"01" квітня 2013 р. м. Київ К-39723/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіБорисенко І.В.
суддів Кошіля В.В.
Моторного О.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргуДержавної податкової інспекція у Жовтневому районі міста Харкова
на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 19.01.2009
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2009
у справі №2-а-9488/08 (№22-а-11458/09)
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4
доДержавної податкової інспекція у Жовтневому районі міста Харкова
за участюПрокурора Жовтневого району міста Харкова
проскасування податкового повідомлення-рішення,-
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекція у Жовтневому районі міста Харкова №0016861710/0 від 03.09.2008.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2009, вказаний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
- відповідачем проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка податкової декларації позивача з податку на додану вартість за червень 2008 року №40720;
- за результатами проведеної перевірки складено акт № 1273/17-132 від 20.08.2008, згідно якого встановлено порушення позивачем пп.7.2.1., 7.2.3 п.7.2 та 7.2.4 п.7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»;
- на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0016851710/0 від 03.09.2008, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 209907,80 грн., в тому числі за основним платежем 161467,54 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 48440,26 грн.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість ґрунтується на тому, що за результатами проведеного аналізу співставлення податкового зобов'язання підприємства ТОВ «Призма» та податкового кредиту позивача встановлено розбіжність у сумі 161467,54 грн., оскільки згідно обласної пошуково-довідникової системи «Система обробки податкового зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» ТОВ «Призма» у червні 2008 року звітувало про відсутність господарської діяльності.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим донарахування податкового зобов'язання та застосування штрафних санкцій контролюючим органом, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на наступне.
У п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно п.10.2 ст.10 названого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість» визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 цього Закону).
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.
Судами були досліджені первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що керуючись положенням пп.7.4, пп.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем було сформовано податковий кредит на підставі виданих ТОВ «Призма» податкових накладних та сплачено вартість товару з врахуванням ПДВ.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з його контрагентом.
Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог ч.3 ст.2, ст.71 КАС України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення №0016861710/0 від 03.09.2008.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекція у Жовтневому районі міста Харкова залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.01.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2009 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
СуддіВ.В. Кошіль
О.А. Моторний