26 лютого 2013 року м. Київ К/9991/2547/12
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську та Шахтарському районі Донецької області про перерахунок пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2011 року,
установив:
Позивачем 15 лютого 2011 року оскаржено до суду здійснення відповідачем із 1 січня 2010 року чергового перерахунку пенсії відповідно до положень статей 40, 42 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) з урахуванням показника заробітної плати працівників в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні чи середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки (далі - показник СЗП), за 2007 рік, а не за рік, що передував року звернення позивача за перерахунком пенсії. ОСОБА_4 просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок розміру пенсії з 1 січня 2010 року відповідно до положень наведених норм Закону № 1058-ІV та постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 5 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
Постанову Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 7 квітня 2011 року, якою позов ОСОБА_4 задоволено, ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2011 року скасовано та залишено позовну заяву без розгляду.
Судом касаційної інстанції визнано поважною причину пропуску позивачем строку на касаційне оскарження ним рішення апеляційного суду в цій справі.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на помилковість застосування судом апеляційної інстанції положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства (КАС), на підставі яких позовні вимоги залишено без розгляду, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування апеляційним судом норм права і правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 КАС, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Згідно зі статтею 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
До набранням чинності Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VІ) частиною другою статті 99 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи у справах цієї категорії було встановлено річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Шестимісячний строк звернення з адміністративним позовом до суду у справах цієї категорії діє з моменту набрання чинності нової редакції (згідно із Законом № 2453-VІ) статті 99 КАС, тобто з 30 липня 2010 року. Це означає, що в разі, якщо право на звернення до суду виникло у особи до зазначеної дати, коли процесуальним законом були встановлені інші строки, то у період чинності попередньої норми слід застосувати ті строки, які існували на час виникнення цього права. При цьому вимога частини другої статті 5 КАС, відповідно до якої провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, полягає у тому, що залишок строку звернення до суду, право на яке виникло у особи до набрання чинності нової редакції статті 99 КАС, після 30 липня 2010 року не може перевищувати строки, встановлені новою редакцією статті 99 КАС.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки позивач звернувся 15 лютого 2011 року до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача у січні 2010 року, ним пропущено встановлений статтею 99 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин у цій справі) річний строк звернення до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції не звернув увагу на вимогу відповідача про застосування положень статей 99, 100 КАС з огляду на пропущення позивачем строку для звернення до суду з цим позовом. Тому апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції.
Апеляційний суд установив, що підстави для визнання поважними причин пропуску встановленого КАС строку звернення до адміністративного суду з цим позовом відсутні.
Відповідно до вимог статті 220 КАС суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Отже, за наведених обставин рішення апеляційного суду про залишення згідно зі статтею 100 КАС позову ОСОБА_4 без розгляду з підстав пропуску ним без поважних причин встановленого законом строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.
Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновку апеляційного суду, оскаржувана постанова якого відповідає вимогам КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення.
Керуючись статтями 220, 222- 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити Касаційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2011 року - без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.
Судді