Запорізької області
22.01.09 Справа № 20/548/08
Суддя Гандюкова Л.П.
За позовом Німецької Євангелічно-лютеранської громади міста Бердянська, Запорізька область, м.Бердянськ
до Бердянського державного педагогічного університету, Запорізька область, м. Бердянськ
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Бердянська міська рада, Запорізька область, м. Бердянськ
про усунення перешкод у використанні права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання відповідача відмовитись від права користування земельною ділянкою; визнання за позивачем права користування земельної ділянкою та визнання недійсним державного акту на право постійного користування відповідачем земельною ділянкою
Суддя Гандюкова Л.П.
Представники сторін:
Від позивача - Молодецький Р.Ф. (довіреність № 214-1 від 25.11.2008р);
Від відповідача - Железняк Л.В. (довіреність № б/н від 07.10.2008р.);
Железняк В.С., (довіреність № б/н від 30.12.2008р.);
Від третьої особи -Писарець А.А. (довіреність №05 від 08.01.2009р.);
Заявлений позов про усунення перешкод у використанні права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання відповідача відмовитись від права користування земельною ділянкою загальною площею 0,2798 га, згідно плану зовнішнього землекористування, розташованої за адресою: м.Бердянськ, вул.Горбенка/вул.К.Маркса, 21/42, визнання за позивачем права користування цією земельної ділянкою.
Ухвалою господарського суду від 17.11.2008р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 20/548/08, судове засідання призначено на 10.12.2008р. Ухвалою суду від 09.12.2008р. у зв'язку з хворобою судді на підставі ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 29.12.2008р. Ухвалою суду від 29.12.2008р. розгляд справи відкладено на 12.01.2009р. Ухвалою від 12.01.2009р. в порядку ст.69 ГПК України за клопотанням сторін строк вирішення спору у справі продовжений до 01.02.2009р., розгляд справи відкладено на 22.01.2009р.
22.01.2009р. справу розглянуто, за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивачем надано клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого просить вважати уточненими позовними вимогами: усунення перешкод у використанні права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання Бердянського педагогічного університету відмовитися від права користування земельною ділянкою загальною площею 0,2798 га, згідно плану зовнішнього землекористування, за адресою: м.Бердянськ, вул.Горбенка/ вул.К.Маркса, 21/42; визнання за Німецькою Євангелічно-лютеранською громадою міста Бердянська права користування зазначеною земельною ділянкою, для розміщення та обслуговування комплексу будівель, що складається з будівлі кірхи (Євангелічно-лютеранської церкви), зазначеної в технічному паспорті літерою “Б», будівлі училища -літерою “А», сторожки -літерою “Г»; зобов'язання Бердянського державного педагогічного університету надати оригінал Державного акту серії І-ЗП №003312 на право постійного користування спірною земельною ділянкою; визнання недійсним державного акту серії І-ЗП №003312 на право постійного користування Бердянським державним педагогічним університетом спірною земельною ділянкою, загальною площею 0,2798 га, за адресою: м.Бердянськ, вул.Горбенка/ вул.К.Маркса,21/42. Заява (клопотання) в порядку ст.22 ГПК України прийнята судом до розгляду.
Позовні вимоги мотивовано, зокрема, наступним. 11.05.2007р. позивачу видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно - комплекс будівель та споруд за адресою: м.Запоріжжя, м.Бердянськ, вул.Горбенка/вул.К.Маркса, 21/42 та витяг про реєстрацію права власності. У червні 2007р. позивач звернувся до Бердянської міської ради з проханням виділити земельну ділянку та надати згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,2798 га для реконструкції, розміщення і обслуговування зазначеного комплексу будівель та споруд. Виконавчим комітетом міської ради було надано відповідь, що земельна ділянка на підставі державного акту серії І-ЗП №003312 перебуває у постійному користуванні Бердянського державного педагогічного університету (відповідач). Позивач неодноразово письмово та усно звертався до відповідача з проханням добровільно відмовитись від права постійного користування вказаною земельною ділянкою у зв'язку з тим, що на підставі ст.17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації» позивач , як релігійна організація, має переважне право на передачу культової будівлі із земельною ділянкою, необхідно для обслуговування цієї будівлі. Письмової відповіді на ці звернення не отримано, усно відповідач заявив, що від права на землю не відмовиться. Позивач також вважає, що комплекс будівель та споруд, що складається з кірхи (Євангеліно-лютеранської церкви) літ “Б», будівлі училища літ. “А», сторожки літ. “Г» був раніше переданий на баланс відповідача з порушення норм законодавства, тому що згідно з ст.ст.1029,1030 ЦК України між власником та особою, якій передано майно в управління (баланс), складається договір управління майном. Власник будівель та споруд не був документально визначений до моменту винесення господарським судом Запорізької області рішення у справі №14/309-20/363/06, в якому було встановлено, що це майно є державною власністю в особі Запорізької обласної державної адміністрації. Відповідного договору або іншого правового документа на утримання майна на балансі відповідача не надано. Тому передача відповідачу у користування земельної ділянки, що є предметом спору, було проведено з порушенням норм законодавства. На підставі ст.120, ч.3 ст.152, 158 Земельного кодексу України, ст.ст.1029, 1030 ЦК України, ст.17 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації» просить позов задовольнити. Крім того, у судовому засіданні 22.01.2009р. позивачем надано заперечення на відзив відповідача, згідно з якими зазначає, що відповідач є лише користувачем земельної ділянки, а не власником. Позивач двічі звертався до власника землі -Бердянської міської ради з проханням дати дозвіл на розробку проектної документації на відвід земельної ділянки та послідуючого оформлення. Але отримав відповідь, що це питання потрібно вирішувати в судовому порядку. На сьогоднішній день в управлінні університету залишилось тільки 2 споруди (гаражі), які не є капітальними спорудами та незареєстровані в КПТІ м.Бердянська. Тому позивач вважає, що відповідач не за цільовим призначенням використовує земельну ділянку загальною площею 0,2798га, на підставі ст.141 п. “ґ», ст.143 п.»а» Земельного кодексу України повинен бути позбавлений права користування спірною земельною ділянкою.
Відповідач позов не визнав з наступних підстав. Земельна ділянка на підставі Державного акту належить на праві постійного користування Бердянському державному педагогічному університету. Акт зареєстрований у книзі запису державних актів за №1279 від 20.08.2003р. Він не змінювався і не відмінявся та відповідач є єдиновласним користувачем цієї земельної ділянки. Посилаючись на ст.120 Земельного кодексу України, позивач не має ніякого права на земельну ділянку. Дотримуючись вимог цієї статті та Закону України “Про оренду землі», позивачу необхідно вирішувати питання про укладення договору оренди з Бердянським державним педагогічним університетом на частину земельної ділянки. Однак, відповідач, як власник, має право укладати або не укладати такий договір та ставити питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Згідно з ст.120 Земельного кодексу України перехід права власності на будівлі та споруди до особи, яка набуває право на нерухоме майно не тягне за собою автоматичного права власності на земельну ділянку, на якій розташована будівля. На спірній земельній ділянці знаходяться також майстерня, їдальня, гараж, побудовані відповідачем і узаконені 20 вересня 1950р., про що свідчить відмітка БТІ в технічному паспорті. Крім того, позивачем не розроблений проект відводу земельної ділянки. Просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа у письмового пояснення по суті спору не надала, в судовому засіданні представник пояснив, що не заперечує проти задоволення позову. Рішення сесії Бердянської міської ради про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки в користування позивачу не приймалось.
У судовому засіданні було оглянуто оригінал Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-ЗП №003312, а також оригінал технічного паспорту, виготовленого на замовлення позивача.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, третьої особи, суд
Розпорядженням Запорізької обласної державної адміністрації №140 від 12.04.2007р. (пункт 5) Німецькій Євангелічно-лютеранській громаді м.Бердянська (позивач у справі) передано у власність комплекс будівель і споруд колишньої німецької лютеранської церкви -будівлю кірхи, будівлю лютеранського училища, сторожки, який розташований в м.Бердянську Запорізької області по вул.Горбенко/Карла Маркса, 21/42.
Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради на підставі цього розпорядження вирішено оформити за позивачем право власності на комплекс будівель і споруд по вул.Горбенка,21/ву.К.Маркса, 42, що складається з основних будівель “А,Б,Г».
11.05.2007р. виконавчим комітетом Бердянської міської ради видано Німецькій Євангелічно-лютеранській громаді м.Бердянська свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно, Бердянським комунальним підприємством з технічної інвентаризації -витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14512592.
Згідно з Державним актом серії І-ЗП №003312 на підставі рішення Бердянської міської ради №24 від 12.06.2003р. земельна ділянка площею 0,2798га по вул.Горбенко, 21/40 передана Бердянському державному педагогічному університету у постійне користування для розміщення та обслуговування навчального корпусу №3.
08.06.2007р. позивач направив Бердянському державному педагогічному університету лист №170-1 з пропозицією звернутися йому до виконавчого комітету міської ради з заявою про добровільну відмову від права користування вказаною земельною ділянкою.
Листами від 04.06.2007р. (вих.№167-1) та 11.06.2007р. (вих.№171-1) позивач звертався до Бердянської міської ради (третя особа у справі) з проханням виділити йому у постійне користування земельну ділянку площею 0,2798 га для розташування та обслуговування будівель лютеранської кірхи, що знаходиться у власності позивача. 25.06.2007р. (вих.№178-1) -щодо надання дозволу на розробку проекту відводу земельної ділянки.
На звернення позивача виконавчим комітетом Бердянської міської ради було надано відповіді №981 від 01.07.2007р. та №05-1756/40 від 20.07.2007р., згідно з якими роз'яснено, що розгляд цих питань можливий за наявності письмової відмови Бердянського державного педагогічного університету, якому земельна ділянка згідно з Державним актом передана у постійне користування, про припинення цього права.
У зв'язку з недосягненням згоди, позивач 12.11.2008р. звернувся до господарського суду Запорізької області з позовної заявою, за якою порушено провадження у даній справі.
Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод у використанні права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання Бердянського педагогічного університету відмовитися від права користування земельною ділянкою загальною площею 0,2798 га, згідно плану зовнішнього землекористування, за адресою: м.Бердянськ, вул.Горбенка/ вул.К.Маркса, 21/42; визнання за Німецькою Євангелічно-лютеранською громадою міста Бердянська права користування зазначеною земельною ділянкою, для розміщення та обслуговування комплексу будівель, що складається з будівлі кірхи (Євангелічно-лютеранської церкви), зазначеної в технічному паспорті літерою “Б», будівлі училища -літерою “А», сторожки -літерою “Г», задоволенню не підлягають на наступних підставах.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом. Згідно з ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Із змісту ст.20 ЦК України слідує, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Позивач способом захисту прав обрав, зокрема, усунення перешкоди у використанні права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання відповідача відмовитись від права користування земельною ділянкою та визнати за позивачем право користування земельної ділянкою.
Згідно з положеннями ст.120 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Як встановлено судом, земельна ділянка, на якій розташовані об'єкти нерухомості що у 2007 році передані у власність позивача, на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою І-ЗП №003312, виданого 20.08.2003р., перебуває у постійному користуванні відповідача. Незважаючи на суперечності щодо адреси земельної ділянки у Державному акті, рішенні Бердянської міської ради №24 від 12.06.2003р., та адреси об'єктів нерухомості, які належать позивачу згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14512592 від 11.05.2007р. (а.с.19), судом встановлено, що фактично спір виник стосовно однієї і тієї ж земельної ділянки.
Відповідно до п. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування.
Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені ст.141 Земельного кодексу України. Зокрема, згідно з п. “а» цієї статті право користування земельною ділянкою може бути припинено у зв'язку з добровільною відмовою землекористувача від права користування земельною ділянкою, згідно з п. “ґ» - використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
Згідно з ч.1 ст.13, ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Приписами ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Чинним законодавством, яке регулює земельні відносини, не передбачено такий спосіб захисту прав та інтересів, як зобов'язання в судовому порядку землекористувача відмовитися від права користування земельною ділянкою.
Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку визначені в ст.143 Земельного кодексу України, перелік цих підстав є вичерпним. Згідно з цією нормою примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням (п.»а»). Саме цю норму позивач назвав в обгрунтування своїх вимог у судовому засіданні 22.01.2009р.Згідно з ст.1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель» невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням -невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яка не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи надання в користування, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень). Із змісту ст.6 цього Закону, а також ст.211 Земельного кодексу України слідує, що невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням є порушенням земельного законодавства і встановлення цього факту відноситься до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель.
Позовні вимоги позивача не визначали підставою позову використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. У разі встановлення цього факту, суд може постановити рішення про припинення права користування, а не зобов'язати відмовитися від права користування. Крім того, позов про примусове припинення прав на земельну ділянку з підстав використання земельної ділянки не за цільовим призначенням може пред'являти особа, права якої порушені (власник земельної ділянки) або уповноважений державний орган.
Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом заявлення вимоги усунення перешкод у використанні права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання відповідача відмовитись від права користування земельною ділянкою суперечить чинному законодавству та Конституцій України. Враховуючи норми вищенаведеного законодавства, встановлений інший порядок припинення права користування у примусовому порядку та передання спору на вирішення суду у разі його виникнення.
Крім того, вирішуючи спір в цій частині, суд враховує наступне. Згідно з ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Статтею 4-5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття рішень обов'язкових до виконання на всій території України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. У разі задоволення позову про усунення перешкод у використанні права на земельну ділянку, шляхом зобов'язання відповідача відмовитись від права користування земельною ділянкою рішення суду не може бути реально виконано. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.
Розглядаючи позовні вимоги в частині визнання за Німецькою Євангелічно-лютеранською громадою міста Бердянська права користування зазначеною земельною ділянкою, для розміщення та обслуговування комплексу будівель, що складається з будівлі кірхи (Євангелічно-лютеранської церкви), зазначеної в технічному паспорті літерою “Б», будівлі училища -літерою “А», сторожки -літерою “Г», суд бере до уваги наступне.
Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.
Статтею 125 Земельного кодексу України визначено підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме - одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, та виникнення права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди і його державна реєстрація.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Із аналізу земельного законодавства слідує, що майнові права (в тому числі право на користування) відносно конкретно визначеної земельної ділянки виникають у будь-якої особи лише з моменту вчинення повноважним органом дій щодо, по-перше: прийняття рішення про надання в оренду земельної ділянки; по-друге: визначення такої земельної ділянки в натурі і по-третє: посвідчуються певним правоустановчим документом, що має законодавчо встановлену назву, форму та зміст (державним актом, договором оренди).
Таким чином, позовні вимоги про визнання за Німецькою Євангелічно-лютеранською громадою міста Бердянська права користування земельною ділянкою можливо задовольнити лише за умови настання певних обставин. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах м.Бердянська, сесією Бердянської міської ради не приймалося рішення про надання земельної ділянки в користування позивача, і, відповідно, договір оренди не укладався. Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.02.2007р. у справі №14/309-20/363/06 за позовом Німецької Євангелічно-лютеранської громади міста Бердянська про визнання права власності, яке набрало законної сили, встановлено, що комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: м.Бердянськ, вул.Горбенка-Карла Маркса, 21/42, на момент винесення рішення був державною власністю та перебував на балансі Бердянського державного педагогічного університету. На час розгляду даного спору у справі №20/548/08 відповідач продовжує користуватися частиною об'єктів, які розташовані на земельній ділянці, переданій відповідачу у постійне користування, право власності на які не належать позивачу. Таким чином, враховуючи те, що рішення Бердянською міською радою про передачу позивачу в користування земельної ділянки певного розміру не приймалось, а також наведені вище обставини щодо наявності на земельній ділянці іншого майна, право користування конкретно визначеною у позові земельною ділянкою площею 0,2798га у позивача не виникло, тому позовні вимоги в частині визнання права користування також не підлягають задоволенню.
Приписами ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що позивачем не доведено належними доказами факт порушення його прав відповідачем, які б підлягали захисту судом у вибраний позивачем спосіб захисту прав.
Крім того, позивач також просить визнати недійсним Державний акт серії І-ЗП №003312 на право постійного користування Бердянським державним педагогічним університетом спірною земельною ділянкою.
Позовні вимоги в цій частині обґрунтовано ст.ст.1029,1030 ЦК України, якими встановлено поняття та предмет договору управління майном та мотивовані тим, що відповідного договору між власником майна, розташованого на земельній ділянці, та відповідачем укладено не було, іншого правового документа та утримання майна на балансі відповідача не представлено, тому передача відповідачу у користування земельної ділянки, що є предметом спору, було проведено з порушенням норм законодавства.
У цій частині вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне. По-перше, Державний акт серії І-ЗП №003312 на право постійного користування виданий відповідачу 20.08.2003р. і на час його видачі Цивільний кодекс України не набрав чинності, тому посилання на ст.ст.1029,1030 цього Кодексу є безпідставним. По-друге: згідно з ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні зміні, розірванні і виконання господарських договорів та з інших підстав, а також справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-5/35 встановлено, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який підтверджує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт -це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.
Із змісту ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України слідує, що Державний акт лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, тобто оспорюваний Державний акт на право постійного користування землею не є актом ненормативного характеру в розумінні ст. 12 ГПК України, який може бути оскаржено до господарського суду. Тому в частині позовних вимог про визнання недійсним вказаного Державного акту провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 14.05.2008р. у справі №2-8/6198.2-2007. Ухвалою судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 11.12.2008р. відмовлено у порушенні проваджені з перегляду.
Позивач також прохав зобов'язати Бердянський державний педагогічний університет надати оригінал Державного акту серії І-ЗП №003312 на право постійного користування спірною земельною ділянкою. Дане прохання по суті не є позовною вимогою, з чим погодився в судовому засіданні представник позивача, а є клопотанням, яке задоволено судом при порушенні провадження у справі. Ухвалами суду від 17.11.2008р., 29.12.2008р. відповідача зобов'язано надати оригінал Державного акту, і в судовому засіданні цей оригінал оглянуто та повернено відповідачу.
Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82 -85, п.1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, суд
Припинити провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним Державного акту серії І-ЗП №003312 на право постійного користування Бердянським державним педагогічним університетом земельною ділянкою, загальною площею 0,2798 га, за адресою: м.Бердянськ, вул.Горбенка/ вул.К.Маркса,21/42.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Суддя Л.П. Гандюкова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Рішення підписано у повному обсязі 26.01.2009р.