ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6
17 год. 45 хв.
м. Київ
11.12.2008 р. № 11/386
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Давиденко Д.В.,
за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача -ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва
про визнання права на додаткову пенсію та зобов'язання виплатити пенсію
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва (далі відповідач , УПФУ в Святошинському районі м. Києва), про визнання права на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі віднесеної до категорії 4 постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру 15 % мінімальної пенсії за віком; зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю за період з 01 листопада 2006 року до 01.12.2007 року у сумі 774,36 грн.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 07.08.2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі за зазначеним позовом та призначено попереднє судове засідання на 17.08.2007 року.
12.12.2007 р. суддею Святошинського районного суду міста Києва винесено ухвалу про передачу справи № 2-а-267/07 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва щодо перерахунку пенсії до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа прийнята до провадження та призначена до судового розгляду.
Позивач під час судового розгляду підтримала позовні вимоги у повному обсязі. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
В обґрунтування своїх вимог щодо виплати додаткової пенсії позивач зазначала, що відповідач порушує її право на отримання додаткової пенсії, встановлене ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 796-ХІІ).
Відповідач позовні вимоги щодо визнання права та виплати додаткової пенсії не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з того, що позивачем не надано підтвердження щодо того, що вона постійно працює або навчається на території зони посиленого радіоекологічного контролю і таким чином не є особою віднесеною до категорії 4, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Крім того, представник відповідача просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Позивач ОСОБА_1 є особою віднесеною до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням серії В-П № 283679 від 15.02.1995 р. Позивач перебуває на обліку в Управлінні ПФ України в Святошинському районі м. Києва і отримує пенсію за віком на пільгових умовах (список № 1), призначену з 01.01.2004 року відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі слів позивача вона, починаючи з 12.05.2004 року зверталась до відповідача зі зверненнями щодо донарахування їй додаткової пенсії, які залишались без реагування. В матеріалах справи знаходиться звернення позивача до начальника УПФ України в Святошинському районі м. Києва від 15.03.2007 року, у відповідь на яке управління повідомило, що для призначення додаткової пенсії позивачці немає підстав, оскільки відповідно до статті 23
Закону України № 796-ХІІ усі компенсації та пільги (в тому числі додаткової пенсії, передбаченої статтею 51 цього Закону), передбачені цим Законом, надаються громадянам на час постійного проживання або постійної роботи у зоні посиленого радіологічного контролю.
Розглянувши спір по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі віднесеної до категорії 4 постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи із розміру 15 % мінімальної пенсії за віком та зобов'язання нарахувати та виплатити пенсію є частково обґрунтованими, виходячи з наступного.
У відповідності до п. 4 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Підставою для надання пільг особам, зазначеним у пункті 4 ст. 14 Закону № 796-XII (до зазначених осіб відносяться громадяни, віднесені до категорії 4), є посвідчення встановленого зразка.
Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства. Порядок видачі посвідчень регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.97 р. № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 51 Закону № 796-ХІІ встановлено, що особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 62 Закону №796-ХІІ роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Частиною 1 ст. 67 Закону №796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Суд вважає, що здійснення виплати пенсії згідно постанови КМ України № 1 від 03.01.2002 р. та виплати додаткової пенсії, передбаченої Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та Конституції України, як основного закону держави.
Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз'яснення порядку застосування цього Закону.
Встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та коректують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Діючим законодавством України точно не визначено базу для нарахувань підвищень як мінімальна пенсія за віком. Тобто жодним нормативно-правовим актом на 2006-2007 роки щодо Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» прямо у абсолютній величині не визначено розмір мінімальної пенсії за віком як соціальної гарантії та бази нарахувань у відповідності до частини третьої статті 46 Конституції України.
Разом з тим, суд вважає, що не дивлячись на те, що законом не встановлено в абсолютній величині точного розміру пенсії за віком в цілях розрахунку за статтею 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», це не означає, що законом не визначено мінімального такого розміру. Якщо закон не встановлює розмір бази нарахування в абсолютній величині при наявності мінімального розміру бази нарахування, то це не означає, що особа не має взагалі права (обмежується у праві) на отримання і реалізацію прав, визначених законом.
Так, найменший розмір соціальної гарантії в 1999-2007 роках встановлений статтею 46 Конституції України як база для нарахування пенсій, соціальних виплат, які є основним джерелом існування становить розмір мінімального прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, менше якого ані пенсії, ані інші види соціальних виплат та допомоги (як база для розрахунку та виплати особі), що є основним для особи джерелом існування, бути не можуть.
Отже, розмір мінімальної пенсії за віком в розумінні статей 50 та 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як база для розрахунку доплати, в будь-якому разі не може бути меншою ніж мінімальний розмір прожиткового мінімуму визначеного законом, яким є прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність. Мінімальний розмір бази нарахування не може бути перешкодою для реалізації особою свого права на отримання відповідної доплати. У разі встановлення абсолютної величини для здійснення відповідних виплат у більшому розмірі ніж мінімальний прожитковий мінімум для осіб які втратили працездатність, то така різниця може бути перерахована і виплачена особі, чиїх прав та інтересів ця виплата стосується, в порядку встановленому законом.
Крім того, суд вважає, якщо прямо не встановлено для Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» розміру бази нарахувань пенсії, але зроблено посилання на категорію мінімальна пенсія за віком, як відповідної бази нарахування, яка є категорією соціальної гарантії згідно зі статтею 46 Конституцією України, органи державної влади повинні керуватися нормами Конституції України і законів України виходячи з мінімальних соціальних гарантій, встановлених законами України, і не можуть порушувати норми статті 22 Конституції України, які є нормами прямої дії. Інакше при наявності конституційного права на соціальний захист невикористання мінімальних гарантій, визначених законом, є порушенням державою своїх конституційних зобов'язань перед громадянами України.
Суд у вирішені справи додатково керується статтею 8 КАС України, у відповідності до якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачами є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у відповідному розмірі, суд приходить до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачці у призначенні та виплаті додаткової пенсії у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході судового розгляду адміністративної справи представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ч. 2 ст. 92 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З огляду на те, що позивачем був пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів, встановлений ст. 99 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання з 01.11.2006 року виплатити додаткову пенсію у розмірі 15 відсотків мінімальної пенсії за віком не підлягають задоволенню, застосовуючи наслідки статті 100 КАС України. Враховуючи те, що позивач звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва 21.02.2008 року, суд задовольняє вимоги позивача у цій частині, починаючи з 21.02.2007 р., тобто за рік, що передував зверненню позивача до адміністративного суду.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати за ОСОБА_1 право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Святошинському районі м. Києва здійснити нарахування Мілевській Лідії Василівні щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю за період, починаючи з 21.02.2007 р., виходячи з розміру 15 відсотків мінімальної пенсії за віком та виплатити недоплачену суму пенсії.
4. Стягнути з державного бюджету України на користь громадянки ОСОБА_1 1 грн. 70 коп. (одну гривню 70 копійок) судових витрат.
5. В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Винокуров
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -09.01.2009.