Справа № 646/1483/13-ц
№ производства 2/646/792/2013
10.04.2013 року Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Журавель В.А.
при секретарі - Бікасовій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про надання дозволу на виїзд дитини до ОСОБА_3 Федерації
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду, посилаючись на те, що з 23 червня 2001 року до 25 листопада 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем по справі. 26 серпня 2005 року в них народився син ОСОБА_4, про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 3 Харківського обласного управління юстиції 29 листопада 2005 року було видано свідоцтво про народження дитини. Позивачка неодноразово зверталася до відповідача з проханням видати їй нотаріально завірений дозвіл на виїзд дитини до ОСОБА_3 Федерації у зв'язку із тим, що її мати постійно проживає в РФ, однак відповідач відмовляє у наданні такого дозволу. У зв'язку із тим, що дитина з 01 вересня 2012 року пішла до школи, позивачка бере частину своєї щорічної відпустки під час канікул і вони мають можливість та бажання з»їздити до бабусі дитини, яка є інвалідом 3 групи, проживає сама та за станом здоров»я не може подорожувати. Позивач вважає, що відповідач своїми діями порушує права дитини та заважає вільному спілкуванню дитини із своїми рідними, які сумують один за одним. Тому позивач просила надати їй дозвіл на виїзд дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_3 Федерації до повноліття дитини, судові витрати покласти на відповідача.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 повністю підтримала заявлені позовні вимоги, надала судові аналогічні пояснення. Додатково позивачка пояснила судові, що кожного разу вирішення питання про виїзд з дитиною до ОСОБА_3 Федерації викликає між нею та відповідачем суперечки, відповідач створює умови, за якими вона кожного разу вимушена вмовляти його на надання дозволу. Останнього разу відповідач усно дав згоду на виїзд дитини на літні канікули, у зв'язку із чим позивачка звернулася до нотаріуса, вияснила всі необхідні дані для складання доручення, повідомила про це відповідача, але він став казати, що довіреність оформить пізніше, безпосередньо перед літніми канікулами. Але позивач вважає, що відповідач може знову відмовитися від видачі довіреності і тоді позивачка, враховуючи нетривалий строк відпустки не зможе протягом короткого часу вирішити це питання в судовому порядку. Також позивачка зазначила, що двічі зверталася до суду з аналогічними позовами, оскільки відповідач не давав дозволу на виїзд дитини. Також позивачка зазначила, що не заперечує проти участі відповідача у вихованні та утриманні дитини, не створює ні йому, ні його батькам перешкод в цьому.
Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував та пояснив судові, що позивачка звернулася до нього з проханням видати довіреність на виїзд дитини у лютому 2013 року, проти чого він не заперечував і сказав, що довіреність можна оформити в будь-який час, після чого позивачка до нього з цим питанням не зверталася, тому він вважав, що між ними з цього приводу спору нема. Також відповідач зазначив, що дорога до місця проживання матері позивачка займає одну добу, а враховуючи короткий термін відпустки позивачки такий режим відпочинку для дитини буде вредним та не дасть йому можливості повноцінно оздоровитися та відпочити. Крім того, якщо дитина буде всі канікули проводити у поїздках до бабусі, відповідач буде позбавлений законного права нас спілкування з дитиною, оскільки вони проживають окремо. Крім того, позивачка скриває той факт, що її мати продає свій будинок в ОСОБА_3 Федерації та має намір переїхати проживати на Україну, тому нема підстав для видачі довіреності на виїзд дитини на довгий термін. Також в період серпня-жовтня 2012 року мати позивачки приїжджала у м. Харків та знаходилися в гостях у позивачки. Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що в республіці, де проживає мати позивачки, протягом довгого часу відбувалися терористичні акти, тому видача довіреності на довгий термін недоцільно, тому що відсутні гарантії, що така ситуація не повториться. Тому відповідач просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Представник третьої особи - Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради ОСОБА_5 позов підтримала та пояснила, що бабуся дитини має право на спілкування з нею. Враховуючи, що бабуся ОСОБА_4 проживає за кордоном, а батько дитини фактично не надає дозволу на виїзд дитини, можливо надати такий дозвіл за рішенням суду. Крім того, представник третьої особи пояснила, що виїзди дитини плануються під час канікул, тобто чотири рази на рік на нетривалий термін у відповідності до наданих позивачці відпусток.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідка, перевіривши матеріли справи, вважає позов обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Як встановлено у судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 червня 2001 року до 25 листопада 2010 року / а. с. 4 /.
Під час шлюбу 26 серпня 2005 року у сторін народився син ОСОБА_4, про що було зроблено відповідний актовий запис № 3103 від 29 листопада 2005 року. В свідоцтві про народження дитини серії 1-ВЛ № 022575 від 29 листопада 2005 року, виданому міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 3 Харківського обласного управління юстиції вказано, що батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 / а. с. 8/.
Після розірвання шлюбу дитини ОСОБА_4 проживає разом із матір»ю ОСОБА_1
Статтею 257 СК України передбачено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватись зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків.
Як вбачається з наданих судові письмових доказів мати позивачки - ОСОБА_6 є громадянкою ОСОБА_3 Федерації, постійно проживає та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1 / а. с. 11/. ОСОБА_7 є інвалідом 3 групи безстроково / а. с. 12/.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в»їзду в Україну громадян України» № 3858-Х11 від 21.01.1994 року, із наступними змінами та доповненнями, оформлення проїзного документу дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина Україна за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
В судовому засіданні встановлено, що відповідач у добровільному порядку не надає позивачці згоди на виїзд їх сина за кордон, що порушує права неповнолітньої дитини та позбавляє його можливості спілкування із бабусею та можливості відпочивати. Вирішення цього питання між сторонами супроводжується конфліктами та спорами.
Відповідно до ст. 155 ч. 2 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Як вбачається з довідки Харківського апеляційного господарського суду ОСОБА_1, яка працює на посаді помічника судді, знаходилася у додатковій оплачуваній відпустці у період з 29 жовтня по 02 листопада 2012 року, у щорічній відпустці у період з 02 по 11 січня 2013 року, також вона буде знаходитися у щорічній основній відпустці у періоди з 19 по 30 квітня 2013 року та з 01 по 09 липня 2013 року, у додатковій оплачуваній відпустці в період з 10 по 16 липня 2013 року.
Таким чином, позивачкою доведено, що вона має намір вивозити дитину до ОСОБА_3 Федерації під час шкільних канікул для спілкування дитини з бабусею.
Тому суд вважає за необхідне надати дозвіл на виїзд на кордон неповнолітнього громадянина України ОСОБА_4 у відсутності дозволу на виїзд батька дитини.
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на той факт, що між сторонами відсутній спір щодо видачі довіреності на виїзд дитини, оскільки з наданих позивачкою копій рішень Червонозаводського районного суду м. Харкова від 01 червня 2011 року та 21 травня 2012 року вбачається, що вона вже двічі зверталася до суду з аналогічним питанням у зв'язку із ухиленням відповідача від видачі довіреності на виїзд дитини / а. с. 5-7/. Крім того, суд звертає увагу, що відповідач не був позбавлений права видати таку довіреність протягом розгляду справи в суді, але жодних дій, спрямованих на видачу нотаріально посвідченої довіреності, не вчинив.
При цьому, враховуючи вищезазначені обставини, суд вважає правильним надання дозволу на виїзд дитини до саме до її повноліття.
Також суд не приймає до уваги посилання відповідача на той факт, що мати позивача має намір продати належний їй будинок та переїхати для проживання в Україну, тому в подальшому може відпасти необхідність видачі довіреності.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В судовому засіданні судом достовірно встановлено, що на теперішній час відсутність згоди відповідача у добровільному порядку надати видати довіреність на виїзд дитини за кордон порушує права неповнолітньої дитини. Посилання відповідача на те, що в майбутньому видача довіреності може бути не обов»язковою не є підставою для обмеження виїзду дитини натепер.
Крім того, судом не встановлено, що с. Ново-Іванівське Майського району Кабардино-Балкарської республіки ОСОБА_3 Федерації є містом бойових дій, тому вважає, що загрози життю та здоров»ю дитини у зв'язку із виїздом на відпочинок до бабусі, нема.
Також суд критично відноситься по показань свідка ОСОБА_8 - матері відповідача про відсутність спору між сторонами щодо надання дозволу на виїзд дитини, оскільки вони спростовуються вищеприведеними доказами.
Згідно до ч. 1, 3 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею ї документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Враховуючи, що при подачі позовної заяви до суду позивачка звернулася із заявою про відстрочення судового збору і провадження по справі було відкрито без стягнення з позивача судових витрат, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 214-215 ЦПК України, ст. 18, 154-155, 257 СК України , суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надати ОСОБА_1 дозвіл на виїзд за кордон - в ОСОБА_3 Федерацію - неповнолітнього громадянина України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у відсутності дозволу на виїзд батька дитини ОСОБА_2, до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 114 грн. 70коп.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя В.А.Журавель