ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
місто Київ
10 год. 14 хв.
06.02.2009 р. № 3/298
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Арсірія Р. О. та Пилипенко О. Є., при секретарі судового засідання Миколаєнко І. О.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом
Громадянки Ірану ОСОБА_1
до
Державного комітету України у справах національностей та релігій
про
скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 6 лютого 2009 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
Громадянка Ірану ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними вимогами до Державного комітету України у справах національностей та релігій (надалі -Відповідач) про скасування рішення № 133-08 від 17 березня 2008 року та зобов'язання прийняти рішення про надання статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку Позивача, спірне рішення про відмову в наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Представником Позивача також зазначено, що громадянка Ірану ОСОБА_1 не може повернутись на Батьківщину, оскільки можливе її переслідування в зв'язку з прийняттям нею християнства. Позивачем також зазначено, що в Ірані за зречення від ісламу передбачена смертна кара і християни там не можуть вільно сповідувати свою віру.
Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи; письмових заперечень на адміністративний позов не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача та його представника, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим кодексом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні тим самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
Громадянка Ірану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, за національністю персіянка, за віросповіданням християнка.
20 червня 2005 року ОСОБА_1 залишила країну постійного проживання і прибула літаком з підробленими документами з Тегерану в Україну, в аеропорт «Бориспіль». Перед прибуттям в Україну з Ірану, Позивач проживала приблизно 3,5 роки в Німеччині, де намагалась отримати статус біженця.
27 вересня 2006 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання статусу біженця до Управління міграційної служби в місті. В даній заяві, зокрема, вказала, що в зв'язку з прийняттям нею християнства вона не може проживати в Ірані, оскільки є загроза, що її там можуть затримати через зміну віросповідання.
На співбесіді 3 жовтня 2006 року заявниця повідомила, що причиною виїзду з Ірану є зміна віросповідання. Також заявник зазначила, що на Батьківщині її не заарештовували та вона не була причетна до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю чи політичними поглядами.
В червні 2005 року громадянка Ірану ОСОБА_1 прибула до України та намагалась виїхати до однієї з країн Європи, однак, будучи затриманою прикордонними військами в Закарпатській області, вимушена була подати заяву про надання статусу біженця до Управління міграційної служби в Закарпатській області. Отримавши відмову, заявниця виїхала до Києва і подала заяву наново.
19 грудня 2006 року Державний комітет України у справах національностей та міграцій прийняв рішення № 875 про відмову в наданні статусу біженця громадянці Ірану ОСОБА_1.
Постановою Деснянського районного суду міста Києва від 12 квітня 2007 року рішення Державного комітету України у справах національностей та міграцій № 875 від 19 грудня 2006 року було скасовано та було зобов'язано повторно розглянути заяву про надання статусу біженця.
На співбесіді 21 серпня 2007 року ОСОБА_1 вказала, що після прийняття християнства 4 роки проживала в Ірані і серйозних проблем у неї не було. Також зазначила, що покинула Батьківщину, щоб мати змогу займатись активною релігійною діяльністю.
10 вересня 2007 року Управлінням міграційної служби в місті Києві було складено висновок про доцільність відмови в наданні статусу біженця громадянці Ірану ОСОБА_1.
17 березня 2008 року Державним комітетом України у справах національностей та релігій прийнято рішення № 133-08 про відмову в наданні статусу біженця громадянці Ірану ОСОБА_1.
Підставою для відмови була відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Як вказано у висновку головного спеціаліста відділу у справах біженців щодо відмови у наданні статусу біженця, причиною виїзду з Ірану стало те, що органам правопорядку стало відомо про зміну релігії заявниці з мусульманства на християнство. Так заявниця разом з чоловіком, будучи християнами проживали в Ірані з 2001 по 2005 роки, виїхали в 2005 році, бо, ніби-то, саме в 2005 році. Представниками органів державної влади стало відомо про зміну релігії. Однак яким саме чином їм стало про це відомо та які були наслідки, заявниця не пояснила. Заявниця не навела жодних фактів переслідувань на свою адресу у зв'язку із зміною релігії, та вона повідомила, що в неї, власне, ніяких проблем не було.
Відповідно до абзацу 5 статті 10 Закону України «Про біженців»№ 2557-III від 21 червня 2001 року (надалі -ЗУ «Про біженців») статус біженця не надається особі яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом 2 статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Під біженцем, відповідно до положень статті 1 Закону розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Зважаючи на Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається»від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:
- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;
- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;
- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;
- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви;
- встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
В судовому засіданні представником Позивача не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критерії про причини, з яких Позивач не може повернутися в країну своєї громадянської належності. Зважаючи на це, та враховуючи інформацію надану самою Позивачкою, не підтверджується наявність умов, передбачених абзацом 2 статті 1 Закону.
Таким чином, суд доходить до висновку, що наявність в Ірані, на думку Позивача, певних переслідувань громадян, не може бути ствердженням того, що такі переслідування мали місце відносно неї.
Посилання Позивачки на те, що при її поверненні на Батьківщину можуть мати місце обґрунтовані побоювання зазнати переслідування, суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не підтверджуються ніякими достовірними доводами і носять характер припущення.
Відповідно до листів Департаменту консульської служби Міністерства закордонних справ України (№ 71/СВПО/26-093-282 та № 71/СВПО/26-093-283 від 13 березня 2007 року; аркуші справи № 11, 12), останнім часом застосування в Ірані смертної кари за зречення від ісламу не фіксувалось.
Суд також звертає увагу сторін на те, що до правоохоронних органів Позивачка не зверталась, жодних фактів переслідувань або утисків на свою адресу не надала. Вона не перебувала ні в яких організаціях (політичних, релігійних, військових). До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були б пов'язані з її расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетною не була. Заходи адміністративного впливу до ОСОБА_1 не застосовувались і до кримінальної відповідальності в Ірані не притягувалась.
Таким чином, Позивач не довела, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок переслідування цієї особи за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.
Оскільки Відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі положеннями Закону України «Про біженців», підстави для визнання його дій неправомірними відсутні.
Таким чином, Позивач не надав суду належних доказів, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що обставини, якими обґрунтовуються вимоги Позивача, щодо скасування Рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій № 133-08 від 17 березня 2008 року та зобов'язання Відповідача прийняти рішення про надання Позивачу статусу біженця - Позивачем не доведено.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи Позивача є необґрунтованими, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 17, 94, 99, 100, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-
У задоволенні позовних вимог -відмовити повністю.
Постанова, відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді Р. О. Арсірій
О. Є. Пилипенко