83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
01.04.13 р. Справа № 5006/41/62пд/2012
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.
при секретарі судового засідання Петраченко К.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи
за позовною заявою: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Макіївка
до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк
про визнання недійсним підпункту 5.3.2. пункту 5.3. розділу 5 договору оренди
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Макіївка, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Донецьк, про визнання недійсним підпункт 5.3.2. пункту 5.3. розділу 5 договору оренди нерухомого майна №15/01 від 15.01.2007р.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що п.5.3.2. договору оренди нерухомого майна №15/01 від 15.01.2007р. відповідно до якого зазначено, що у разі здійснення поліпшень, які не можливо відокремити, орендар набуває право спільної часткової власності на об'єкт, а його частка у праві спільної часткової власності відповідає вартості його витрат на поліпшення нерухомого майна, не відповідає вимогам закону, та обмежує право власності позивача на вільне володіння, користування та розпорядження об'єктом оренди.
Позивачем були надані пояснення стосовно строку дії договору відповідно до яких зазначив, що спірний договір був укладений строком на 2 роки 11 місяців, що сторони додаткових угод до договору оренди нерухомого майна №15/01 від 15.01.2007р. стосовно продовження строку його дії не укладали, тобто станом на час розгляду справи строку дії спірного договору закінчився, а між сторонами укладений новий договір оренди.
Позивачем було надане клопотання про продовження строку розгляду справи та відкладання розгляду справи на іншу дату, яке судом розглянуте та відхилене, в зв'язку з необґрунтованістю та безпідставністю.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що заперечує проти позову з тих підстав, що вважає укладений договір таким, що відповідає вимогам чинного законодавства України та таким, що містить умови необхідні для договору оренди (найму), а посилання позивача на те, що він позбавляється права власності на об'єкт нерухомого майна є такими, що грунтуються на невірному тлумаченні чинного законодавства України.
Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався. Розгляд справи на підставі ст.79 Господарського процесуального кодексу України зупинявся та поновлювався.
Перед початком розгляду справи по суті представника відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представника відповідача, суд
15 січня 2007р. позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавцем) укладено договір оренди нерухомого майна №15/01 (далі - договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого предметом договору є надання орендодавцем орендарю в термінове платне володіння та користування (оренду) на визначений строк нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 48,30кв.м. на 1-му поверху житлового будинку літ.А-3 у АДРЕСА_1
За умовами договору об'єкт передається в оренду і повертається після закінчення терміну його оренди або у випадку дострокового припинення дії договору з підписанням акта прийому-передачі об'єкта (п.2.1. Договору).
Строк оренди встановлюється з моменту підписання договору - з 15.01.07р. на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців - до 15.12.09р. (п.п. 8.1., 8.2. договору).
На виконання п.2.1. договору між сторонами 15.01.07р. складений акт №1 прийому-передачі нежитлового приміщення, відповідно до якого фізична особа - підприємець ОСОБА_1 передав, а фізична особа - підприємець ОСОБА_2 прийняв нежитлове приміщення загальною площею 48,30кв.м. на 1-му поверсі житлового будинку літ.А-3 у АДРЕСА_1
Пунктом 5.3.2. договору оренди нерухомого майна №15/01 від 15.01.2007р. передбачено, що у разі здійснення поліпшень, які не можливо відокремити, орендар набуває право спільної часткової власності на об'єкт, а його частка у праві спільної часткової власності відповідає вартості його витрат на поліпшення нерухомого майна.
Позивач вважає, що п.5.3.2. договору не відповідає вимогам закону та обмежує право власності позивача на об'єкт нерухомості.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способи захисту порушеного права передбачені, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Пунктом 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Закону сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 3 ст. 355 Цивільного кодексу України передбачено, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
Відповідно до змісту ст. 778 Цивільного кодексу України зазначено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Таким чином наведена норма встановлює імперативні положення, які договором сторін змінюватись не можуть.
Водночас п.5.3.2. договору імперативних положень ст. 778 Цивільного кодексу України не порушує та передбачає умови виникнення права спільної власності, що не суперечать змісту ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України.
Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу.
Дослідивши зміст договору, судом не встановлені невідповідності змісту спірного пункту договору вимогам, визначеним у ст. 203 Цивільного кодексу України.
Створення для власника певних обмежень у його праві власності чи зміна складу, належного йому майна внаслідок договору з його участю не може розцінюватись як створення перешкод у здійсненні власником своїх повноважень у розумінні ст. 391 Цивільного кодексу України та ст. 41 Конституції України, а отже підстав для застосування заходів судового захисту прав чи охоронюваних законом інтересів позивача судом не вбачається.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зі змісту ст. 1 Господарського процесуального кодексу України метою звернення до суду є саме захист порушених прав чи охоронюваних законом інтересів. Тобто позивач звертаючись до суду із розглядуваним позовом мав би довести факт порушення інтересів останнього та необхідності застосування їх захисту судом. Всупереч цьому позивач належним чином порушення своїх інтересів не обґрунтував, що зумовлює висновок суду про необхідність відмови у задоволенні позову.
Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 20, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 79, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
В И Р I Ш И В :
У задоволені позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про визнання недійсним підпункту 5.3.2. пункту 5.3. розділу 5 договору оренди нерухомого майна №15/01 від 15.01.2007р. - відмовити.
У судовому засіданні 01.04.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 05.04.2013 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Колесник Р.М.