Провадження № 2/760/802/13
08 квітня 2013 року Солом'янський районний суд м.Києва в складі:
головуючого-судді- Лозинської М.І.,
за участі сеерктаря- Сідлецької Н.Ю., Назарчук П.А., Панченко М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Кардтех» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, зміни формулювання причин звільнення,-
Позивач звернувся в грудні 2011 року з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю « Кардтех» в якому просив стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 8тис.443,41 грн, вихідну допомогу у розмірі 4 500 грн., 1747,36гр.-компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 776,60 грн; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн.
В обґрунтування позову послався на те, що 27.11.2008 року між ним та ТОВ « Кардтех» в особі генерального директора Фенюка Б.П. було укладено Трудовий договір № 173-1 на невизначений термін відповідно до якого його прийнято на посаду чергового з 01.12.2008 року. Вказує, що згідно умов договору йому був встановлений строк випробування 2 місяці з зобов'язанням виплачувати заробітну плату у розмірі 1 200грн. щомісячно, а після закінчення строку випробування, розмір його заробітної плати повинен був складати 1500 гривень на місяць з додатковою оплатою роботи у святкові та вихідні дні, в нічний та надурочний час. Зазначає, що з 01.12.2008 року він приступив до роботи і добросовісно виконував обов'язки чергового.
Позовні вимоги обумовлені тим, що всупереч обов'язкам, передбачених договором заробітна плата виплачувалась з порушенням, передбачених законом строків; виплачувалась частинами шляхом перерахування на рахунок, відкритий у банку « Райффайзен Банк Аваль» та шляхом видачі готівки на руки.
З 01.12.2009 року по 24.12.2009 року , як зазначає позивач , йому була надана щорічна оплачувана відпустка, про те всупереч його зверненням, відпускні та заборгованість по заробітній платі, йому не виплачена, та як наслідок у зв'язку з невиконанням роботодавцем умов трудового договору та грубими порушенням, його трудових прав,відмовою роботодавця здійснити виплату всіх належних йому коштів, ним була подана заява про звільнення з посади чергового за власним бажанням згідно з частиною 3 статті 38 КЗпП України.
Позивач зазначає, що при звільненні відповідачем не виплачена частина заробітної плати , яку він обраховує у розмірі 8 443,41 грн., а також не видано копію наказу про звільнення . На підстав наведеного позивач просив задовольнити його вимоги, а також стягнути моральну шкоду у розмірі 5 тис. грн., яка йому заподіяна внаслідок порушення його трудових прав.
В судовому засіданні позивач підтримав позов та просив його задоволення.
Представники відповідача в ході розгляду справи проти позову заперечували. В обґрунтування заперечень, вказали на те, що позивач ОСОБА_3 працював на посаді чергового в ТОВ « Кардтех» на посаді чергового з 01.12.2008 року по 24.12.2009 року за сумісництвом, та заробітна плата йому виплачувалась пропорційно кількості фактично відпрацьованих днів до відповідного законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на момент здійснення такої виплати. Відповідно до пункту 4 Трудового договору , укладеного з ОСОБА_3, сума заробітної плати визначається штатним розкладом товариства на 2008 рік відповідно до якого розмір щомісячної заробітної плати позивача складає 700 гривень і таким чином відповідач спростовує посилання позивача на те, що розмір його заробітної плати складає 1500 гривень . За період роботи з грудня 2008 року по грудень 2009 року позивачу було нараховано заробітну плату у розмірі 8649,65 грн., в підтвердження чого послались на довідку про доходи від 17.04.2012року, оборотно-сальдову відомість від 12.10.2012 року та індивідуальні відомості про застраховану особу, що подавались до органів Пенсійного фонду України, згідно з якою позивач після обов'язкових платежів отримав 7 095,51 грн. Різницю сум нарахованої щомісячної заробітної плати , відповідач пояснює тим, що оскільки позивач працював за сумісництвом , то заробітна плата йому нараховувалась за фактично виконану роботу, виходячи із посадового окладу 700 гривень на місяць.
Послались на те , що згідно банківської виписки по рахунку позивача заробітна плата йому виплачувалась не рідше двох разів, що свідчить про безумовне додержання періодичності виплати заробітної плати відповідачем та строків передбачених законом. При цьому послались на те, що позивач 25 грудня 2009 року відповідно до наказу товариства був звільнений за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України , підтверджуючи це актом про відсутність ОСОБА_3 на робочому місці від 25.12.2009 року.
З урахуванням викладених заперечень, просили відмовити у задоволенні позову.
В подальшому в ході розгляду справи, 21.12.2012 року , в процесі з'ясування обставин по справі, позивачем була подана заява про збільшення позовних вимог, в якій крім заявлених вимог, позивач також просив визнати формулювання причин звільнення неправильним, змінити формулювання причин звільнення з пункту 4 статті 40 на частину 3 статті 38 КЗпП України - звільнення за власним бажанням у зв'язку з невиконанням підприємством законодавства про працю та умов трудового договору з 25.12.2009 року. Послався на те, що лише в ході розгляду справи він дізнався про існування наказу про своє звільнення за прогул, вважає його незаконним, оскільки він з ним ознайомлений не був, 21.12.2009 року ним була складена заява про звільнення саме за пунктом 3 статті 38 КЗпП України,зазначив, що 25.12.2009 року його картка -перепустка на підприємство була заблокована. Вказав на те, що наказ був підготовлений підприємством штучно в ході розгляду справи, а тому враховуючи наведене, просив задовольнити його позов та поновити строк звернення до суду з зазначеними вимогами.
Представники відповідача проти вказаних вимог заперечили, пославшись на те, що вони є недоведеними та не відповідають дійсним обставинам справи.
Вислухавши позивача, представників відповідача, заслухавши свідків, дослідивши матеріали, суд виходить із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю « Кардтех» та позивачем ОСОБА_3 укладений 27.11.2008 року трудовий договір № 173-1. (а.с.6).
Відповідно до укладеного трудового договору ОСОБА_3 прийнятий на роботу у підприємство на посаду чергового із строком випробування два місяці.
Відповідно до пункту 4.1 Розділу 4 трудового договору за виконання трудових обов'язків позивачу встановлений посадовий оклад у розмірі, що визначений штатним розписом.
Судом встановлено, що позивач прийнятий на роботу в ТОВ « Кардтех» на умовах сумісництва, що підтверджується наказом № 173 від 01.12.2008 року. ( а.с.74).
Виконання обов'язків в ТОВ « Картдех» на умовах сумісництва позивач не оспорював.
Відповідно до ст.102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Таким чином, виходячи із умов оплати роботи працівників , які працюють за сумісництвом, встановлених вимогами законодавства, суд вважає обґрунтованими посилання представників відповідача на те, що заробітна плата позивачу повинна була виплачуватись пропорційно кількості фактично відпрацьованих днів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до штатного розпису ТОВ « Кардтех», розмір посадового окладу чергового, складав 700 гривень.(а.с.179).
В ході розгляду справи встановлено, що позивачу за період роботи з грудня 2008 року по грудень 2009 року за фактично виконану роботу було нараховано заробітну плату у розмірі 8649,65 грн. та після утримання обов'язкових платежів виплачено 7 095,51 грн., виходчи із посадового окладу у розмірі 700 гривень.
Вказане підтверджується довідкою про розмір заробітної плати позивача, виданої ТОВ «Кардтех», індивідуальними відомостями про застраховану особу , поданими до Управління Пенсійного фонду Солом'янського району м. Києва за період з 2008 року-2009 рік ( а.с.а.с.73,12-13).
Наведене вище спростовує посилання позивача на те, що розмір його посадового окладу становив 1500 гривень.
Як зазначив позивач в ході розгляду справи на підприємстві існував контрольно - пропускной режим та можливість входу на підприємство позивач мав на підставі перепустки, виданої ВАТ « Меридіан ім. С.П.Корольова», у якого ТОВ « Кардтех» орендувало приміщення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до листа ВАТ « Меридіан ім. С.П.Корольова» інформація щодо дії перепустки , виданої на ім'я ОСОБА_3, а також журнал реєстрації отримання та здачі ключів за період його роботи у відповідача , не збереглись у зв'язку із закінченням терміну зберігання.( а.с.149).
З урахуванням наведеного, враховуючи відсутність відомостей щодо виходу на роботу позивача, графіку чергувань, суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахованої заробітної плати позивачу, яка вказана у довідці про отримані доходи ОСОБА_3, які вказані у виписці з банківського рахунку в банку « Райффайзен Банк Аваль», а також у індивідуальних відомостях, відповідно до фактично відпрацьованого ним часу.
Відповідно до ст.57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених статтею 61 ЦПК України.
Отже, виходячи із наведеного, суд не приймає до уваги розрахунок позивача щодо розміру заборгованості по заробітній платі, а також складений ним особисто режим роботи та графік чергувань, оскільки, виходячи із вимог ст.57, вони не є належними та допустимими доказами, які підтверджують розмір заборгованості по заробітній платі.
Виходячи з вимог щодо належності та допустимості доказів, суд також не приймає до уваги покази свідків, допитаних в судовому засіданні щодо розміру заробітної плати, отриманої позивачем, оскільки оплата праці, не може підтверджуватись такими показами.
Отже, виходячи із того, що матеріалами справи спростовуються твердження позивача щодо встановлення йому посадового окладу в розмірі 1500 грн, зважаючи на те, що оплата праці здійснювалась відповідно до фактично відпрацьованого часу, судом не встановлено наявність заборгованості по заробітній платі товариства перед позивачем, а відтак позовні вимоги є недоведеними та задоволенню не підлягають.
З урахування вказаного вище, не підлягають задоволенню позовні вимоги про застосування до відповідача відповідальності та стягнення грошової компенсації за втрату грошових доходів, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та вихідної допомоги.
При цьому також суд вважає, що позовні вимоги про стягнення трьох відсотків річних є необгрунтованими , оскільки на дані правовідносини норма ст.625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за неналежне виконання грошових зобов'язань, не поширюється.
Також, суд вважає, що оскільки не встановлено порушення прав позивача щодо оплати праці, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про визнання формулювання причин звільнення незаконним, то суд виходить із наступного.
Як зазначив позивач в ході розгляду справи, 30.10.2009 року він звертався до відповідача з заявою про надання йому відпустки за 2009 рік з 01.11.2009 по 24.12.2009 рік.( а.с.16).
Проте, судом не встановлено погодження адміністрацією товариства відпустки позивачу та прийняття відповідного наказу.
Представники відповідача послались на те, що відповідно до наказу від 25.12.2009 року № 25/12/09 позивача звільнено за прогул з 25 грудня 2009 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП.( а.с.109).
Судом встановлено, що позивач з вказаним наказом ознайомлений не був.
Не погоджуючись з підставами звільнення, позивач просить змінити підстави звільнення з пункту 4 статті 40 КЗпП України на частину 3 статті 38 КЗпП України відповідно до поданої заяви від 21.12.2009року.
Проте, розглядаючи дані позовні вимоги, суд виходить із того, що відповідно до вимог трудового законодавства, а саме ст.233 КзПП України встановлені строки звернення до суду за вирішенням трудового спору, пропущення яких є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Так, відповідно до частини 1 статті 233 КЗзпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Як свідчать матеріали справи , представником відповідача наказ про звільнення позивача, був долучений до матеріалів справи 19.06.2012 року. (а.с.107).
Матеріали справи свідчать також і про те, що з наказом про звільнення позивач ознайомився 25.06.2013 року, про що свідчить заява ОСОБА_3 про ознайомлення з матеріалами справи. ( а.с.112).
Проте, з вимогами про визнання формулювання причин звільнення неправильними позивач звернувся лише 21.12.2012року,тобто з пропущенням місячного строку для звернення до суду з такими вимогами.
Відповідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Проте, позивачем пропуск строку до суду з такими вимогами, з 25.06.2013 року по 21.12.2013 року ні чим не обґрунтовані, що унеможливлює поновлення таких строків, та як наслідок відмову в задоволенні таких вимог.
З урахуванням наведеного, оцінивши докази у їх сукупності та кожний доказ окремо, суд вважає ,що у задоволенні позову слід відмовити.
В силу ст.88 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат, судовий збір у розмірі 229,40 грн. слід віднести на рахунок держави.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.38,40, 233,235 КЗпП України, ст.ст.10,59-60,209,212-215,294 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Судовий збір у розмірі 229.40 грн. віднести на рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: