Справа №: 22-ц/191/504/13Головуючий суду першої інстанції:Собєщанська Н.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Приходченко А. П.
"02" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіПриходченко А.П.,
СуддівАвраміді Т.С., Самойлової О.В.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: служба у справах дітей департаменту з соціальних питань Керченської міської ради АР Крим, Київський районний відділ ПМУ ГУ МВС України в Полтавській області в особі сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, про надання дозволу на виїзд дітей за межі України без згоди батька, за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 лютого 2013 року,
У листопаді 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання безпідставною відмову батька у згоді на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітніх дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, та про надання дозволу на оформлення документів для тимчасового виїзду дітей за межі України без згоди батька. Позов мотивований тим, що вона проживала з відповідачем з 1996 року по 2000 рік, мають двох дітей - ОСОБА_10 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1. На теперішній час діти проживають разом із нею та її чоловіком у Франції і навчаються там у коледжі. Влітку 2011 року відповідач надав згоду на виїзд дітей за кордон, але у 2012 році відмовив їй в оформленні документів для їх приїзду-виїзду за межі України, мотивуючи тим, що це не його клопіт. Відмова відповідача не відповідає інтересам дітей, вони мають бажання приїжджати на територію України на канікули, оскільки тут у них залишилися родичі та друзі, однак їм необхідно також безперешкодно і виїжджати за її межі для продовження навчання.
Заочним рішенням Керченського міського суду АР Крим від 11.02.2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6
В апеляційній скарзі представник позивачки просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що суд не взяв до уваги те, що відповідач взагалі не цікавиться долею дітей, не підтримує з ними стосунки, фактично місце проживання його не встановлено, а за адресою реєстрації він не проживає. Суд не звернув увагу на той факт, що відповідно до ст. 2 та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну» встановлений перелік документів, що дають право на в'їзд та виїзд, одним з таких документів є проїзний документ дитини, який оформляється на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього може бути дозволено на підставі рішення суду. Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка набула чинності для України 27.09.1991 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення чи іншими питаннями, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позивачкою надані докази того, що діти разом з нею проживають у Франції, де навчаються, отже їх інтересам відповідає оформлення документів для виїзду за кордон та в'їзду на територію України.
Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 певний час проживала з ОСОБА_7 Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 від 04.03.1997 року, виданого ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьком є ОСОБА_7, матір'ю є ОСОБА_6 (а.с.5). Згідно зі свідоцтвом НОМЕР_2 від 04.03.1997 року, виданому ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, його батьком є ОСОБА_7, матір'ю є ОСОБА_6 (а.с.6).
З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що 16.02.2010 року у м. Мандельє-ла-Напуль був зареєстрований шлюб між ОСОБА_16 та ОСОБА_12 (а.с.10). Подружжя проживає в будинку у м. Мандельє, орендованому з 13.07.2011 року по 12.07.2017 року (а.с.101). З вересня 2011 року діти ОСОБА_9 та ОСОБА_10 навчалися в коледжі Кампельєр (а.с.12,103).
З довідки від 20.08.2012 року, виданої житлово-будівельним кооперативом «Здоров'я», вбачається, що позивачка ОСОБА_6 є членом цього кооперативу, займає чотирикімнатну квартиру зі складом сім'ї три особи, в т.ч. сини ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с.104). Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 14.09.2004 року № 468 ОСОБА_15 була призначена опікуном над онуками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.22).
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6, і врахувавши положення ст. 33 Конституції України, Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ст. 313 ЦК України, Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31.03.1995 року № 231, Правил перетину державного кордону громадянами України, затверджених постановою КМУ від 27.01.1995 року № 57, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову, оскільки прийшов до правильного висновку про відсутність доказів відносно того, що відповідач ОСОБА_7 відмовляється від надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітніх ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та на їх в'їзд до Франції.
Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що протягом року вона не має зв'язку з відповідачем і не може отримати від нього згоду на виїзд дітей за кордон, чим порушуються права дітей щодо безперешкодного пересування за межі країни місця постійного проживання та повертатися туди, не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог, оскільки суду не надано доказів про відмову відповідача у дачі згоди на виїзд дітей за межі України, а сам по собі факт відсутності зв'язку з відповідачем не є підставою для врегулювання цього питання шляхом ухвалення рішення суду про дозвіл на виїзд дітей без згоди їх батька.
Враховуючи наведене, колегія вважає рішення законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 303, 304, 308, 313, 314, 315, 319 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_8 відхилити.
Заочне рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Приходченко А.П. Авраміді Т.С. Самойлова О.В.