13 січня 2009 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :
судді - доповідача - Олендера І.Я.,
суддів - Заверухи О.Б., Старунського Д.М.,
при секретарі судового засідання - Бацику О.Р.,
за участю осіб:
від позивача- Кармелюк Т.Б. - представник,
від відповідача1 - Кіт Ю.В. - представник,
від відповідача 2- не явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу
за апеляційною скаргою - Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова
напостанову Господарського суду Львівської області від 17 квітня 2008 року по справі № 25/19А
за позовомДержавної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецконструкція», Товариства з обмеженою відповідальністю «Моя Оселя»,
провизнання недійсним господарського зобов'язання, -
Постановою господарського суду Львівської області від 17 квітня 2008 року по справі №25/19А відмовлено в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецконструкція» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Моя Оселя» про визнання недійсним господарського зобов'язання.
Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, представник якого в поданій апеляційній скарзі покликається на те, що така прийнята з порушенням норм матеріального права, тому просить таку скасувати та прийняти нову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача покликається на те, що сторони даного спору в особі відповідачів, укладаючи між собою ряд господарських договорів діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ТзОВ «Моя Оселя», позивач покликається на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року, яким визнано недійсними Статут ТзОВ «Моя Оселя» з моменту реєстрації та цим же рішенням свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ «Моя Оселя» анульовано з моменту внесення його в реєстр платників податку. Таким чином, на думку апелянта обставини, які встановлені рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 19.12.2006 року підтверджують, що господарське зобов'язання між відповідачами вчинено з метою приховання ухилення від сплати податків, що вказує на укладання такого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, і таке є недійсним у зв'язку із його нікчемністю відповідно до ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просить таку задовольнити.
В свою чергу представник відповідача - ТзОВ «Будспецконструкція» в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги та вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм матеріального права.
Представник відповідача ТзОВ «Моя Оселя» в судове засідання не явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України такий проведено у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення представника відповідача на заперечення проти доводів такої, перевіривши та обговоривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо і настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов'язання.
Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи ряд господарських договорів діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ТзОВ «Моя Оселя», позивач покликається на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року, яким визнано недійсними Статут ТзОВ «Моя Оселя» з моменту реєстрації та цим же рішенням свідоцтво платника податку на додану вартість ТзОВ «Моя Оселя» анульовано з моменту внесення його в реєстр платників податку. Таким чином, на думку апелянта обставини, які встановлені рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 19.12.2006 року підтверджують, що господарське зобов'язання між відповідачами вчинено з метою приховання ухилення від сплати податків, що вказує на укладання такого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, і таке є недійсним у зв'язку із його нікчемністю відповідно до ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договорів недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угод, що мали місце під час підприємницької діяльності суб'єкта господарювання.
При цьому правильно суд першої інстанції вказав, що постанова суду в цивільній справі, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду, щодо фактів (обставин), які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Сам факт визнання недійсним Статуту ТзОВ «Моя Оселя» та анулювання свідоцтва платника ПДВ не спричиняв недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру та до моменту анулювання свідоцтва платника ПДВ. Крім того, в рішенні суду, на яке покликається позивач, відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що здійснюючи господарські операції, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства.
Як встановлено судом першої інстанції та, як вбачається з матеріалів справи, з липня 2006 року по листопад 2006 року ТзОВ «Моя Оселя» надало ТзОВ «Будспецконструкція» послуги по субпідрядних будівельних роботах на загальну суму 1 688 981 грн., що підтверджується податковими накладними (а.с.8-30), а також договорами, актами виконаних робіт по таких (а.с.163-257).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що на момент здійснення господарських операцій ТзОВ «Моя Оселя» було зареєстроване у встановленому законом порядку і не було виключене з державного реєстру підприємств і організацій України, а також було зареєстровано платником ПДВ. Послуги, які були надані по будівельних роботах не обмежені та не вилучені з цивільного обороту. Таким чином, господарські операції, що є предметом даного спору, здійснювалися правоздатними юридичними особами.
Враховуючи ту обставину, що господарські операції з надання послуг проводилися між відповідачами до визнання недійсними установчих документів та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТзОВ «Моя Оселя», даючи правову оцінку згаданим доказам, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що органом державної податкової служби надано недостатньо доказів для встановлення мети згаданих вище підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні зазначених операцій.
Що ж стосується рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 року, то ним не встановлено фактів неподання ТзОВ «Моя Оселя» податкової звітності та приховування від оподаткування фінансових показників в періоди, коли були здійснені господарські операції.
Крім того, здійснюючи державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - ТзОВ «Моя Оселя», держава через свої органи легалізувала діяльність підприємства і взяла на себе відповідальність за факт надання йому статусу суб'єкта господарювання. Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 р. N755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Як вбачається з матеріалів справи податковою інспекцією у Франківському районі м.Львова жодної перевірки ТзОВ «Будспецконструкція» та зустрічних перевірок ТзОВ «Моя Оселя» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за 2006 рік не проводилось
На момент здійснення господарських операцій з проведення субпідрядних будівельних робіт у ТзОВ «Моя Оселя», яке було зареєстроване у встановленому законом порядку і внесене до Єдиного державного реєстру, ТзОВ «Будспецконструкція» не могло знати про невідповідність установчих документів контрагента вимогам чинного законодавства.
При цьому позивачем не представлено доказів, зокрема судового рішення про припинення юридичної особи, а тому сам факт визнання недійсними з моменту реєстрації Статуту відповідача ТзОВ «Моя Оселя» не тягне припинення юридичної особи і визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру.
Також судом першої інстанції правильно вказано, що чинним податковим законодавством не передбачено анулювання реєстрації підприємства платником податку на додану вартість з дати його реєстрації.
Згідно з п. 35 Положення, про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 р. №79, ДПА України щомісяця оприлюднює на сайті ДПА України дані з реєстру платників ПДВ і для перевірки статусу платника податків рекомендує звертатись саме на цей сайт. В період виникнення та існування оспорюваних позивачем господарських зобов'язань на офіційному сайті ДПА України інформації про відповідача ТзОВ «Моя Оселя», як особи позбавленої реєстрації платника ПДВ, не було. Таким чином, відповідачем ТзОВ «Будспецконструкція» було перевірено відповідність дійсності статусу відповідача ТзОВ «Моя Оселя», як юридичної особи та платника ПДВ.
Суд першої інстанції правильно вказав, що якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності і не звітувався перед податковим органом.
Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» № 02-5/111 від 12.03.1999 р. визначається, що для прийняття рішення зі спору про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Судом враховується і те, що, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Товариства з обмеженою відповідальністю "Моя Оселя", м. Одеса не виключено з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Крім того, ДПІ у Франківському районі м.Львова, відповідно до вимог ст. 207 ГК України, повинна довести мету в діях відповідачів, яка б при вчиненні господарського зобов'язання суперечила інтересам держави і суспільства, при чому обов'язковою ознакою такої мети є завідомість.
Отже, при прийнятті рішення по кожному спору необхідно встановити в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і якою мірою виконано господарське зобов'язання, а також вину сторін у формі умислу (наміру). При цьому умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це відповідні повноваження. Така ознака, як завідомість, свідчить, що сторони виходячи з обставин справи усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди (господарського зобов'язання), суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Позивачем не доведено, що спірне господарське зобов'язання вчинене відповідачами саме з метою заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, а не з будь-якою іншою метою. Матеріали справи не вказують на те, що спірне господарське зобов'язання містить зобов'язання сторін щодо сплати податків, а тому несплата податків відповідачем 2 у даному випадку не може тягнути за собою недійсності такого господарського зобов'язання.
Також суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.
Ухилення однієї з сторін від сплати податків, після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності, а тому порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.
При цьому, суд першої інстанції правильно вказав, що виходячи з приписів ст.61 Конституції України, якою встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, та законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», несплата відповідачем ТзОВ «Моя Оселя» до бюджету податків з операції з відповідачем ТзОВ «Будспецконструкція» не може впливати на результати діяльності відповідача ТзОВ «Будспецконструкція» і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.
Несплата податків дійсно є порушенням діючого податкового законодавства, однак несплата податків однією із сторін за договором, чи сплата не в повному обсязі - не є підтвердженням мети відповідачів при укладенні та виконанні спірного договору на ухилення від сплати податків.
Встановлені ч. 1 ст. 208 ГК України санкції не можуть застосовуватись за сам факт несплати податків, зборів, інших платежів сторонами договору. Правопорушенням в даному випадку є несплата податків, а не вчинення правочину. Порушення сторонами договору правил оподаткування може слугувати підставою для нарахування їм податкових зобов'язань та застосування штрафних санкцій, а не визнання такого договору недійсним.
Правильним на думку колегії суддів апеляційної інстанції є висновок суду першої інстанції про неможливість застосування наслідків передбачених ст. 208 ГК України.
Так, санкції, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.
Відповідно до ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Господарське зобов'язання на загальну суму 1 688 981 грн. між ТзОВ «Будспецконструкція» та ТзОВ «Моя Оселя» виникло за період липня-листопада 2006 року, однак позов подано позивачем до суду 17.01.2008 року, отже, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, визначені ст. 250 Господарського кодексу України сплили, тому вже на час звернення позивача до суду з позовом були відсутні підстави для застосування таких санкцій.
Таким чином враховуючи вище наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова, - залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 17 квітня 2008 року по справі № 25/19А за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м.Львова до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будспецконструкція», Товариства з обмеженою відповідальністю «Моя Оселя», - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі прийняття ухвали в порядку ч.3ст.160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення такої в повному обсязі.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: О.Б.Заверуха
Д.М.Старунський