01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.02.2009 № 33/408
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Коршун Н.М.
Авдєєва П.В.
За участю представників:
від позивача : Джунь А.І. - представник за довіреністю,
від відповідача : представник не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігмафарм"
на рішення Господарського суду м.Києва від 08.12.2008
у справі № 33/408 (Мудрий С.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрВата"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігмафарм"
про стягнення 64920,00 грн.
В жовтні 2008 року ТОВ «УкрВата» заявлено позов про стягнення з ТОВ «Сігмафарм» 64307,40 грн. - основного боргу, 152,24 грн. - 3% річних, 460,36 грн. - інфляційних витрат та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за період з 16.07.2008р. по 04.09.2008р. на підставі накладних-специфікацій було здійснено відповідачу поставку товарів медичного призначення на загальну суму 64307,40грн., але останній не розрахувався за даний товар.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.12.2008 р. у справі №33/408 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігмафарм» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрВата» 64307,40 грн. - основного боргу, 460,36 грн. - індекс інфляції, 152,24 грн. - 3% річних, 649,20 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 08.12.2008р. скасувати, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального права та неповне встановлення обставин, що мають значення для справи.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції прийнято оскаржуване рішення у відсутність відповідача, який не повідомлявся належним чином про місце та час розгляду справи.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає висновок місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог позивача таким, що відповідає вимогам закону та матеріалам справи, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі накладних-специфікацій було передано відповідачу товар на загальну суму 64 307,40 грн., а саме: №У-00015368 від 16.07.2008 р. на суму 5 839,50 грн.; №У-00015195 від 16.07.2008 р. на суму 8 372,10 грн.; №У-00015938 від 06.08.2008 р. на суму 9 015,00 грн.; №У-00016216 від 14.08.2008 р. на суму 9 180,00 грн.; №У-00016217 від 14.08.2008 р. на суму 9 446,20 грн.; №У-00016240 від 15.08.2008 р. на суму 721,00 грн.; У-00016279 від 18.08.2008 р. на суму 4 960,00 грн.; №У-00016331 від 18.08.2008 р. на суму 6 320,00 грн.; №У-00016720 від 04.09.2008 р. на суму 10 453,50 грн. (а.с. 8-16).
Встановлено та не спростовано сторонами, що товар по вищезазначених накладних був отриманий уповноваженими представниками ТОВ «Сігмафарм» Пасічником В.В. та Лисенком П.С. на підставі довіреностей (а.с. 17-19).
В силу ч.1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
З частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України вбачається, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1 та 2 статті 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами. телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Колегією встановлено, що позивач передав відповідачу товарно-матеріальних цінностей на підставі накладних-специфікацій, не укладаючи з відповідачем окремого договору, а відповідач, в свою чергу, отримав даний товар.
З огляду на вищевикладене та встановлене, колегія погоджується з місцевим судом, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.
З ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з накладних-специфікацій, в останніх зазначено строк, до якого повинна бути здійснена відповідачем оплата, а саме: №У-00015368 від 16.07.2008 р. до 14.08.2008 р.; №У-00015195 від 16.07.2008 р. до 09.08.2008 р.; № У-00015938 від 06.08.2008 р. до 04.09.2008 р.; № У-00016216 від 14.08.2008 р., № У-00016217 від 14.08.2008 р. до 13.09.2008 р.; № У-00016240 від 15.08.2008 р. до 14.09.2008 р.; № У-00016279 від 18.08.2008 р., № У-00016331 від 18.08.2008 р. до 17.09.2008 р.; № У-00016720 від 04.09.2008 р. до 03.10.2008 р.(а.с. 8-15).
Згідно з ч.ч.1 та 7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Дана стаття кореспондується з нормами ст..ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутні обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами безпідставність позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині основного боргу, оскільки відповідач не виконав свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару в розмірі 64020,87 грн..
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача збитків внаслідок інфляції та 3% річних з простроченої суми, колегія встановила наступне.
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 152,24 грн. за несвоєчасне виконання зобов'язань та збитків від інфляції в сумі 460,36 грн. , враховуючи встановлені обставини та приписи зазначених вище правових норм.
Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
В силу ч.3 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства належать, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У забезпечення цієї засади судочинства ч.3 ст.4 ГПК України передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м.Києва від 29.10.2008 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 24.11.2008 року., про що свідчить відповідна відмітка на ухвалі суду та повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 2 - 3).
Крім того, Ухвалою від 24.11.2008 року розгляд справи було відкладено в зв'язку з неявкою представника відповідача.
Матеріали справи не містять клопотань відповідача про відкладення розгляду справи за наявності поважних причин, що зумовили неявку представника відповідача у судове засідання.
Згідно з пунктом 3.6 роз'яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Колегія вважає, що відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином та у передбачені процесуальним законом строки.
Матеріали справи свідчать про те, що неявка представника відповідача у судове засідання при прийнятті місцевим судом оскаржуваного рішення не перешкоджала вирішенню спору.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду, яким задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігмафарм» на рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2008 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.12.2008 року у справі № 33/408 залишити без змін.
3. Матеріали справи №33/408 направити до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Корсак В.А.
Судді Коршун Н.М.
Авдєєв П.В.
20.02.09 (відправлено)