Справа № 22-а-5521/08 Головуючий у І інстанції Євсіков О.О.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
12 грудня 2008 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Коротких А.Ю.,
суддів Коваля М.П.,
Дурицької О.М.,
при секретарі Коноваленко Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 30 липня 2007 року у справі за адміністративним позовом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до Закритого акціонерного товариства «Електромонтаж», Приватного підприємства «ЗМВ-Сервіс» про визнання недійсним договору, -
У січні 2007 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом про визнання недійсними з підстав, передбачених ст. 207 ГК України, договору № 7/06 від 04 червня 2004 року та договору про надання безповоротної фінансової допомоги в сумі 1.232.000,00 гр., укладених між відповідачами. Позивач також просить стягнути з ПП „ЗМВ-Сервіс" в доход Державного бюджету України грошові кошти в сумі 1.232.000,00 грн., одержані останнім за спірним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір № 7/06 від 04 червня 2004 року між відповідачем-1 (ЗАТ «Електромонтаж») та відповідачем-2 (ПП «ЗМВ-Сервіс»),укладений з метою приховати іншу угоду (удавана угода), а саме угоду безповоротної фінансової допомоги, якаукладена з метою ухилення від оподаткування, тобто з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, а тому при визнанні їх недійсними необхідно застосовувати наслідки, передбачені ст. 208 ГК України та ст. 235 ЦК України.
Постановою Господарського суду м. Києва від 30 липня 2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - частковому скасуванню з закриттям провадження у справі.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 4, 203 ч. 1 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її і закриває провадження у справі з підстав, встановлених ст. 157 КАС України.
Колегія суддів, встановивши фактичні обставини справи та проаналізувавши правові норми, якими регулюються спірні правовідносини, дійшла висновку, що судом першої інстанції зроблено правильний висновок про недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, з огляду на наступне.
Колегією суддів встановлено, що 04.06.2004 року між підприємствами ЗАТ "Електромонтаж" - Замовник (відповідач-1) та ПП "ЗМВ-Сервіс" - Генпідрядник (відповідач-2) було укладено Договір на ремонтно-відновлювані роботи № 7/06. Відповідно до умов договору Замовник доручає, а Генпідрядник зобов'язується на свій ризик виконати власними та залученими силами і засобами відповідно до умов цього договору ремонтно-відновлювальні роботи об'єктів, перелік яких визначається в додатку № 1 до даного договору.
Вартість ремонтних робіт по цьому договору визначається договірною ціною і складає 1.320.000,00грн., в т.ч. ПДВ 220.000,00 грн.
Додатковою угодою № 1 від 29.11.2004 року до договору генпідряду на ремонтно-відновлювальні роботи № 7/06 від 04.06.2004 року Генпідрядник, у зв'язку з неможливістю виконати ремонтно-відновлювальні роботи, зобов'язується продати та передати у власність Замовника будівельні матеріали (далі - товар), а Замовник зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар на умовах договору.
В специфікації матеріалів до договору генпідряду № 7/06 від 04.06.2004 року зазначено товар на загальну вартість 1.232.000,00 грн., в т.ч. ПДВ 205.333,33 грн.
На виконання умов даного договору відповідач-1 перерахував грошові кошти відповідачу-2 відповідно до банківської виписки № ЕЛМ-БВ-0000021 від 12.07.2004 за договором № 15/07 від 15.07.2004 року на суму 1.232.000,00 грн. з призначенням платежу - „Аванс за ремонтні роботи".
Відповідачем-2 на адресу відповідача-1 виписано податкову накладну № ЗС-0008726 від 02.12.2004 року на загальну суму 1.232.000,00 грн., в т.ч. ПДВ 205.333,33 грн. Дана операція відображена відповідачем-1 у книзі придбання товарів (робіт, послуг), суми ПДВ включені до складу податкового кредиту.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що спірний договір є удаваним договором, при цьому фактичні угоди, які сторони приховували, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства при наявності наміру у однієї із сторін, а тому повинні бути визнанні недійсними у відповідності до ст. 235 ЦК України та ст. 207 ГК України.
Між тим, зазначені позивачем обставини не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Колегія суддів враховує, що вматеріалах справи відсутні допустимі докази наявності у відповідача-2 податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору. До справи не надано рішень податкового органу про донарахування відповідачу-2 податкових зобов'язань, податкових повідомлень та вимог, які б підтвердили наявність податкового борг у відповідача-2, в т.ч. внаслідок виконання спірного договору.
Позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, на укладення спірної угоди з метою приховування від оподаткування доходів.
Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати укладену відповідачами угоду недійсною є правильним.
Водночас, відмовляючи в позові, суд першої інстанції не врахував того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом адміністративного позову.
Питання недійсності господарських зобов'язань та застосування відповідних санкцій врегульовані Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 ЦК України, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину недійсним судовому розгляду не підлягають.
У таких випадках органи державної податкової служби на підставі п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» вправі звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Отже, відповідно до п.1 ч.1 ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.
Суд першої інстанції правильно не застосував санкції, встановлені за вчинення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, однак з обґрунтуванням такого рішення колегія суддів погодитися не може.
В оскаржуваному судовому рішенні суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п.1 ст.208 ГК України, пославшись на пропущення строку їх застосування. Проте, виходячи з того, що дані санкції є похідними від вчинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості оскаржуваного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, а не через пропущення строку застосування такої конфіскації.
Таким чином, судова колегія скасовує рішення суду першої інстанції та закриває провадження у справі.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 157, 160, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва - задовольнити частково.
Постанову Господарського суду м. Києва від 30 липня 2007 року - скасувати, а провадження у справі - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст.212 КАСУ.
Головуючий суддя
Судді: