Справа № 1423/8353/2012
іменем України
29 жовтня 2012 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді -Тішко Д.А., при секретарі - Бурдинському С.І., за участю позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Фесюка Євгена Вікторовича, третьої особи: ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Миколаєві цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до Управління освіти Миколаївської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги, визнання формулювання причин звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, -
встановив:
В березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління освіти Миколаївської міської ради, який в подальшому доповнила та просила визнати формулювання причин звільнення неправильним, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 25287 грн. 60 коп., стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4846 грн. 79 коп., вихідну допомогу в розмірі 6321 грн. 90 коп., моральну шкоду в розмірі 54788 грн. 80 коп., а також вирішити питання про покладення матеріальної відповідальності на службову особу винну в її незаконному звільненні. В обґрунтування позову посилалася, що в порушення ст.116 КЗпП України з нею при звільненні не було своєчасно здійснено розрахунок, у зв'язку з чим вона має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України. Крім того, зазначала, що неправомірні дії третьої особи, пов'язані з незаконним звільненням і неправильним формулюванням причин звільнення в трудовій книжці перешкоджали подальшому працевлаштуванню позивача, у зв'язку з чим вона відповідно до ст. 235 КЗпП України має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю відповідно до ст. 44 КЗпП України - на вихідну допомогу не менше тримісячного середнього заробітку. Також посилалася на ст. 237-1 та 237 КЗпП України, якими передбачено право на відшкодування заподіяної моральної шкоди та можливість покладення судом матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні. (а.с. 6,7)
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, пояснила суду, що перебувала у трудових відносинах з управлінням освіти Миколаївської міської ради з 14 серпня 2000 року. У зв'язку з наявністю неприязних відносин з третьою особою вона була незаконно звільнена на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, в період тимчасової непрацездатності. При цьому зміни істотних умов праці насправді не відбувалися. Про нараховані суми, належні позивачу при звільненні, її письмово повідомлено не було, нарахування та виплата зазначених сум відбулися із затримкою у 2 місяця 10 днів. Крім того, позивач надала суду розрахунок грошових вимог. (а.с. 35,36)
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з тих підстав, що звільнення позивача було здійснено з дотриманням вимог законодавства. При цьому посилався на наявність відповідних судових рішень якими було відмовлено у позовних вимогах ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. (а.с. 47,48).
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачу проти позову заперечувала з аналогічних підстав.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 з 14.08.2000 року перебувала у трудових відносинах з управлінням освіти Миколаївської міської ради та працювала в загальноосвітній середній школі № 39 міста Миколаєва вчителем географії.
Наказом начальника управління освіти Миколаївської міської ради №1234-к від 16.08.2010 року позивачка звільнена з роботи на підставі п. 6 ст.36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці. (а.с.13)
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.02.2011 року (справа № 2-64/11) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління освіти Миколаївської міської ради про поновлення на роботі, стягнення компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду. (а.с. 37)
Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2011 року (справа № 22ц-1202/11) апеляційна скарга ОСОБА_1 відхилена, рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.02.2011 року змінено в частині підстав відмови в позові. Підставою для відмови в позові зазначено відсутність порушень норм трудового законодавства при її звільненні з роботи. (а.с. 38)
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.08.2011 року (справа № 6-25007 ск 11) ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 10.02.2011 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 26.05.2011 р. (а.с. 39)
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішеннями судів, що набрали законної сили встановлено, що процедура звільнення позивача була здійснена з дотриманням вимог статті 32 КЗпП України та встановлено факт відсутності порушень трудового законодавства при розірванні трудових відносин між сторонами.
Нових доказів, які не досліджувалися судами при розгляді цивільної справи про поновлення ОСОБА_1 на роботі та дають підстави для визнання формулювання причин звільнення неправильними та стягнення у зв'язку з цим середнього заробітку позивачем не надано.
Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання формулювання причин звільнення ОСОБА_1 неправильними, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та покладення матеріальної відповідальності на службову особу винну в її незаконному звільненні, стягнення вихідної допомоги в порядку ст. 44 КЗпП України.
При цьому, судом встановлено факт того, що остаточний розрахунок з позивачкою при звільненні було здійснено лише 27.10.2010 року, тобто з затримкою у 2 місяці 10 днів. (а.с. 9)
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд вважає, що позивач мав право на отримання середнього заробітку за час встановленої судом затримки розрахунку при звільнені за період з 16.08.2010 по 27.10.2010 року. Проте, пропустив строк звернення до суду для захисту зазначеного права з наступних підстав.
Статтею 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Пункт 25 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"передбачає, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав. Глава ХV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст. 238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст. 235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Таким чином вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не підлягає задоволенню у зв'язку з пропуском трьохмісячного строку для звернення до суду, перебіг якого розпочався 28.10.2010 року та закінчився 28.01.2011 року. При цьому позов було подано до суду 30.03.2012 року, що підтверджується відміткою поштамту на конверті. (а.с.2).
Керуючись ст.ст. 47, 116, 117, 233, 235, 237, 237-1 КЗпП України, , ст. 10, 60, 88, 212 215 ЦПК України, суд, -
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління освіти Миколаївської міської ради про стягнення середньої заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги, визнання формулювання причин звільнення незаконним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Д.А. Тішко