Справа №А18/723-07 Головуючий суддя у 1-ій
Категорія статобліку - 6.11 інстанції - Петрова В.І.
21 січня 2009 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді- Туркіної Л.П. (доповідач),
суддів- Мірошниченка М.В., Проценко О.А.
при секретарі- Галоян О.Г.
за участі представників сторін:
позивача- не прибув
відповідача- Кузниченко Д.Л.
розглянувши у відкритомусудовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2008 року
у справі№А18/723-07
за позовомДніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
дозакритого акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод», м. Нікополь, Дніпропетровська область
простягнення 290 227,32 грн., -
Встановила:
У грудні 2007 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до закритого акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про стягнення 290 227,32 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2006 році.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2008 р. відмовлено у задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач довів факт вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення порушень зобов'язань, покладених на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач звернувся із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов.
У апеляційній скарзі апелянт вказує наступне.
Виконання нормативу робочих місць у кількості, передбаченій ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» (далі Закон №875-ХІІ), вважається працевлаштування підприємством інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
При цьому, сплата зазначених адміністративно-господарських санкцій не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечив. У запереченнях на апеляційну скаргу вказав наступне.
На виконання вимог Закону №875-ХІІ, а також вимог Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року №314 відповідач, наказом №197 від 30.12.2003 року, створив постійно діючу комісію з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів. За результатами роботи комісії відповідачем створено робочі місця для працевлаштування інвалідів у кількості, передбаченій законодавством. Крім того, у 2005 році між відповідачем та Науково-технічним медико-екологічним центром «Екосистема» укладено договір № 6-2005/112НРЗ від15.03.2005 року на виконання робіт по атестації робочих місць, у тому числі для працевлаштування інвалідів. У 2006 році відповідач письмово інформував місцеві органи соціального захисту, центр зайнятості, відділення Фонду про наявність вакантних робочих місць, які могли б бути зайняті інвалідами та надавав інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, розміщував в засобах масової інформації об'яви про наявність на підприємстві робочих місць для працевлаштування інвалідів. Крім того, відповідач звертався до місцевого центру зайнятості, управління праці та соціального захисту населення з питання надання інформації про наявність інвалідів, які бажають працювати. Після отримання інформації про таких інвалідів відповідач у письмовій формі звернувся до кожного з них з пропозицією працевлаштуватися на створених для них робочих місцях.
У 2006 році міським центром зайнятості направлено до відповідача лише двох інвалідів, які були прийняті на роботу. Також у 2006 році до відповідача самостійно звернувся один інвалід, якого теж прийнято на роботу.
Таким чином відповідач виконав всі залежні від нього заходи щодо працевлаштування інвалідів, тому вина відповідача в недодержанні нормативу працевлаштування інвалідів відсутня.
У судовому засіданні представник відповідача проти апеляційної скарги за перечив, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача до суду не прибув, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Заслухавши представника відповідача та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Закритим акціонерним товариством «Нікопольський ремонтний завод» було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік , копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників ЗАТ «Нікопольський ремонтний завод» у 2006 році склала 620 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону №875-ХІІ, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди в кількості 25 осіб. Фактично, на підприємстві відповідача у 2006 році, були працевлаштовані інваліди у кількості 8 осіб.
Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІдля підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Таким чином, матеріали справи підтверджують факт невиконання відповідачем вимог законодавства щодо працевлаштування інвалідів, тобто вчинення правопорушення у сфері господарської діяльності. Загальні принципи застосування відповідальності за такі правопорушення визначені у Господарському кодексі України.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується наданими до справи матеріалами, відповідачем вживались залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення щодо працевлаштування інвалідів, а саме: відповідач створив робочі місця для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, подавав до центру зайнятості звіти про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, давав оголошення у засоби масової інформації про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. Матеріали справи свідчать, що відповідач створив постійно діючу комісію з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів, за результатами роботи комісії створив робочі місця для працевлаштування інвалідів у кількості, передбаченій законодавством, розміщував об'яви в газетах, звертався до місцевого центру зайнятості та управління праці та соціального захисту населення з питанням щодо наявності інвалідів, які бажають працювати, після отримання інформації звертався до інвалідів у письмовій формі з пропозицією працевлаштуватися на створених для них робочих місцях.
Отже відповідач, на думку колегії суддів, довів факт відсутності вини та неможливість уникнення правопорушення з незалежних від нього причин, що виключає можливість притягнення його до відповідальності.
Посилання апелянта на ту обставину, що відповідальність, передбачена Законом №875-ХІІ, застосовується до суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від наявності вини, не приймаються колегією суддів до уваги, виходячи з норм ст. 218 ГК України.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції є обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства,
колегія суддів, -
Ухвалила:
Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2008 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.
Ухвала оформлена відповідно до ст. 160 КАС України 28.01.2009 року.
Головуючий суддя: Л.П. Туркіна
Судді: М.В. Мірошниченко
О.А. Проценко