"09" квітня 2013 р. м. Київ К-12088/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
при секретарі Сперкач Т.В.,
за участю позивача ОСОБА_2 та представників відповідача Романцевої М.О., Плакиди С.М., Тернинко С.М.,
розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2009 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції від 16 червня 2009 року №47-о «Про припинення державної служби ОСОБА_2». Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління податкового контролю юридичних осіб Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції. Стягнуто зі Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 червня 2009 року по 14 вересня 2009 року у розмірі 10 306 грн 17 коп. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 компенсацію за заподіяння моральної шкоди у розмірі 1000, 00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2009 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, а судове рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач працював в Слов'янській об'єднаній державній податковій інспекції на посаді головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління податкового контролю юридичних осіб.
Наказом Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції від 16 червня 2009 року №47-о «Про припинення державної служби ОСОБА_2» припинено з 16 червня 2009 року державну службу головного державного податкового ревізора-інспектора відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління податкового контролю юридичних осіб ОСОБА_2
Підставою для винесення зазначеного наказу була постанова Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 лютого 2008 року, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого пунктом «г» частини 3 статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування наказу від 16 червня 2009 року №47-о та поновлення на посаді, суд першої інстанції виходив з того, що припинення державної служби є фактично звільненням з роботи, тобто в даному випадку видом дисциплінарного стягнення, при накладенні якого відповідачем порушено строк для застосування дисциплінарного стягнення, передбачений статтею 148 Кодексу законів про працю України.
Відмовивши в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З таким висновком апеляційного суду погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.
Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, а також загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, регулює та визначає Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Статтею 30 Закону України «Про державну службу» передбачено підстави припинення державної служби, серед яких, зокрема, недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 цього Закону (пункт 2 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу»).
Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про державну службу» державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією».
Відповідно до пункту «г» частини 3 статті 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 05 жовтня 1995 року №356/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний службовець, який є посадовою особою, не має також права надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.
Оскільки ОСОБА_2 постановою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 29 лютого 2008 року, що набрала законної сили, було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого вказаною вище нормою, відповідач, отримавши зазначену постанову суду, мав законні підстави для звільнення позивача із займаної посади відповідно до пункту 2 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу».
Вчинення позивачем корупційного діяння є несумісним з проходженням державної служби, суперечить змісту Присяги державного службовця, оскільки підриває довіру громадян як до працівників органів державної влади, принижуючи їх авторитет, так і до органів державної влади в цілому.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуваний позивачем наказ винесено з урахуванням фактичних обставин та відповідно до вимог спеціального законодавства, що регулює дані спірні правовідносини.
Відтак, суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2
Доводи позивача про порушення відповідачем вимог статті 148 Кодексу законів про працю України є безпідставними з огляду на те, що його звільнення здійснено за пунктом 2 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» та є одним із законодавчо встановлених заходів боротьби з корупцією, і, відповідно, не є звільненням, як захід дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни згідно статті 147 Кодексу законів про працю України.
За приписами статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судовому рішенні, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній