Іменем України
"03" квітня 2012 р.справа № 2а-11973/10/0470
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Католікяна М.О., Коршуна А.О.,
при секретарі судового засідання Мамалат І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2011 року у справі № 2а-11973/10/0470 (головуючий в першій інстанції Олійник В.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ»
до Дніпропетровської митниці
про визнання недійсним податкового повідомлення,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення № 80 від 02.09.2010 року, винесене відповідачем в справі.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Постанова суду вмотивована тим, що митний орган є відповідальним за нарахування. утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету згідно п.п. «б» пункту 10.1. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погоджувалися з відомостями щодо звільнення позивача від сплати ПДВ, чи з кодом товарної номенклатури, зазначеної імпортером, то відповідно до п.10.3 ст. 10 Закону «Про податок на додану вартість» та підпункту 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахуванні податкових зобов'язань у зв'язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту «в» підпункту 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", дія якого не поширюється на митні ограни.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Просив скасувати постанову суду та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної карги та просив її задовольнити, постанову суду скасувати та в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а постанову суду без змін.
Вислухавши пояснення представників, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ТОВ "БаДМ" у 2007 - 2010 роках заявляло до митного оформлення товар „краплі очні „Штучні сльози", виробник Алкон-Куврьор, Бельгія. Було оформлено 11 ВМД: №110000011/2010/101941 від 05.02.10, №110000011/2010/155858 від 05.11.08, №110000011/2010/117179 від 11.04.08, №110000011/2010/123736 від 12.08.09, №110000011/2010/152702 від 17.10.08, №110000011/2010/116709 від 18.06.09, №110000011/2010/129946 від 19.06.08, №110000011/2010/116120 від 29.07.10, №1Ю000011/2010/107430 від 25.02.08, №110000011/2010/154792 від 26.10.07, №110000011/2010/137401 від 28.07.08. За зазначеними вище вантажними митними деклараціями позивач задекларував за кодом 3004901900 УКТЗЕД - товар "краплі очні „Штучні сльози".
За результатами проведеної камеральної перевірки, яка здійснювалась на підставі наказу Дніпропетровської митниці від 09.08.2010 року № 645, відповідачем складено акт № К34/10/110000000/0031816235 від 12.08.2010 р., в якому зазначено, що через невірне декларування товару "краплі очні „Штучні сльози" TOB "БаДМ" за кодом 3004901900 УКТЗЕД (ставка мита 0%) як лікарських засобів, в той час коли парфумерні або туалетні і косметичні препарати, не включенні до інших товарних позицій, мають класифікуватись за кодом 3307900000 (ставка мита 6,5%), позивачем допущена методологічна помилка, яка полягала у неправильному визначенні бази оподаткування та розрахунку відповідного податкового зобов'язання.
За результатами розгляду акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення №80 від 02.09.2010 року, яким позивачу було донараховано податкове зобов'язання із мита на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 52 660,55 грн., у тому числі, за основним платежем - 50 152,90 грн., за штрафними санкціями - 2507,60 грн.
Суд першої інстанції вірно зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України "Про податок на додану вартість" звільняються від оподаткування операції з поставки (у тому числі аптечними закладами) зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів та виробів медичного призначення за переліком, що щорічно визначається Кабінетом Міністрів України до 1 вересня року, попереднього звітному. Якщо у такий строк перелік не встановлено, діє перелік минулого року. Кабінет Міністрів України в п. 1 постанови від 17.12.2003 р. №1949 установив, що переліком лікарських засобів, операції з продажу яких звільняються від обкладення податком на додану вартість, є Державний реєстр лікарських засобів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно врахував реєстраційне посвідчення на лікарський засіб №Р.02.01/02717, видане Міністерством охорони здоров'я України, копія якого містяться в матеріалах справи, де чітко зазначено, що "краплі очні „Штучні сльози" є лікарським засобом, висновок про якісний та кількісний склад лікарського засобу „краплі очні „Штучні сльози".
Слід також прийняти до уваги наступне. Відповідно до ст. 69 Митного кодексу України, незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.
Вбачається, що камеральна перевірки здійснена підставі наказу Дніпропетровської митниці (а.с. 39) про проведення камеральної перевірки відповідно до ст. 41 та 69 МКУ та Закону України № 2181-ІІІ, на підставі доповідної записки начальника відділу контрольно-перевірочної роботи. Жодних доказів того, що відповідач мав підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору з боку позивача, суду не надано.
Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III якщо згідно з нормами цього пункту сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов'язання та має право на оскарження цієї суми у порядку, встановленому цим Законом.
Таким чином, якщо митні органи, приймаючи вантажні митні декларації, віднесли товар до певного коду товарної номенклатури та пропустили товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому вони не мали правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов'язань у зв'язку з виявленням помилки стосовно класифікації товару, зокрема, з посиланням на результати камеральної перевірки та на положення підпункту "в" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону № 2181-III, дія якого не поширюється на митні органи.
Така позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 21 січня 2011 року ( номер рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 14222227, № справи 21-64а10), яка в силу ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, як рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Відповідно до зазначеної правової норми, суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України
За таких обставин апеляційний суд не вбачає підстав для скасування або зміни постанови суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені вірно, порушень норм матеріального та процесуального закону не допущено, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 196, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
ухвалив :
Апеляційну скаргу Дніпропетровської митниці на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.01.2011 року у справі № 2а-11973/10/0470 залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Панченко
Суддя: М.О. Католікян
Суддя: А.О. Коршун