Справа № 226/7871/12 Провадження № 22-ц/772/612/2013Головуючий в суді першої інстанції:Робак С.О.
Категорія: 57 Доповідач: Медвецький С. К.
"12" квітня 2013 р. м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:
головуючого: Медвецького С.К.,
суддів: Чорного В.І., Медяного В.М.,
при секретарі: Богацькій О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 21 січня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_2, про розірвання договору довічного утримання та витребування майна із чужого незаконного володіння, -
встановила:
У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 18 березня 2006 року між ним та ОСОБА_4 був укладений договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за № 509.
За цим договором він передав ОСОБА_4 у власність квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності, а остання зобов'язалася його утримувати та довічно доглядати, надаючи харчування, одяг і забезпечити за ним необхідний догляд.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 не виконує умови договору довічного утримання, ОСОБА_3, із урахуванням доповнених позовних вимог, просив розірвати договір довічного утримання від 18 березня 2006 року та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 та передати йому її у володіння.
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 21 січня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Розірвано договір довічного утримання від 18 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори і зареєстрований в реєстрі за № 509.
Витребувано із володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 та передано її у власність ОСОБА_3
Додатковим рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 06 березня 2013 року вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що ОСОБА_3, придбавши спірну квартиру, мав на меті забезпечити його та ОСОБА_4 житлом, так як на той час вони проживали разом.
За час спільного проживання із відповідачем, вони витрачали спільні кошти на ремонт квартири та догляд присадибної ділянки.
Уклавши договір довічного утримання, відповідач не надавала ніякої допомоги позивачу, а навпаки, останній допомагав ОСОБА_4
Крім цього, спірна квартира є предметом спору у справі про визнання цієї квартири спільною сумісною власністю його та відповідача.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не виконувала умови договору довічного утримання і не може їх виконувати в подальшому, так як змінила місце свого проживання, а ОСОБА_3 має право вимагати повернення спірної квартири у свою власність.
Проте повністю погодитися із такими висновками суду не можна.
У зв'язку з цим рішення суду підлягає зміні з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Установлено, що 18 березня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зобов'язалась довічно утримувати позивача надаючи необхідне харчування, одяг і забезпечувати за ним догляд та надавати необхідну допомогу (а.с.4).
У судовому засіданні, в суді першої інстанції, відповідач позовні вимоги визнала повністю і пояснила, що не може утримувати позивача, так як із 2010 року змінила місце проживання.
Те, що ОСОБА_4 не виконувала умови договору довічного утримання підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужував) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
На думку колегії суддів правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_3 в частині розірвання договору довічного утримання, оскільки ОСОБА_4 не заперечувала того факту, що у зв'язку із переїздом на постійне місце проживання у м. Івано-Франківськ, вона не в змозі виконувати умови договору довічного утримання.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом безпідставно задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_2 не довів суду, що спірна квартира придбана ним і відповідачем під час сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Крім цього, прийняте рішенням суду не впливає на його права і обов'язки, так як він не був стороною договору довічного утримання.
Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.
ОСОБА_8 не надав суду достовірно допустимих доказів того, що він надавав кошти на придбання вказаної квартири та на ремонтні роботи.
Судова колегія погоджується із висновками суду щодо задоволення позову ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює.
Разом із тим суд першої інстанції, правильно визначивши правовідносини, які виникли між сторонами, безпідставно витребував із володіння ОСОБА_4 спірну квартиру.
Стаття 756 ЦК України визначає правові наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду).
Так, у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужував набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
Тобто аналіз цієї правової норми вказує на те, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення, а не витребування майна із чужого володіння.
За таких обставин, помилковим є висновок суду про необхідність витребування майна із володіння відповідача.
Суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин ст. 387 ЦК України, яка визначає право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, тому вона підлягає виключенню із судового рішення.
Оскільки у своїх позовних вимогах ОСОБА_3 просив передати йому у власність спірну квартиру, то така вимога повністю відповідає способу захисту визначеному ст. 756 ЦК України.
З урахуванням наведеного судова колегія вважає, що позов ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання, підлягає задоволенню повністю, оскільки визнається відповідачем, однак шляхом повернення йому у власність спірної квартири.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 21 січня 2013 року змінити.
Розірвати договір довічного утримання від 18 березня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 509 та повернути у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: С.К. Медвецький
Судді: В.І. Чорний
В.М. Медяний
З оригіналом вірно :