 року № 15/174-33/131, яке набрало законної сили 05.07.2010 року, було видано відповідний наказ.
Матеріали справи свідчать, що рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2010 року № 15/174-33/131 виконано 03.02.2012 року, про підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №U108522 від 03.02.2012 року на суму 78 610,28 грн.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення зазначених грошових коштів.
Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 Цивільного кодексу України є обґрунтованим.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верхового Суду України, що викладена в постановах від 14.11.2011 року №12/207, від 12.09.2011 року №6/433-42/183, від 04.07.2011 року №13/210/10, від 15.11.2010 року №4/720, від 23.01.2012 року №37/64.
Отже, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 5 439,83 грн. інфляційних втрат та 4 115,73 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2010 року № 15/174-33/131 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» надано докази та належним чином доведено правомірність вимог апеляційної скарги про часткове скасування рішення місцевого господарського суду від 23.01.2013 року в частині суми основного боргу та розміру пені.
Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.
Відповідно до ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року у справі № 5011-7/15766-2012 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року у справі № 5011-7/15766-2012 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ 20025456) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (25015, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 74 613,75 грн. основного боргу, 1 074,44 грн. пені, 1 513,74 грн. 3% річних, 5 439,83 грн. інфляційних втрат та 4 115,73 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання рішення господарського суду міста Києва №15/174-33/131 від 11.05.2010 року, 1 735,15 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (25015, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (04053, м. Київ, вул. Артема, 15, код ЄДРПОУ 20025456) 166,35 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи № 5011-7/15766-2012 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Майданевич А.Г.
Судді Лобань О.І.
Федорчук Р.В.