Повадження № 22ц/790/162/13 Головуючий 1 інст. -
Справа № 2033/54/2012 Бондарева І.В.
Категорія: визнання права власності Доповідач - Карімова Л.В.
18 березня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - судді Карімової Л.В.,
суддів колегії: Бурлака І.В.,
Яцини В.Б.,
при секретарі Гопко А.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_4, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання правочину недійсним, визнання права власності, виселення,
У січні 2010 року ОСОБА_7 звернувся до суду в порядку вимог ст.ст. 203,215,216,225,230 ЦК України з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_4, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання недійсним нотаріально посвідченого 07.08.2007 року договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, анулювання державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_8, та анулювання реєстрації відповідачів з неповнолітніми дітьми в цій квартирі та виселення з неї.
Посилався на те, що він з 19.03.1982 р. перебував у шлюбі з ОСОБА_9, за якою на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.06.2007 р. було визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_10
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, після смерті останньої відкрилась спадщина на все належне їй майно. ОСОБА_11 зазначав, що він є єдиним спадкоємцем, оскільки постійно мешкав з дружиною на час смерті останньої, про відмову від спадщини не заявляв. Однак під час підготовки документів для оформлення спадщини йому стало відомо, що вищезазначену квартиру квартиру незадовго до смерті ОСОБА_9 було продано ОСОБА_8 за еквівалент 14000 доларів США.
ОСОБА_7 посилався на те, що під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_9, інвалід 2 групи, перебувала у безпорадному стані, оскільки страждала на тяжку хворобу, не пересувалася, була у стані депресії, приймала ліки, які впливали на її психічний стан, викликали розлад її свідомості. Тому під час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири не усвідомлювала і не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними внаслідок свого внутрішнього стану.
У зв'язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_2 первісного позивача ОСОБА_7 районним судом до участі у розгляді справи було залучено його правонаступника - спадкоємця за заповітом ОСОБА_5, який у листопаді 2011 року звернувся до суду з уточненим позовом.
ОСОБА_5, посилаючись на те, що на час здійснення оспорюваного правочину ОСОБА_9 перебувала у безпорадному стані, приймала ліки, які впливали на її психічний стан, викликали розлад свідомості, тому не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, просив на підставі ст.ст. 203,215,216,225 ЦК України визнати недійсним нотаріально посвідчений 07.08.2007р. договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, визнати за ним (ОСОБА_5) право власності на вказану квартиру квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, виселити ОСОБА_8, ОСОБА_4 та їх неповнолітніх дітей з вказаної квартири на підставі ч.3 ст.116 ЖК України.
Відповідачі позов не визнали за його безпідставністю, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу спірної квартири був укладений з ОСОБА_9 за її волевиявленням та з дотриманням вимог чинного законодавства.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2012 року позов ОСОБА_5 задоволено: визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07.08.2007 року, вчинений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8; за ОСОБА_5 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7 та виселено з цієї квартири ОСОБА_8, ОСОБА_4 та їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 і ОСОБА_1. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 70 000 грн. в порядку реституції. З ОСОБА_8 на корить ОСОБА_5 стягнуто судовий збір в сумі 700 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати це рішення суду як незаконне, необґрунтоване, належним чином не вмотивоване, як таке, що ухвалене при неповному з'ясуванні судом істотних для справи обставин, недоведеності обставин, які суд вважав встановленими, та у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного вирішення справи та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5
Зазначає, що судом першої інстанції в основу свого рішення покладений висновок судово-медичної експертизи, який не може бути допустимим доказом по справі, та необґрунтовано відмовлено в призначенні судово-психіатричної експертизи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки не були належним чином доведені обставини щодо психічного стану ОСОБА_9, які суд вважав встановленими.
Вказує, що районним судом також порушені вимоги ст. ст. 10, 11, 60, 61 , 212, 213, 215 ЦПК України ЦПК України, оскільки суд безпідставно прийняв до розгляду змінені позовні вимоги, вийшов за межі позовних вимог, належним чином не мотивував свої висновки, визнаючи одні та відхиляючі інші докази.
Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч.2).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні (ч.3).
Між тим оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_5, суд першої інстанції, посилаючись на висновок посмертної судово-медичної експертизи № 5256-ая/10 від 23.12.2010р., проведеної Харківським обласним бюро судово-медичної експертизи та записи лікаря-терапевта в амбулаторній картці ОСОБА_9 від 11.07.2007р. та 16.08.2007р., виходив з того, що ОСОБА_9 на час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07.08.2007р. не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, перебуваючи у тимчасовому хворобливому стані.
Проте з такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися у зв'язку з наступним.
Стаття 225 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідно обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи відповідно до п.2 ч.1 ст. 145 ЦПК України.
Між тим матеріали справи свідчать про те, що судом першої інстанції вказані вимоги закону не виконані, оскільки районний суд необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_8 та його представника про призначення повторної посмертної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи щодо психічного стану ОСОБА_9 на час укладення оспорюваного правочину.
Приймаючи до уваги, що з урахуванням вимог ч.2 ст. 59 ЦПК України висновок судово-медичної експертизи по справах такої категорії не може визнаватися допустимим доказом, беручи до уваги роз'яснення, надані у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» № 12 від 24.10.2008 року, згідно з якими дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у випадках, коли суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу у дослідженні доказів, що могли мати значення для справи, в тому числі, необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, апеляційним судом за клопотанням відповідача було призначено повторну посмертну комісійну комплексну судову психолого-психіатричну експертизу.
При цьому, за змістом п.1 правових позицій, викладених у листі Вищого Спеціалізованого Суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов'язань, що виникають із договорів та інших правочинів» № 10-1390/0/4-12 від 27.09.2012р., висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину (якій оспорюється за ст. 225 ЦК України) слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (ст. 212 ЦПК України), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до вказаного роз'яснення Вищого Спеціалізованого Суду України підставою для визнання правочину недійсним за ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 15 від 15.01.2013р., проведеної відділенням судово-психіатричної експертизи № 18 Харківської обласної клінічної психічної лікарні №3, станом на 07.08.2007р. ОСОБА_9 ознак стійкого хронічного психічного розладу не виявляла та за своїм психічним станом могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Такі висновки експертів ґрунтуються на матеріалах справи, які не свідчать, про невмотивованих, неадекватних чи неконтрольованих дій ОСОБА_9 на час укладення оспорюваного договору та узгоджуються і з письмовими поясненнями приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про те, що на момент підписання договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_9 була важко хворою жінкою, але не виявляла ознак стійкого психічного розладу.
Судова колегія також зазначає, що висновок судово-медичної експертизи № 5256-ая/10 від 23.12.2010р. зроблений без урахування думки фахівця - психіатра, та не містить чіткого посилання на абсолютну неспроможність ОСОБА_9 в момент укладення оспорюваного договору розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновки цієї експертизи не містять конкретних даних щодо психічної хвороби або тимчасового розгляду душевної діяльності ОСОБА_9 до 07.08.2007 року та під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири. Зазначені висновки про стан здоров'я ОСОБА_9 в основному ґрунтуються на даних медичної документації вже після вчинення вказаного правочину, а записи лікаря-терапевта від 11.07.2007 року щодо приймання ОСОБА_9 ліків, у тому числі кітанову та трамадолу, а також спиртних напоїв, зроблений тільки в анамнезі.
Інших доказів, які відповідно до вимог ст.ст. 58-60 ЦПК України свідчили б про доведеність позовних вимог ОСОБА_5, до суду першої та апеляційної інстанції не надано.
За таких обставин судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, судова колегія
Апеляційну скаргу задовольнити .
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 жовтня 2012 року скасувати.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_4, треті особи приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6, управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання правочину недійсним, визнання права власності, виселення.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
Головуючий :
Судді: