"03" квітня 2013 р. м. Київ К-10975/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів Ємельянової В.І.,
Кочана В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Городищенської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Городищенського районного суду Черкаської області від 26 червня 2007 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Городищенської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Управління), Черкаського Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Головного Управління праці та соціального захисту населення Черкаської обласної державної адміністрації про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги,
У травні 2007 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, з врахуванням збільшених позовних вимог, просила стягнути з Управління щорічну разову допомогу до 5 травня за 2004-2007 роки.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона є інвалідом війни 3 групи, тому відповідно до частини 5 статі 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ) щорічно до 5 травня має право на отримання разової грошової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Проте така допомога їй була виплачена не в повному обсязі.
Постановою Городищенського районного суду Черкаської області від 26 червня 2007 року позов задоволено. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з Управління недоплачену разову щорічну грошову допомогу як інваліду війни третьої групи за 2004-2007 роки в сумі 8633 грн.78 коп.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року скасовано постанову Городищенського районного суду Черкаської області від 26 червня 2007 року та прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з Управління недоплачену разову щорічну грошову допомогу за 2004 рік в сумі 644 грн. 14 коп.
У касаційній скарзі Управління просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, з'ясувавши обставини справи, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є інвалідом війни 3 групи. На підставі Закону №3551-ХІІ вона має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня. Управління виплатило їй вказану допомогу в 2004 році в розмірі 130 грн., у 2005-2006 роках - 270 грн. відповідно за кожен рік, у 2007 році - 300 грн. відповідно до законів України про Державний бюджет України на 2004-2007 роки.
Статтею 13 Закону №3551-ХІІ передбачено, що інвалідам війни 3 групи виплачується щорічна одноразова допомога до 5 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
Водночас статтею 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» встановлено, що виплата щорічної разової допомоги інвалідам війни 3 групи виплачується у розмірі - 130 грн., Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (стаття 34) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (стаття 30) - 270 грн. Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (статті 29, 71) зупинено на 2007 дію частини п'ятої статті 13 Закону №3551-ХІІ та встановлено виплату вказаної допомоги в розмірі 300 грн.
Зазначені закони в період з 5 травня по 30 вересня відповідних років, протягом якого позивач могла отримати грошову допомогу (частина 4 статті 17-1 Закону №3551-ХІІ) не визнані неконституційними. Отже, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин були наявні нормативно-правові акти, що мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що законами України про Державний бюджет України на 2004-2007 роки фактично змінено положення Закону №3551-ХІІ, який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення законів України про Державний бюджет України на 2004-2007 роки.
Задовольняючи позовні вимоги щодо виплати допомоги за 2004 рік, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2004 від 1 грудня 2004 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», яким була зупинена дія частини 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Однак такі висновки суду є помилковими, оскільки вказане рішення Конституційного Суду України було прийняте після терміну, протягом якого позивач могла отримати грошову допомогу відповідно до частини 4 статті 17-1 Закону №3551-ХІІ, тому рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог за 2004 рік підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вимог в цій частині.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V (далі - Закон №489-V) було зупинено на 2007 рік дію статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Відповідно до статті 29 Закону №489-V встановлено провести виплату цієї допомоги інвалідам війни 3 групи в 2007 році в розмірі 300 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», у тому числі і положення пункту 13 статті 71, яким зупинено на 2007 рік дію частини 5 статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги.
Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 1 січня по 9 липня 2007 року, для визначення розміру одноразової грошової допомоги інвалідам війни застосуванню підлягала стаття 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №489-V, а відповідно з 9 липня 2007 року її попередня редакція.
Враховуючи дату звернення позивача з даним позовом до суду, Київський апеляційний адміністративний суд правильно зазначив, що норми, якими встановлювався розмір допомоги у 2007 році, були визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, а виплати щорічної разової грошової допомоги здійснювалися до 5 травня відповідного року - в періоди коли наведені норми були чинними, а їх виконання обов'язковим для Управління. Отже, дії відповідача на час виплат позивачу зазначеної Законом №3551-ХІІ одноразової грошової допомоги у 2007 році були правомірними та узгоджувалися з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України.
Вимоги відповідача щодо скасування постанови Городищенського районного суду Черкаської області від 26 червня 2007 року є безпідставними, оскільки вказане судове рішення вже скасовано постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року.
Враховуючи те, що фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення в частині задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Управління на користь ОСОБА_2 недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2004 рік, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду апеляційної інстанції в цій частині і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Городищенської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2009 року в частині задоволенні позовних вимог щодо стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Городищенської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_2 недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2004 рік в сумі 644 грн.14 коп. в даній справі скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 в цій частині відмовити.
В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю.Й. Рецебуринський(
доповідача)
Судді В.І. Ємельянова
В.М. Кочан