Справа № 1805/8743/2012
Провадження № 2/591/98/13
05 квітня 2013 року. м. Суми.
Зарічний районний суд м. Суми у складі : головуючого - судді Бойка В.Б..
при секретарі - Москаленко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного виробничо-сервісного підприємства « ИНЕЙ «
про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні,
позивачка мотивує вимоги тим, що з 01.02.2012 року по 13.06.2012 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем ( далі - ПП ), працюючи на посаді оператора з прання та прасування білизни. Як зазначає позивачка, їй за весь період роботи не виплачувалася в повному обсязі заробітна плата, не було проведено відповідачем остаточний розрахунок і при звільненні. Просить ухвалити рішення, яким заборгованість просить стягнути на свою користь. Окрім того, позивачка просить і стягнути середній заробіток за час затримку розрахунків при звільненні, а також встановити відповідачу строки виплати заробітної плати.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачка 13.06.2012 року подала заяву про звільнення у самому кінці робочого дня, керівником було підписано наказ про звільнення позивачки з роботи та надано розпорядження бухгалтеру про проведення остаточного розрахунку по заробітній платі з позивачкою. Однак, коли було проведено відповідні нарахування, позивачка територію ПП вже залишила та не з»являлася за отриманням заробітної сплати тривалий час. Суми остаточного розрахунку депонувалися, позивачці направлявся лист про необхідність отримання заробітної плати. Врешті-решт гроші були направлені поштовим переказом, однак позивачка відмовляється їх отримувати. Відповідач вважає звернення позивачки до суду з позовом спробою незаконно збагатитися за рахунок ПП, просить в задоволення позову відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що заявлений позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивачка з 01.02.2012 року по 13.06.2012 року перебувала в трудових відносинах з ПП, працювала на посаді оператора з прання та прасування білизни та була звільнена на підставі поданої заяви за власним бажанням ( а.с. 4, 40-43 ).
Згідно зі ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
У відповідності до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, виплата працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку законодавцем поставлена в залежність від доведеності вини власника або уповноваженого ним органу.
Суд вважає, що позивачка не довела належними та допустимими доказами свої вимоги, не спростувала позицію протилежної сторони у спорі.
Зокрема, не спростовна та обставина, що позивачка 13.06.2012 року подала заяву про звільнення у самому кінці робочого дня. Керівником ПП дійсно було підписано наказ про звільнення позивачки з роботи та надано розпорядження бухгалтеру про проведення остаточного розрахунку по заробітній платі з позивачкою. Однак, коли було проведено відповідні нарахування, позивачка територію ПП вже залишила.
Вказані обставини підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_2, а також відомістю на виплату грошей від 13.06.2012 року ( а.с. 31, 39 ).
Слід погодитися з позицією відповідача в тій частині, що для визначення суми остаточного розрахунку потрібен деякий час, працівнику бухгалтерії підприємства необхідно дослідити первинні документи, провести нарахування, визначити суму компенсації за невикористану відпустку тощо. Вищевикладене свідчить про відсутність вини ПП у не виплаті позивачу заробітної плати у день звільнення працівника.
Із наданих сторонами та досліджених судом доказів вбачається, що, і наступні дні, позивачка не з»являлася за отриманням заробітної сплати. Суми остаточного розрахунку депонувалися, що підтверджується копіями первинних документів ( а.с. 30, 32 ).
Окрім того, судом встановлено, що позивачці направлявся ПП лист про необхідність отримання заробітної плати, позивачка даний лист отримала 30.07.2012 року, що нею не заперечується ( а.с. 28-29 ).
Всі ці дії були відповідачем вчинені добровільно та ще до моменту відкриття судом провадження по цій цивільній справі.
Врешті-решт гроші були направлені поштовим переказом, однак позивачка відмовляється їх отримувати навіть в період перебування справи в провадженні суду ( а.с. 64 ).
Як вбачається із довідок про заробітну плату позивачки ( а.с. 33-38 ), а також із розрахунку заробітної плати позивачки за червень 2012 року ( а.с. 76 ), до остаточної виплати даному працівнику, з урахуванням суми компенсації за невикористану відпустку, а також доплати за попередні місяці, належало 385,54 грн.
З цього приводу ПП наведені вичерпні розрахунки, які у суду сумнівів не викликають та які позивачкою належним чином не спростовані. Розмір оплати праці визначався роботодавцем з урахуванням діючих на підприємстві розцінок та реальної тривалості робочого дня позивачки щомісяця. Ці розрахунки підтверджуються також і наявними у справі табелями обліку робочого часу, а також наказами про розмір оплати праці ( а.с. 93-94, 107-111 ).
Належна позивачці до виплати сума ( 385,54 грн. ) відповідачем нарахована та могла бути виплачена у будь-який час, ще до звернення позивача до суду. Таким чином, спір у цій частині був відсутній, як такий, а неправомірні дії відповідача, що можли бути підставою для задоволення позову, відсутні.
У відповідності до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України « Про оплату праці « та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 96 КЗпП України передбачено, що основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики ( довідники ). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки ( схеми посадових окладів ) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних ( міжпосадових ) співвідношень розмірів тарифних ставок ( посадових окладів ). Посадові оклади службовцям установлює власник або уповноважений ним орган відповідно до посади і кваліфікації працівника.
У відповідності до ст. 15 Закону України « Про оплату праці « та ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими ( регіональними ) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов»язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації ( профспілковим представником ), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок ( окладів ) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
По справі встановлено також, що позивача зверталася з приводу невиплати заробітної плати до Територіальної інспекції праці у Сумській області, якою проводилися відповідні перевірки.
Судом були витребувані та досліджені матеріали перевірок ( а.с. 73-75, 84 ). Із наданих суду матеріалів, а також із показань допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 вбачається, що інспекцією не були, при підготовці висновків, враховані окремі накази по ПП з приводу регулювання оплати праці.
Зокрема, з 30.10.2008 року, у зв»язку з економічною кризою та значним зменшенням обсягів роботи, оператори з прання та прасування білизни працювали в умовах неповної зайнятості ( а.с. 46 ). Цей наказ був чинним протягом всього періоду роботи позивачки. Сама позивачка не спростовує ті обставини, що вона працювала в умовах неповного робочого дня.
Окрім того, інспекцією не було враховано і те, що наказами по ПП, до тарифних ставок та окладів була включена премія у розмірі 20%, яка нараховується лише у випадку наявності належної кількості замовлено, виконання норм виробки ( а.с. 93-94 ).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, суд не вбачає в діях відповідача невідповідності чинному законодавству, позивачем протилежне не доведено, тому в задоволенні позову належить відмовити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 94, 115, 117, 232 КЗпП України, ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Особи, що брали участь у розгляді справи, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги на рішення суду до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми.
Суддя В.Б. Бойко