ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м. Київ, вул. К. Каменєва, 8, корпус 1
місто Київ
13 березня 2013 року Справа №2а-12816/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявою ОСОБА_1
доінспектора прикордонної служби 4-го відділення впс «Бориспіль-3» старшого лейтенанта Власюка Олександра Миколайовича,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, Служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України, -
провизнання протиправними дій та скасування рішень,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, з урахуванням подальших уточнень вимог (заява прийнята до розгляду 29 листопада 2012 року), до Інспектора прикордонної служби 4-го відділення впс «Бориспіль-3» старшого лейтенанта Власюка Олександра Миколайовича (далі - інспектор, Власюк О.М., відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо перешкоджання перетину кордону України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2;
- скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку, ОСОБА_4, від 01 червня 2012 року;
- скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку, ОСОБА_5, від 01 червня 2012 року.
Ухвалою суду від 29 листопада 2012 року (протокольною) до участі у даній справі залучені: Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» Державної прикордонної служби України як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (далі - ОКПП «Київ», третя особа-1), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, третя особа-2) і Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, третя особа на стороні позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - запросив позивача та їх спільних дітей в місто Санкт-Петербург Російської Федерації. Так, з метою безперешкодного прибуття позивача та дітей до місця знаходження ОСОБА_3 підготовлено пакет документів для перетину дітьми державного кордону України та Російської Федерації, у тому числі - нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей на територію Російської Федерації, оригінал якої передав позивачу. Разом з тим, під час проходження паспортного контролю, дітей позивача знято з рейсу співробітниками Державної прикордонної служби України (не допущено посадку у літак, на який були придбані квитки) та відповідачем винесено два рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку. Зазначає, що підстава для прийняття оскаржуваних рішень, а саме відсутність нотаріально посвідченої згоди батька, не відповідає дійсності, оскільки такий документ пред'явлено працівникам прикордонної служби України, проте останні наполягали на тому, що він підлягав апостилю. Разом з тим, позивач звертає увагу суду на те, що згідно з Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаною Україною у Мінську 22 січня 1993 року, нотаріально посвідчена згода на тимчасовий виїзд дітей на територію Російської Федерації не потребувала проставляння жодного апостилю.
У судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні вимог ОСОБА_1
Відповідач та представники третіх осіб з ухвалення протокольної ухвали про продовження розгляду справи за заявою, прийнятою до розгляду 29 листопада 2012 року, у судові засідання не прибули, тоді як належним чином повідомлялись про дату, час та місце судового розгляду справи.
Водночас, у справі наявні письмові пояснення (заперечення від 19 жовтня 2012 року) ОКПП «Київ», в яких зазначено, що представник останнього вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставними, а дії відповідача правомірними. Вказує, що чинним законодавством передбачено, що при перетині кордону неповнолітньою особою в супроводі одного з батьків необхідно пред'явити нотаріально посвідчений дозвіл на перетин кордону іншого з батьків. Разом з тим, позивачем такий нотаріально посвідчений дозвіл надано не було, що і стало підставою для прийняття оскаржуваних рішень.
Ухвалою суду від 07 лютого 2013 року (протокольною) розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення представника позивача та письмові заперечення ОКПП «Київ», судом встановлено наступне.
01 червня 2012 року старшим зміни 4-го відіпс впс «Бориспіль-3» старшим лейтенантом Власюком Олександром Миколайовичем прийнято два рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянами України, які не досягли 16-річного віку, - ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Зазначені рішення прийняті на підставі підпункту 1 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Правил перетинання державного кордону громадянами України» від 27 січня 1995 року №57 під час здійснення прикордонного контролю, оскільки не пред'явлено нотаріально посвідченої згоди батька.
Разом з тим, позивач зазначає, що під час перетинання державного кордону України, працівникам прикордонної служби пред'явлено оригінал нотаріально посвідченої згоди її чоловіка ОСОБА_3 на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей на територію Російської Федерації, посвідчену нотаріусом Російської Федерації. Проте, відповідач вказаний документ не прийняв, у зв'язку з тим, що він підлягає апостилю.
З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_3 надано згоду на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з України в Російську Федерацію та назад в період з 01 червня 2012 року по 01 вересня 2012 року включно в супроводі ОСОБА_1, посвідчену тимчасово виконуючою обов'язки нотаріуса міста Санкт-Петербург Російської Федерації.
Факт проходження ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей митного контролю на підставі вищезазначеної згоди ОСОБА_3 на виїзд з країни нотаріально посвідченої в Санкт-Петербурзі жодним доказом не спростовується. Крім того, в матеріалах справи наявні, зокрема, фотокопії квитків, письмові пояснення відповідача від 15 жовтня 2012 року, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_1 та її неповнолітні діти були затримані в пункті пропуску «Бориспіль» у терміналі «F» у залі «Відліт».
ОСОБА_1, не погоджуючись з зазначеними рішеннями відповідача, оскаржила їх до суду.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частинами 1 та 3 статті 313 Цивільного кодексу України визначено, що фізична особа має право на свободу пересування, проте, якщо вона не досягла шістнадцяти років, то має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» від 21 січня 1994 року №3857-XII (далі - Закон України №3857) громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Згідно зі статтею 2 Закону України №3857 документами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка.
При цьому, відповідно до статті 3 Закону України №3857 перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року №724) затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила).
Згідно з пунктом 1 статті 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється, за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.
Статтею 1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03 квітня 2003 року №661-ІV (далі - Закон України №661) визначено, що на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Водночас, у статті 2 Закону України №661 основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема: охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.
Таким чином, на відповідача як представника Державної прикордонної служби України покладається обов'язок забезпечити недоторканість державного кордону, шляхом здійснення відповідного контролю, в тому числі перевірки наявності відповідних документів, що дають право на перетин державного кордону.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 було надано згоду на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з України в Російську Федерацію та назад в період з 01 червня 2012 року по 01 вересня 2012 року включно в супроводі ОСОБА_1, посвідчену тимчасово виконуючою обов'язки нотаріуса міста Санкт-Петербург Російської Федерації.
Суд, враховуючи наявні у справі письмові докази, вважає доведеним факт проходження ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей митного контролю на підставі вищезазначеної згоди ОСОБА_3 на виїзд з країни нотаріально посвідченої в Санкт-Петербурзі.
Крім того, відсутні докази, які б спростовували те, що позивач під час проходження вже паспортного контролю пред'являла працівникам прикордонної служби вищезгадану згоду батька на виїзд. Є необхідним зауважити й на тому, що жодної перевірки стосовно з'ясування обставин щодо підстав проходження митного контролю особами, у випадку відсутності документу на перетинання кордону дітьми, ОКПП «Київ» не проводилось.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Так, частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, враховуючи зазначені вимоги статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вказаний дозвіл батька під час проходження паспортного контролю пред'являвся, проте не був прийнятий працівниками прикордонної служби, на підставі відсутності апостилю на згоді, як зазначає позивач, що, зокрема, зумовило видання спірних рішень.
У зв'язку з цим, суд вказує про наступне.
Законом України «Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» 10 листопада 1994 року №240/94-ВР ратифіковано Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписану у Мінську 22 січня 1993 року, зокрема, від імені України та від імені Російської Федерації (далі - Конвенція).
Згідно з частиною 1 статті 13 Конвенції: «…документы, которые на территории одной из Договаривающихся Сторон изготовлены или засвидетельствованы учреждением или специально на то уполномоченным лицом в пределах их компетенции и по установленной форме и скреплены гербовой печатью, принимаются на территориях других Договаривающихся Сторон без какого-либо специального удостоверения…» (рос.).
Таким чином, з аналізу положень вказаної норми Конвенції, випливає, що нотаріально посвідчений документ в одній з держав, яка підписала вказану Конвенцію, є дійсним і в іншій державі, яка також її підписала.
Отже, згода батька на виїзд дитини, яка не досягла 16-річного віку нотаріально посвідчена в Російській Федерації та скріплена її гербовою печаткою, є дійсною на території України та не потребує будь-яких інших спеціальних посвідчень, у тому числі - і апостилю.
Як вже встановлено судом, згода, надана ОСОБА_3 на тимчасовий виїзд його неповнолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з України в Російську Федерацію та - в Україну з Російської Федерації у період з 01 червня 2012 року по 01 вересня 2012 року включно - в супроводі ОСОБА_1, посвідчена тимчасово виконуючою обов'язки нотаріуса Санкт-Петербурга та скріплено гербовою печаткою Російської Федерації.
Таким чином, враховуючи положення Конвенції, суд вважає, що у відповідача не було підстав видавати оскаржувані рішення, які ґрунтувались на неприйнятті наданої позивачем згоди ОСОБА_3 на виїзд їх дітей з України до Російської Федерації, у зв'язку з відсутністю апостилю.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення відповідача про відмову у перетинанні державного кордону України громадян України, які не досягли 16-річного віку, є безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству України, що передбачає їх скасування.
Разом з тим, вимога ОСОБА_1 є необґрунтованою в частині визнання протиправними дій відповідача щодо перешкоджання перетину кордону України ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Так, помилкове трактування чинного законодавства відповідачем у даному спорі призвело до прийняття вказаних рішень, що зумовлює їх скасування. Про будь-які дії відповідача у позові взагалі не наведено доводів, а тому позов в означеній частині задоволенню не підлягає.
Таким чином, враховуючи положення частини 3 статті 2, статей 11 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України, межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновків про часткову обґрунтованість вимог позивача і про необхідність їх задоволення шляхом скасування оскаржуваних рішення вішень від 01 червня 2012 року.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Разом з тим, у судовому засіданні представник позивача не зазначав про необхідність відшкодування у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку, прийняте 01 червня 2012 року відносно ОСОБА_4.
Скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який не досяг 16-річного віку, прийняте 01 червня 2012 року відносно ОСОБА_5.
В частині решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) О.В. Пісоцька